ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 826/4213/17

1. ТОВ «Київське міське бюро технічної інвентаризації» звернулось до суду з позовом до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, у якому просив визнати протиправним та скасувати постанову Культури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 березня 2017 №109-17 про накладання фінансових санкцій у розмірі 102 000 грн. відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міське бюро технічної інвентаризації».

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що висновок відповідача про порушення ст. 22, 24, 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є не обґрунтованим, оскільки приміщення, що орендується позивачем, не внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а відтак позивач не міг знати, що будівля є культурною пам`яткою.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що контролюючим органом було правомірно застосовано до позивача фінансових санкції, оскільки будівля, зовнішній вигляд якої змінено, є пам`яткою історії місцевого значення.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року та прийнято нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міське бюро технічної інвентаризації» задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.03.2017 №109-17 про накладення фінансових санкцій у розмірі 102 000 (сто дві) тис. грн.

6. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду керувався тим, що особа, щодо якої вжито фінансову санкцію, не знала та не могла знати, що орендоване нею приміщення відноситься до пам`ятки історії місцевого значення.

7. 17 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 826/4213/17 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

У касаційній скарзі відповідач стверджує, що будівля набула статусу пам`ятки архітектури місцевого значення у 1998 році.

Чинним на той час законодавством не було передбачено обов`язку письмового повідомлення власника або уповноваженого ним органу щодо правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Відтак, касатор вважає, що, застосовуючи до позивача відповідні санкції, діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством.

8. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2019 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т. О., суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

15 березня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

9. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 02 липня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.

Верховний Суд ухвалою від 26 липня 2022 року відмовив у задоволенні клопотання скаржника про розгляд справи за його участю, справу призначено до касаційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 27 липня 2022 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України має на балансі будинок №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві.

22 листопада 2016 між Інститутом філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та ТОВ «Київське міське бюро технічної інвентаризації» укладено договір №4 оренди майна, що належить до майнового комплексу НАН України, а саме: нежитлового приміщення підвалу у будинку №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві.

Відповідно до акту огляду об`єкту культурної спадщини від 10 лютого 2017 за підсумками огляду частини будівлі №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві встановлено, що пам`ятку змінено: у частині приміщень цокольного поверху та зовні будівлі (з боку двору) проведено будівельні роботи: збільшено площу існуючої прибудови, закладено віконні отвори, дверні прорізи. Змінено конфігурацію і місце розташування сходів та виконуються ремонтні роботи з оздоблення приміщень. Науково-проектна документація на розгляд до Департаменту не надходила, дозвіл на проведення робіт не надавався та не реєструвався. Вказане є порушенням ч. 1 ст. 22, ч. 2, 3 ст. 24, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

У зв`язку з викладеним відповідачем складено припис від 13 лютого 2017 №373/П, яким позивача зобов`язано припинити виконання будь-яких робіт та в місячний термін демонтувати самовільно влаштовану добудову; акт про вчинення правопорушення від 13 лютого 2017 №138.

Крім того, відповідачем прийнято постанову від 03 березня 2017 №109-17 «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини», якою на позивача за порушення ч. 1 ст. 22, ч. 2, 3 ст. 24, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» накладено штрафні санкції в сумі 102 000 грн.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

11. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

12. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги та позовної заяви, питаннями, які підлягають вирішенню під час розгляду цієї справи, є статус будівлі №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві та обізнаність позивача щодо віднесення цього об`єкту до пам`яток культурної спадщини, що обумовлює наявність/відсутність у останнього вини у вчиненні правопорушення, визначеного Законом № 1805-III.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 20 червня 2000 року №1805-ІІІ (далі- Закон №1805-ІІІ).

Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Згідно п. 6 частини другої статті 5 Закону №1805-ІІІ, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини належить занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

У відповідності до частин 1-2 статті 14 Закону №1805-ІІІ, занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Таким чином, об`єкти, які згідно рішення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини віднесені до категорії, зокрема, пам`ятки місцевого значення, мають спеціальний правовий статус та підлягають охороні і захисту у відповідності до норм Закону №1805-ІІІ. При цьому, про особливий правовий статус таких об`єктів їх власник повідомляється у письмовій формі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до листа Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 21.03.2017 №060-1993 будівля №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві входить до комплексу споруд Михайлівського Златоверхого монастиря та згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.08.1998 занесена до переліку пам`яток архітектури місцевого значення.

З огляду на те, що норма частини 2 статті 14 Закону №1805-ІІІ вступила в силу після набуття будівлею №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві статусу пам`ятки архітектури місцевого значення, колегія суддів погоджується з доводами касатора про те, що чинним на той час законодавством не було передбачено обов`язку письмового повідомлення власника або уповноваженого ним органу щодо правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції, що позивач як орендар цієї будівлі не був проінформований належним суб`єктом владних повноважень у письмовій формі про правовий статус цієї будівлі, а у договорі оренди нерухомого майна №4 від 22 листопада 2016, укладеним із власником майна - Інститутом філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та ТОВ «Київське міське бюро технічної інвентаризації», відсутня інформація про необхідність дотримання певних вимог чи обмежень, є необґрунтованими та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Стосовно відсутності інформації про спірну будівлю у Державному реєстрі нерухомих пам`яток місцевого значення колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на наступне.

Згідно статті 1 Закону № 1805-III пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року № 574-VI затверджено перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Загальний перелік об`єктів культурної спадщини по районах м. Києва розміщено у відкритому доступі на сайті Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно даного Переліку, готель за адресою м. Київ по вул. Трьохсвятительська, 4 являється пам`яткою культурної спадщини, якій присвоєно охоронний номер 252/5.

Вказане спростовує доводи позивача про те, що він не міг знати, що орендована ним будівля належить до пам`ятки культурної спадщини місцевого значення.

Судами встановлено, що згідно листа Міністерства культури України від 28 лютого 2017 споруда за адресою м. Київ по вул. Трьохсвятительська, 4 не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток, проте перебуває на обліку як пам`ятка місцевого значення.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що Державний реєстр нерухомих пам`яток України був створений відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 року.

Разом з тим, спірний об`єкт (будинок) за адресою м. Київ по вул. Трьохсвятительська, 4 було віднесено до категорії пам`яток у 1998 році.

Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касатора про те, що невнесення цього будинку у реєстр не спростовує його статусу та не відміняє обов`язку дотримання норм Закону № 1805-III при експлуатації цієї будівлі.

Подібних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі №813/6602/13-а при вирішенні питання щодо правових наслідків невнесення інформації про будівлю до Державного реєстру нерухомих пам`яток.

Частиною 1 статті 22 Закону № 1805-III передбачено, що пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 24 Закону № 1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

У разі виникнення загрози для збереженості пам`ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини, обласних Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам`ятка.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1805-III консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Абзацом 3 частини 1 статті 44 Закону № 1805-III визначено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції: за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки, як встановлено судами, відповідач за підсумками огляду частини будівлі №4 по вул. Трьохсвятительській у м. Києві встановив порушення позивачем як користувачем цієї будівлі вимог ч. 1 ст. 22, ч. 2, 3 ст. 24, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскаржувана постанова від 03 березня 2017 №109-17 про накладання фінансових санкцій у розмірі 102 000 грн. відносно ТОВ «Київське міське бюро технічної інвентаризації» є такою, що прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом першої інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, яке було помилково скасоване апеляційним судом.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду