ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/24506/20

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Хмельницької обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради (далі - КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги») про визнання права, зобов`язання вчинення дій.

В обґрунтування позову вказали, що вони з 1977 року за рішенням адміністрації і профкому КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» вселились та проживають у квартирі АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), здійснюють її утримання та поліпшення.

Проте, Хмельницька обласна рада їм відмовила у приватизації спірної квартири з мотивів, що це жиле приміщення обліковується як службове та не підлягає приватизації. Вважаючи відмову у приватизації незаконною, вони звернулись за захистом порушених прав до суду.

У зв`язку з цим позивачі просили суд визнати право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідачів у місячний термін після набрання законної сили рішенням розглянути питання про приватизацію вказаної вище квартири.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не надали доказів на підтвердження відсутності зареєстрованих за ними на праві власності об`єктів нерухомого майна та не підтвердили факт нереалізації ними права на приватизацію житла.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , змінено рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковими мотиви відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог, вказавши, що їх предметом не було визнання права власності на об`єкт нерухомого майна чи оскарження рішення про відмову у приватизації квартири, а лише реалізація (визнання) права на приватизацію відповідно до статті 16 ЦК України.

При цьому суд установив, що позивачі не надали доказів звернення до органу приватизації з заявою та документами, визначеними у пунктах 17, 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року (далі - Положення), про передачу їм спірного житла у приватну власність, а також не надали рішення органу приватизації про відмову у розгляді цього питання, у визнанні їх права на приватизацію за ними та проведенні приватизації житла.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку надіслали на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27 липня 2021 року на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначали неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №№ 200/18858/16-ц, 483/731/19. Крім того, заявники вказували на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про одночасне застосування норм пунктів 17 та 18 Положення, не врахувавши, що цими нормами урегульовані різні етапи приватизації житла. Лише отримавши від органу приватизації бланк заяви на приватизацію, позивачі мали б можливість надати передбачені пунктом 18 Положення документи.

Таким чином, орган приватизації не виконав передбачений пунктом 17 Положення обов`язок надати позивачам консультацію та бланк заяви на приватизацію, що завадило їм надати визначені пунктом 18 Положення документи, необхідні для прийняття цим органом рішення щодо приватизації спірного житла.

Матеріали справи не містять відомостей про надання спірній квартирі статусу службового житла, а тому орган приватизації безпідставно відмовив позивачам у видачі заяви на приватизацію та надання відповідної консультації, порушивши їх право на приватизацію житла.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У січні 2022 року до Верховного Суду від Хмельницької обласної ради надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачі постійно проживають у приміщенні, що розташоване на території КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради у с. Скаржинці Ярмолинецького району Хмельницької області.

Зі слів позивачів, заселення у спірну квартиру відбувалось на підставі рішення адміністрації і профкому КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» (попередньо - Хмельницької облпсихлікарні № 1), на підтвердження чого письмових доказів не надали, з посиланням на ту обставину, що документи не збереглись та у них відсутні.

ОСОБА_3 з 1995 року до теперішнього часу, ОСОБА_2 з 1992 року по 2010 рік, ОСОБА_1 з 1977 року по 2020 рік працювали та працюють в КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради (а. с. 87-90).

Згідно із відмітками у паспортах позивачів місце проживання ОСОБА_1 з 1980 року зареєстровано у с. Скаржинці Ярмолинецького району Хмельницької області, ОСОБА_2 - з 1995 року у с. Скаржинці Ярмолинецького району Хмельницької області, ОСОБА_3 - з 1996 року у с. Скаржинці Ярмолинецького району Хмельницької області, а ОСОБА_4 - з 1995 року у АДРЕСА_3 (а.с. 10-13).

На звернення ОСОБА_1 до КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» та Хмельницької обласної ради йому листами від 19 червня 2020 року № В/51 та від 10 серпня 2020 року № В/875-ф-а повідомлено, що будівлі, розміщені на території КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги», обліковуються як службові житлові приміщення.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивачі, вважаючи своє право на приватизацію спірної квартири порушеним, звернулись до суду із зазначеним позовом та просили визнати право на приватизацію вказаної квартири та зобов`язати відповідачів у місячний термін після набрання законної сили рішенням суду розглянути питання про приватизацію вказаної вище квартири.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Частинами третьою, п`ятою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до вимог статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення встановлюють порядок передання квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний у місячний термін із дня одержання заяви прийняти рішення про передання житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Згідно з пунктом 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено список документів, які подає особа до органів приватизації.

Зокрема, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Отже, з системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Судами вірно встановлено, що приміщення, яким постійно користуються позивачі, знаходиться на території КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги».

Позивачі не надали доказів правомірності проживання у цьому житлі, посилаючись при цьому на втрату рішення адміністрації і профкому КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги».

Звертаючись із цим позовом, позивачі вказали, що звернулись до власника житла, однак відповідачі протиправно не проводять приватизацію жилого приміщення.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів, що позивачі звернулись до органу приватизації у порядку, передбаченому пунктами 17, 18 Положення та надали до заяви про приватизацію необхідні документи, зокрема копію ордеру про надання житлової площі.

Листами КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» від 19 червня 2020 року № В/51 та Хмельницької обласної ради від 10 серпня 2020 року № В/875-ф-а ОСОБА_1 повідомлено, що спірне житло відноситься до категорії службового житла, яке не підлягає приватизації.

Даних про те, що до вказаних органів звертались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Із заявами, зокрема і передбаченою пунктом 17 Положення, позивачі до органів приватизації не звертались, безпідставно вказуючи на те, що орган приватизації не виконав передбачений пунктом 17 Положення обов`язок надати позивачам консультацію та бланк заяви на приватизацію, що завадило їм надати визначені пунктом 18 Положення документи, необхідні для прийняття цим органом рішення щодо приватизації спірного житла.

Зі змісту вказаного Положення вбачається, що воно у якості додатку містить бланк заяви на приватизацію, передбачений пунктом 17 цього Положення, що спростовує відповідні доводи позивачів про неможливість отримання цього бланку у самостійному порядку.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що позивачі зверталися до органу приватизації про передачу їм у власність спірної квартири із дотриманням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, а орган приватизації незаконно порушив їх право на приватизацію.

Установивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачами порушена процедура звернення до органу приватизації з метою приватизації спірної квартири, отже, не ґрунтуються на вимогах закону позовні вимоги про зобов`язання відповідачів розглянути питання про приватизацію спірної квартири.

З урахуванням того, що уповноважений орган щодо приватизації спірної квартири рішення про відмову у приватизації позивачами спірної квартири не приймав, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачами права на приватизацію спірної квартири.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Окрім цього безпідставними є також посилання заявників у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у справах №№ 200/18858/16-ц, 483/731/19, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду