ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 740/2621/20

І. ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 у червні 2020 року звернулася до суду із позовом з вимогами про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Управління) про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2, 00 га, кадастровий номер 7423387400:07:001:0013;

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про затвердження проєкту землеустрою і передачі у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки;

- скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки;

- скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області про державну реєстрацію прав їх обтяжень на зазначену земельну ділянку, що розташована за межами населеного пункту, на території Перемозької сільської ради Ніжинського району;

- зобов`язання державного реєстратора Виконавчого комітету Ніжинської міської ради внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації прав та обтяжень на спірну земельну ділянку;

- скасування у Поземельній книзі записів про державну реєстрацію спірної земельної ділянки.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 22 березня 2017 року звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській областііз заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2, 00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Перемозької сільської ради. На звернення листами від 20 квітня та 22 червня 2017 року Управління повідомило, що не має можливості розглянути заяву по суті, а листом від 12 лютого 2018 року - відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Позивач зазначала, що постановою від 12 вересня 2018 року Чернігівський окружний адміністративний суд визнав протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу на підставі поданої нею заяви на розроблення документації із землеустрою та зобов`язав повторно розглянути по суті її заяву.

ОСОБА_1 звертала увагу на те, що наказом від 20 листопада 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виконання рішення суду надало їй дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації на території Перемозької сільської ради. Проте право приватної власності на спірну земельну ділянку вже зареєстроване за ОСОБА_2 .

На переконання позивача, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області порушило принцип забезпечення гарантій прав на землю, безпідставно та невмотивовано надало пріоритетність в отриманні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Рішенням від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 вчинив юридично значущі дії щодо отримання права власності на спірну земельну ділянку, а саме: отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою земельної ділянки, розробив такий проєкт, за його заявою сформовано земельну ділянку, у зв`язку із чим він мав законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки. Врахувавши фактичні обставини справи, суд зробив висновок про те, що поведінка Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області не може вважатися недобросовісною та неправомірною.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 27 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішення визначила, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) та у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі справа № 369/6516/16-ц (провадження № 61-1796св17).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області у грудні2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 25 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 2, 00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Перемозької сільської ради.

Листами від 20 квітня та 22 червня 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило про неможливість розгляду заяви по суті та прийняття відповідного рішення з посиланням на те, що Перемозька сільська рада не висловилася щодо виділення ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки.

У листі від 12 лютого 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області зазначило, що спірна земельна ділянка включена в межі земельного масиву, який, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», передбачається для передачі у власність громадянам - учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих на сході країни, тому правові підстави для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відсутні.

Також суди встановили, що 25 квітня 2017 року ОСОБА_2 подав до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 2, 00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Перемозької сільської ради як учаснику антитерористичної операції.

НаказомГоловного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13 травня 2017 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.

28 серпня 2017 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2, 00 га, кадастровий номер 7423387400:07:001:0013, для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22 вересня 2017 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2, 00 га, з кадастровим номером 7423387400:07:001:0013, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Перемозької сільської ради.

20 жовтня 2017 року зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Рішенням від 12 вересня 2018 року у справі № 825/1489/18 Чернігівський окружний адміністративний суд визнав протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській областіу наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою та зобов`язав управління повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків, викладених у рішенні. Суд встановив порушення управлінням вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та відсутність належно оформленого наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою.

На виконання зазначеного рішення суду наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 листопада 2018 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Перемозької сільської ради, орієнтовною площею 2, 00 га.

Листом від 02 березня 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 повідомив про неможливість розробити проєкт землеустрою, оскільки згідно з викопіюванням з планово-картографічного матеріалу Перемозької сільської ради з бажаним місцем розташування земельної ділянки, вже зареєстрована земельна ділянка, площею 2, 00 га, з кадастровим номером 7423387400:07:001:0013.

Право, застосоване судом

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частинами першою-третьою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2, 0 гектара (стаття 121 ЗК України).

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб передають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Цей орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) за позовом про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення певної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема, перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Видача дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає надання згоди власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Відповідно цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою. Отже, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди. Якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені бідь-якого сенсу.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що невиникнення договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків стосовно одна одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і їх не може бути упорядковано у вичерпний перелік. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад, з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття потрібної контрагенту інформації тощо.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з її конкретних обставин.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) сформулювала висновок про те, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

При перегляді цієї справи Верховний Суд врахував, що лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки та відмова цього органу не підтверджують виникнення у позивача обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку він претендував, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) звернула увагу на те, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Втім, цей висновок зроблено з урахуванням фактичних обставин справи, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, та стосувався тлумачення застосування правил статей 134, 135 ЗК України щодо передачі на умовах оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідне законодавство потрібно тлумачити так, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, потрібно розуміти так, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу, не є застосовним при вирішенні справи, що переглядається, оскільки фактичні обставини цієї справи та справи, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, відмінні.

Водночас у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18), від 09 червня 2021 року у справі № 128/1329/18 (провадження № 61-18426св19), від 13 червня 2022 року у справі № 278/2592/20

(провадження № 61-11128св21), від 30 червня 2022 року у справі № 700/305/20 (провадження № 61-4429св21) та від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження № 61-11769св21) зроблено висновок про те, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації 22 березня 2017 року, а відповідач - 25 квітня 2017 року, тобто на місяць пізніше від ОСОБА_1 .

Втім, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області листами від 20 квітня та 22 червня 2017 року повідомило ОСОБА_1 про неможливість розгляду заяви по суті та прийняття відповідного рішення, водночас наказами від 13 травня 2017 року та 22 вересня 2017 року Управління надало ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, затвердило документацію із землеустрою та надало відповідачу спірну земельну ділянку у власність.

У справі, що переглядається, основним є вирішення питання про те, на підставі проєкту землеустрою якої особи сформована спірна земельна ділянка, оскільки саме ця особа, за наявності двох або більше бажаючих отримати спірну земельну ділянку, має першочергове право на отримання земельної ділянки у власність при її безоплатній передачі.

Спірну земельну ділянку сформовано на підставі проєкту землеустрою ОСОБА_2, тому саме він мав першочергове право на отримання земельної ділянки у власність при її безоплатній передачі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_2 вчинив дії щодо вирішення питання про отримання права власності на земельну ділянку - отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою земельної ділянки, розробив такий проєкт, за його заявою сформовано земельну ділянку, у зв`язку із чим, він мав законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки.

ОСОБА_1 не надала до суду першої інстанції доказів на підтвердження того, що проєкт землеустрою спірної земельної ділянки було виготовлено на підставі її заяви раніше аніж на підставі заяви ОСОБА_2 , тобто не довела порушення її прав відповідачами.

Зазначений висновок не спростовує та обставина, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою, викладену в листі від 12 лютого 2018 року № К-6678/0-406/0/94-18, та зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з таких підстав.

ОСОБА_1 у березні 2018 року оскаржила бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та просила зобов`язати Управління надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, тобто звернулася з адміністративним позовом після розроблення документації із землеустрою, проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, затвердження проєкту землеустрою за заявою ОСОБА_2 у 2017 року.

Адміністративний суд зробив висновок, що рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється наказом Головного управління Держгеокадастру в області та не може оформлятися листом у відповідь на клопотання заявника.

Отже, суд адміністративної юрисдикції зобов`язав виключно повторно розглянути заяву позивача. Позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання Управління надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою суд залишив без задоволення, тобто не зробив висновку про наявність підстав для надання такого дозволу позивачу.

Також рішенням адміністративного суду від 12 вересня 2018 року визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою, викладену лише в листі від 12 лютого 2018 року, на час складення якого власником спірної земельної ділянки вже був ОСОБА_2 . У матеріалах справи немає доказів визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо відмов у наданні позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою, викладених у листах від 20 квітня та 22 червня 2017 року, та зобов`язання Управління надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.

За таких обставин ОСОБА_1 не мала легітимних сподівань та правомірних очікувань на завершення процедури надання саме спірної земельної ділянки їй у власність.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), оскільки такі висновки враховані судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається.

Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц (провадження № 61-1796св17), оскільки фактичні обставини зазначеної справи та справи, що переглядається, є відмінними.

Так, у справі № 369/6516/16-ц рішенням виконавчого комітету сільської ради виділено земельну частку (пай) та на підставі цього рішення видано сертифікат на право на земельну частку (пай), тому Верховний Суд зазначив, що, отримавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади, особа мала усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення відповідного земельного паю (одержання державного акта на право власності на землю). Таке ж право очікування перейшло і до позивача в порядку спадкування. Позивачем дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме розпорядженням районної державної адміністрації надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на виконання цього розпорядження розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). З урахуванням обставин справи № 369/6516/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельний пай, оскільки ним було дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю.

Водночас у справі, що переглядається, позивач не дотрималася процедури, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, проєкт землеустрою раніше відповідача не виготовила.

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду