ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 691/249/21

1. Описова частина

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив надати йому додатковий строк два місяці з набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на майно, зокрема, право на земельну частку (пай) площею 2,54 умовних кадастрових гектарів, розташований на території Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області. ОСОБА_2 був рідним братом його батька ОСОБА_3 , який і здійснив його поховання. Про належність ОСОБА_2 земельної частки (паю) він дізнався лише ознайомившись у квітні - травні 2019 року з оголошенням у періодичному виданні - газеті «Вісник Городищини» про розшук Мліївською сільською радою спадкоємців померлих власників земельних часток (паїв). Оскільки у покійного дядька не було інших спадкоємців, позивач вважає себе єдиним спадкоємцем майна померлого. Постановою державного нотаріуса Городищенської державної контори від 20 лютого 2021 року йому відмовлено у виданні свідоцтва про право на спадщину, оскільки він у встановлений термін не звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Він є людиною з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного лікування, а впровадження з 12 березня 2020 року на всій території України загальнонаціонального карантину та встановлення різного ступеня обмежень для громадян та в роботі установ, організацій позбавило його можливості своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Городищенський районний суд Черкаської області рішенням від 16 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач не довів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Крім цього, позивач не надав суду доказів того, що померлий ОСОБА_2 був рідним братом батька позивача. Ця обставина підлягає доказуванню та могла бути підтверджена позивачем, зокрема шляхом надання суду свідоцтва про народження померлого дядька. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про не доведення позивачем того, що він є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , що є самостійною підставою для відмови в позові.

Черкаський апеляційний суд постановою від 02 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з необґрунтованості доводів позивача про те, що він постійно хворіє, а також йому необхідно було зібрати ряд документів для подання нотаріусу, оскільки ці доводи не виправдовують такий тривалий час бездіяльності щодо прийняття спадщини. При цьому позивач не був обмежений у праві надати доручення іншій особі для представництва його інтересів у питанні прийняття спадщини. Також суд вважав безпідставними доводи позивача про те, що строк був пропущений через запровадження карантину, оскільки карантин введений постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2020 року, а про наявність сертифіката на земельну ділянку позивач дізнався ще у квітні - травні 2019 року.

Крім цього, позивач не надав суду доказів того, що померлий ОСОБА_2 був рідним братом батька позивача. Ця обставина підлягає доказуванню та могла бути підтверджена позивачем, зокрема шляхом надання суду свідоцтва про народження померлого дядька. Оскільки позивач не довів, що він є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , це є самостійною підставою для відмови в позові.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 23 листопада 2019 року у справі № 315/714/19; апеляційний суд розглянув справу без його участі (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що в судове засідання, призначене в апеляційному суді на 02 березня 2022 року, позивач не зміг з`явитися, оскільки перебував в складі озброєного добровольчого формування територіальної оборони та був залучений до несення служби з охорони об`єктів інфраструктури Городищенської громади. При цьому заяв та повідомлень про розгляд апеляційної скарги без його участі він не надавав, оскільки мав намір бути присутнім та доводити обставини, викладені в апеляційній скарзі та в додаткових доказах, які надав суду разом з апеляційною скаргою та які мав намір просити долучити до справи під час розгляду. Таким чином, розгляд справи апеляційним судом без його участі та вивчення додаткових доказів порушує його конституційні права.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказували на ненадання позивачем свідоцтва про народження свого померлого дядька ОСОБА_2 . Ці твердження судів не відповідають дійсності, оскільки свідоцтво про народження було додане до позовної заяви. На підтвердження цієї обставини до апеляційного суду також надано лист-відповідь Мліївської сільської ради від 29 листопада 2021 року, з якого відомо, що батько позивача отримував свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , запис від 25 лютого 2004 року № 20. Однак суди не надали оцінки цим доказам та безпідставно відмовили у задоволенні позову через не доведення позивачем того, що він є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 червня 2022 року справа № 691/249/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Мліїв Городищенського району Черкаської області помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24 лютого 2004 року серії НОМЕР_1 , після смерті якого відкрилась спадщина.

01 лютого 1997 року на ім`я ОСОБА_2 був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 2,54 умовних кадастрових гектарів у КСП «ім. Симиренка», виданий на підставі рішення Городищенської районної державної адміністрації від 09 грудня 1996 року № 362.

Належність ОСОБА_2 зазначеного сертифіката також підтверджується повідомленням Відділу у Городищенському районі Держгеокадастру від 09 лютого 2020 року № М-7/0-0.230-7/131-21.

За життя ОСОБА_2 заповіту не склав.

Виконавчий комітет Мліївської сільської ради у періодичному виданні - газеті «Вісник Городищини» розмістив оголошення від 11 січня 2019 року № 2 про розшук спадкоємців померлих власників земельних ділянок (паїв) на землях колишнього КСП «ім. Симиренка» Городищенського району Черкаської області, у тому числі ОСОБА_2 , сертифікат серії ЧР № 0145958.

Згідно зі свідоцтвом про народження від 10 червня 1969 року серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які померли.

З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся до нотаріуса, однак постановою державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори Бідної М. О. від 20 лютого 2021 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спадкоємець у встановлений законом термін не подав нотаріусу заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 і фактично її не прийняв.

З довідки державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори Бідної М. О. від 26 березня 2021 року № 254/01-16 відомо, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 в Городищенській нотаріальній конторі не виявлено заведеної спадкової справи.

На підтвердження поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 надав суду виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3385 щодо перебування на стаціонарному лікуванні в період з 02 до 06 жовтня 2020 року, та виписку з історії хвороби, щодо перебування на стаціонарному лікуванні в період з 25 до 30 серпня 2019 року.

В позовній заяві позивач вказував на те, що про оголошення в газеті він дізнався у квітні - травні 2019 року, а до нотаріуса звернувся 20 лютого 2021 року, тобто через 22 місяці.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 надав суду виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3385 щодо перебування на стаціонарному лікуванні в період з 02 до 06 жовтня 2020 року, та виписку з історії хвороби, щодо перебування на стаціонарному лікуванні в період з 25 до 30 серпня 2019 року.

У позовній заяві позивач вказував, що про оголошення в газеті він дізнався у квітні - травні 2019 року, а до нотаріуса звернувся 20 лютого 2021 року, тобто через 22 місяці, що в 3,5 раза перевищує встановлений законом строк для прийняття спадщини.

Суди вважали безпідставними доводи позивача про те, що строк був пропущений через запровадження карантину, оскільки карантин введений постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2020 року, а про наявність сертифіката на земельну ділянку позивач дізнався ще у квітні - травні 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки він не надав безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що відповідно до статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

При цьому не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу без участі позивача, оскільки в матеріалах справи є докази про належне повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 02 березня 2022 року (аркуш справи 80). При цьому, як зазначає сам позивач, він не подавав до суду будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи. Таким чином, апеляційний суд відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України розглянув справу без участі сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Водночас саме по собі перебування позивача у складі озброєного добровольчого формування територіальної оборони та неможливість у зв`язку з цим з`явитися в судове засідання без подання до суду відповідного клопотання не свідчить про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо відкладення розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій в цілому правильно визначили правову природу спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Разом з цим Верховний Суд визнає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на ненадання позивачем доказів того, що померлий ОСОБА_4 був рідним братом батька позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 на підтвердження цієї обставини надав свідоцтво про народження померлого дядька (аркуш справи 9).

Таким чином, аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими. Проте окремі недоліки оскаржуваних судових рішень не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення справи та відповідний правовий результат не впливають.

Ураховуючи встановлені судами конкретні обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

У зв`язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду