ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 274/3707/20

29 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «А.Т.К.» про розірвання договорів оренди та стягнення невиплаченої орендної плати.

В обґрунтування позову зазначила, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , успадкувала шість земельних ділянок, які розташовані на території Буряківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та перебувають в платному строковому користуванні ТОВ «А.Т.К.» на підставі укладених між померлим та відповідачем договорів оренди від 02 червня 2013 року, від 17 лютого 2013 року, від 10 лютого 2015 року та додаткових угод від 03 березня 2016 року.

Позивач вказує, що ТОВ «А.Т.К.» не виконало своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за 2018-2019 роки, хоча використовує земельні ділянки для сільськогосподарських цілей.

З урахуванням вищевикладеного ОСОБА_1 просила:

- розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, укладений між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 , з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, на земельну ділянку площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0168, який зареєстрований Бердичівським міськрайонним управлінням юстиції у Житомирській області;

- розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, укладений між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 , з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, на земельну ділянку площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0169, який зареєстрований Бердичівським міськрайонним управлінням юстиції у Житомирській області;

- розірвати договір оренди землі від 10 лютого 2015 року, укладений між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 , з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, на земельну ділянку площею 1,5099 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0170, який зареєстрований Бердичівським міськрайонним управлінням юстиції у Житомирській області;

- розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, укладений між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 , з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, на земельну ділянку площею 1,5146 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0315, який зареєстрований Бердичівським міськрайонним управлінням юстиції у Житомирській області;

- розірвати договір оренди землі від 02 червня 2013 року, укладений між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 , з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, на земельну ділянку площею 1,3581 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0316, який зареєстрований Бердичівським міськрайонним управлінням юстиції у Житомирській області;

- розірвати договір оренди землі від 17 лютого 2013 року, укладений між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 , з урахуванням додаткової угоди від 03 березня 2016 року, на земельну ділянку площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0317, який зареєстрований Бердичівським міськрайонним управлінням юстиції у Житомирській області;

- стягнути з ТОВ «А.Т.К.» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за 2018-2019 роки у розмірі 63 910,87 грн.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 грудня 2020 року, яке залишене без змін постановю Житомирського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що після отримання відомостей про наявність спадкоємця померлого ОСОБА_2 відповідач сплатив орендну плату за договорами, а тому в даному випадку відсутні достатні підстави для розірвання договорів оренди через належне виконання орендарем обов`язку щодо сплати орендної плати.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

06 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 139/1248/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 383/1211/18-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 327/163/17 та інших.

Заявник вказує, що відповідач не виконував взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 02 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «А.Т.К.» укладено договори оренди земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0168; площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0169; площею 1,5146 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0315; площею 1,3581 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0316; 10 лютого 2015 року - договір оренди земельної ділянки площею 1,5099 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0170, 17 лютого 2013 року - договір оренди земельної ділянки площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0317, які розташовані на території Буряківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, терміном на п`ять років.

Згідно з пунктом 9 договорів орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: щорічно у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у пункті 5 договорів. Виплата здійснюється готівкою в термін до 31 грудня поточного року.

Відповідно до пункту 40 договорів перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

03 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «А.Т.К.» укладено додаткові угоди до вказаних договорів, якими було збільшено розмір орендної плати до 6 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок і продовжено термін дії договорів до 03 грудня 2031 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

14 червня 2019 року ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0168, площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0169, площею 1,5099 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0170, площею 1,5146 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0315, площею 1,3581 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0316, площею 2,2811 га, кадастровий номер 1820880300:06:000:0317, які розташовані на території Буряківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

13 травня 2020 року ОСОБА_1 надіслала на адресу ТОВ «А.Т.К.» заяву від 27 квітня 2020 року, якою повідомила, що вона є спадкоємцем ОСОБА_2 та зазначила про порушення ТОВ «А.Т.К.» умов договорів в частині виплати орендної плати.

22 липня 2020 року ТОВ «А.Т.К.» виплатило ОСОБА_1 орендну плату за період з 2018-2019 роки, про що свідчать квитанції про перерахунок коштів на депозитний рахунок нотаріуса.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному орендарю виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), на яку міститься посилання у оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Частинами першою, третьою статті 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини.

На виконання положень статті 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 541/386/19 (провадження № 61-10491св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 341/245/19 (провадження № 61-215св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 146/350/20 (провадження № 61-6262св21).

Отже, саме на позивача як нового орендодавця покладено обов`язок доведення до відповідача як орендаря інформації про перехід права власності із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

З урахуванням наведеного, звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору оренди менше ніж через місяць після направлення повідомлення орендарю про перехід права власності на земельні ділянки не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України, а тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильного по суті спору висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду