ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 175/3720/16-ц

У вересні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Астра Банк» (назва якого змінена на акціонерне товариство «Агропросперіс Банк») та

АТ «Дельта Банк», правонаступником якого у розглядуваній справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Остаточно сформулювавши позовні вимоги, позивачі просили суд:

- визнати недійсними пункти 1.4.1 та 1.4.2 кредитного договору

№ 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року, укладеного між

ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк», із урахуванням змін, внесених договором від 04 лютого 2011 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору;

- визнати зобов`язання ОСОБА_1 за умовами кредитного договору № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року припиненими виконанням;

- визнати припиненим договір поруки № 150101019732004/П від 08 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Астра Банк»;

- визнати припиненим договір іпотеки № 150101019732004/3 від 08 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк»;

- зобов`язати приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Кулініч С. А. виключити з реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - житлового будинку та земельних ділянок, площею 0, 100 га та 0, 0214 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 150101019732004, за умовами якого, з урахуванням внесених 04 лютого

2011 року змін та доповнень, позичальник отримала кредит в розмірі 800 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та кінцевим терміном повернення до 08 жовтня 2015 року.

Кредитні зобов`язання були забезпечені іпотекою нерухомого майна, згідно іпотечного договору № 150101019732004/3, укладеного 08 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк», та порукою ОСОБА_2 , згідно договору поруки № 150101019732004/П, укладеного 08 жовтня

2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Астра Банк».

Позивачі зазначали, що пункт 1.4.1 кредитного договору, яким визначено розмір та порядок сплати річної відсоткової ставки, не відповідає розміру сукупної вартості кредиту, зазначеної у додатку № 2 до кредитного договору.

Пункт 1.4.2 кредитного договору, яким визначено розмір та порядок сплати комісії, передбачає умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення.

Такі положення кредитного договору відповідно до вимог статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» є несправедливими та мають бути визнаними судом недійсними.

ОСОБА_1 , стверджувала, що в повному обсязі виконала зобов`язання, що випливають із умов кредитного договору, підтвердженням чого, на її думку, є первині бухгалтерські документи. Натомість відповідач ухилився від проведення судової-економічної експертизи.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір не суперечить нормам чинного на час його укладення законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі сторін правочину, під час укладення кредитного договору позичальнику було надано необхідну інформацію про умови кредитування.

У результаті розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно визначивши характер правочину і погодивши всі його істотні умови. На виконання умов договору

ОСОБА_1 отримала грошові кошти та протягом тривалого часу виконувала зобов`язання за кредитним договором, не ставлячи під сумнів його дійсність.

Позивачами не надано доказів того, що окремі умови кредитного договору (пункти 1.4.1 та 1.4.2) порушують їх фінансові права. Судом не встановлено, а позивачами не доведено умисел ПАТ «Астра Банк» і факт встановлення несправедливих умов, а також наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання припиненими зобов`язання за кредитним договором, а отже припиненими договорів поруки та іпотеки є похідними від вимоги про визнання недійсними окремих положень кредитного договору. Судом не встановлено підстав для виключення іпотечного майна з реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, в подальшому виконувала його умови та не оспорює факт отримання кредитних коштів.

Встановлені судовою експертизою розміри реальної відсоткової ставки (26,969%) та абсолютного значення подорожчання кредиту (362 417,31 грн) несуттєво відрізняються від змісту кредитного договору (26,37% та

348 500 грн відповідно) та не є безумовною підставою для визнання недійсним оспорюваного пункту 1.4.1, яким встановлено за користування кредитом сплату позичальником процентів щомісячно в розмірі 22,9% річних. Визнання пункту 1.4.1 кредитного договору недійсним призведе до порушення прав та законних інтересів кредитора, який виконав умови кредитного договору в частині надання кредитних коштів.

Апеляційний суд встановив ознаки недійсності пункту 1.4.2 кредитного договору про встановлення комісійної винагороди, проте погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні цієї вимоги, оскільки ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності. Неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права в цій частині не призвело до ухвалення незаконного рішення по суті спору.

Позивачами не спростовано доводи відповідача, щодо наявності заборгованості за кредитним договором. Оскільки заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором припиненими виконанням та визнання припиненими договорів поруки та іпотеки.

Вимога про зобов`язання нотаріуса виключити іпотечне майно з реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є похідною від вимоги про припинення договору іпотеки.

В поданій у травні 2021 року касаційній скарзі на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у цивільній справі № 175/3720/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, упостановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі

№ 161/16891/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі

№ 569/13821/18, від 30 січня 2019 року у справі № 755/16663/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 450/3260/16-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 757/18057/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 619/130/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 19 квітня 2018 року у справі

№ 910/9508/17від 02 жовтня 2017 року у справі № 908/2517/16, у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі

№ 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц.

ОСОБА_1 вважає, що умисне ненадання відповідачем документів на виконання клопотання експерта для проведення судової економічної експертизи підтверджує факт відсутності заборгованості за кредитом.

Стверджує, що суди не дали оцінки наданим нею доказами на підтвердження факту відсутності заборгованості за кредитом, надавши перевагу розрахунку заборгованості складеному банком.

Встановлення обов`язку позичальника щодо сплати комісійної винагороди та дії банку щодо односторонньої зміни (збільшення) процентної ставки за користування кредитом, що призвело до збільшення вартості кредиту, завдали їй шкоди. Положення пункту 1.4.2 договору порушують фінансові права позичальника, визначені Законом № 1023-XII. Крім того, надання споживачу недостовірної інформації про реальну процентну ставку та значення подорожчання кредиту під час укладання договору заборонено законом, що за положеннями статей 203, 215 ЦК України має наслідком недійсність правочину.

Також заявник посилається на те, що АТ «Дельта Банк» скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, тому будь-які наступні вимоги щодо виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договорами кредиту та іпотеки є недійсними, а зобов`язання, які виходять із умов таких правочинів є припиненими.

Стверджує, що порука ОСОБА_2 за кредитним договором припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

У вересні 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 жовтня 2010 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 150101019732004 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію та встановив кредитний ліміт в розмірі 500 000 грн, строком із 08 жовтня 2010 року по 08 жовтня 2015 року.

Згідно пункту 1.4.1 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду (проценти) щомісячно, в розмірі 22,9% річних за користування кредитом, яка нараховується та сплачується починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Відповідно до пункту 1.4.2 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду (комісія): за встановлення кредитного ліміту - одноразово в розмірі 1% від суми встановленого кредитного ліміту, зазначеної в пункту 1.1 цього договору, а саме 5 000 грн; комісію за невикористаний кредитний ліміт - щомісячно із розрахунку 0,0137% від суми невикористаного кредитного ліміту за день.

В додатку № 1 до кредитного договору погоджено графік зниження кредитного ліміту/заборгованості за кредитною лінією.

В додатку № 2 до кредитного договору сторони погодили абсолютне значення подорожчання кредиту на користь банку у розмірі 348 500 грн та реальну процентну ставку - 26,37%.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 08 жовтня 2010 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 150101019732004/П, за умовами якого останній на добровільних засадах зобов`язався перед банком відповідати в повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникають з кредитного договору з усіма змінами та доповненнями.

Також 08 жовтня 2010 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 150101019732004/З, за умовами якого ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передала в іпотеку банку будинок

АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами та земельні ділянки, площею 0,1 га та 0,214 га, які розташовані за адресою будинку.

В забезпечення страхового ризику між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк» укладено договір страхування фінансового ризику пов`язаного з майновими правами власності на нерухоме майно № 1580 від 08 жовтня 2010 року.

04 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк» укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору, яким погоджено, зокрема, у зв`язку з переглядом кредитором кредитного ліміту, починаючи з 04 лютого 2011 року викласти пункт 1.1 в іншій редакції. Зокрема, погоджено відкриття позичальнику відновлювальної кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту в розмірі 800 000 грн, строком кредитної лінії з 08 жовтня 2010 року по 08 жовтня 2015 року включно; викладено додаток № 1 та додаток № 2 до кредитного договору у новій редакції.

Додатком № 2 до кредитного договору, в редакції додаткової угоди від 04 лютого 2011 року, визначено абсолютне значення подорожчання кредиту на користь банку в розмірі 557 600 грн, реальну процентну ставку -26,22% річних.

04 лютого 2011 року, у зв`язку з внесеними змінами до основного (кредитного) договору було погоджено відповідні зміни, шляхом укладення договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки № 150101019732004/П від 08 жовтня 2010 року та іпотечного договору № 150101019732004/З від 08 жовтня 2010 року.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено копією меморіального ордеру № 45143 від 11 жовтня 2010 року на суму 500 000 грн та копією меморіального ордеру №24252 від 07 лютого 2011 року на суму 300 000 грн.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Астра Банк» продав (відступив) АТ «Дельта Банк» права вимоги та передав їх у зобов`язаннях за кредитним договором № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року із залишком (непогашеною сумою) у розмірі 415 810,40 грн.

Згідно довідки АТ «Дельта Банк» від 02 червня 2014 року станом на

02 червня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 461 464,07 грн, з яких 400 000 грн - заборгованість по кредиту, 61 464,07 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Згідно наданого АТ «Дельта Банк» розрахунку станом на 19 лютого

2018 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить: по кредиту 39 711,74 грн, по процентам за користування кредитом - 26 408,63 грн, пеня - 16 331,10 грн, штрафні санкції за порушення умов кредитного договору - 3 833,33 грн.

23 вересня 2020 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2306/К, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитним договором № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року із загальною сумою заборгованості станом на 23 вересня 2020 року в розмірі 89 150,17 грн.

ОСОБА_1 протягом тривалого часу виконувала зобов`язання за кредитним договором.

Згідно висновку експерта № 5275/5276-17, складеного 22 листопада

2018 року за результатами проведення судової економічної експертизи:

- документальне оформлення операцій ПАТ «Астра Банк» та АТ «Дельта Банк» за період з 08 жовтня 2010 року по день проведення експертизи в частині: суми фактичного виданого кредиту (кредитних коштів) відповідає умовам кредитного договору № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року з додатками, додатковим договором, укладеним між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 ; розмір нарахування комісій відповідає умовам кредитного договору № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року з додатками, додатковим договором, укладеним між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 . Встановити чи відповідає документальне оформлення операцій ПАТ «Астра Банк» та АТ «Дельта Банк» за період з 08 жовтня 2010 року по день проведення експертизи в частині розміру нарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій умовам кредитного договору № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року з додатками, додатковим договором, укладеним між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 не надається за можливе;

- графік погашення кредиту в частині чергових платежів відповідає умовам кредитного договору № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року. Встановити чи відповідає умовам кредитного договору № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року графік нарахування відсотків за користування кредитними коштами не надається за можливе;

- сукупна вартість кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за договором кредиту № 1501010197322004 від 08 жовтня 2010 року складає 26,969% та абсолютного значення подорожчання кредиту в розмірі 362 417,31 грн;

- встановити чи відповідає умовам кредитного договору

№ 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року і чи підтверджується первинними документами та умовами «Розрахунок заборгованості за договором кредиту № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року

ОСОБА_1 », наданий до матеріалів справи відповідачем АТ «Дельта Банк», не видається за можливе;

- встановити яка реальна сума боргу існувала на час передачі права вимоги від ПАТ «Астра Банк» до АТ «Дельта Банк» та на час зазначений відповідачем в «Розрахунок заборгованості за договором кредиту

№ 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року ОСОБА_1 » не видається за можливе.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217

ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону № 1023-XII (тут і далі в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом частин першої, другої статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним пункту 1.4.1 кредитного договору

Частиною четвертою статті 11 Закону № 1023-XII передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до пункту 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які діяли на час укладення кредитного договору від 08 жовтня 2010 року, (далі - Правила № 168) банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Річна відсоткова ставка за кредитним договором визначена умовами пункту 1.4.1 та становить 22,9% річних.

Додатком № 2 до кредитного договору сторони погодили реальну процентну ставку - 26,37% річних та абсолютне значення подорожчання кредиту - 348 500 грн.

Висновком експерта від 22 листопада 2018 року № 5275/5276-17 встановлено, що реальна відсоткова ставка за договором кредиту складає 26,969%, а абсолютне значення подорожчання кредиту - 362 417,31 грн.

Вимога визнати недійсним пункт 1.4.1 кредитного договору обґрунтована тим, що умови цього пункту не відповідають розміру сукупної вартості кредиту, зазначеної у додатку № 2 до кредитного договору.

Апеляційний суд, погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї вимоги, оскільки відхилення погодженого зі споживачем розміру реальної процентної ставки на 0,60% та абсолютного значення подорожчання кредиту на 13 917,31 грн за кредитним договором при першочерговому кредитному ліміті в 500 000 грн не є підставою для визнання в цілому недійсним пункту договору щодо порядку та розміру нарахування відсотків за користування кредитом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки встановлене експертом фактичне збільшення розміру реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту не свідчить про те, що умови пункту 1.4.1 цього договору, якими визначено річну відсоткову ставку за кредитом, мають бути визнані недійсними.

Наведені у висновку експерта обставини не є підставою для фактичного припинення кредитних правовідносин та визнання недійсним положень кредитного договору, якими погоджено розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.

У розглядуваній справі позивачем не доведено, що збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту відбулося за рахунок застосування банком процентної ставки більшої, ніж передбачено пунктом 1.4.1 кредитного договору.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним пункту 1.4.2 кредитного договору

Пунктом 1.4.2 кредитного договору погоджено, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду (комісія):

- за встановлення кредитного ліміту - одноразово в розмірі 1% від суми встановленого кредитного ліміту, зазначеної в пункті 1.1 цього договору, а саме 5 000 грн;

- за невикористаний кредитний ліміт - щомісячно із розрахунку 0,0137% від суми невикористаного кредитного ліміту за день.

Відповідно до пункту 3.6 Правил № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання (встановлення) кредитного ліміту, у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту (позичальнику).

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд правильно виходив з обґрунтованості вимог ОСОБА_1 в частині визнання несправедливими умов пункту 1.4.2 кредитного договору.

Разом з тим, оскільки позивач пропустила строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні цієї вимоги за спливом строку позовної давності.

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд встановив, що позивач була обізнана про умови кредитного договору, зокрема з оскаржуваним нею пунктом, із 08 жовтня 2010 року, а з позовом до суду звернулась лише 22 вересня 2015 року.

Отже, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із вимогами щодо визнання недійсним пункту 1.4.2 кредитного договору.

За таких обставинах, застосування судом апеляційної інстанції наслідків спливу позовної давності є обґрунтованим та узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 199/2751/18.

Щодо позовних вимог про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненими виконанням, визнання припиненим договору іпотеки, зобов`язання приватного нотаріуса виключити з реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - предмет іпотеки

На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона виконала зобов`язання, що випливають із умов кредитного договору в повному обсязі, підтвердженням чого вважала первині бухгалтерські документи, а також заявила клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема у зв`язку із належним виконанням.

Встановивши, що ОСОБА_1 не спростовано доводи відповідача щодо наявності заборгованості за кредитним договором № 150101019732004 від 08 жовтня 2010 року, зокрема за тілом кредиту, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав визнання припиненими у повному обсязі зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Разом із тим спір про конкретний розмір заборгованості за кредитним договором № 150101019732004 та наявність підстав для її стягнення в судовому порядку вирішується у справі № 200/18896/15-ц за позовом

АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень наразі перебуває на розгляді у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська.

Апеляційним судом надано обґрунтовану оцінку доводам ОСОБА_1 щодо ухилення відповідача від проведення економічної експертизи, з якою погоджується і Верховний Суд. При цьому апеляційним судом встановлено, що АТ «Дельта Банк» надав експерту документи, отримані внаслідок укладення із ПАТ «Астра Банк» 02 грудня 2013 року договору купівлі-продажу прав вимоги.

Враховуючи встановлені обставини, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 569/13821/18, від 30 січня 2019 року у справі № 755/16663/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 450/3260/16-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 757/18057/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 619/130/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 19 квітня 2018 року у справі № 910/9508/17, від 02 жовтня 2017 року у справі № 908/2517/16, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі№ 6-1746цс16, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки наданим нею доказам на підтвердження факту відсутності заборгованості за кредитом, підлягають відхиленню, оскільки таким доказам була надана оцінка відповідно до приписів статті 89 ЦПК України.

Щодо наданого позивачем розрахунку, то він складений виходячи із кредитної лінії у розмірі 500 000 грн, тобто без врахування укладеного

04 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра Банк» договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору, яким погоджено встановлення позичальнику кредитного ліміту в розмірі 800 000 грн.

Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2020 року, з врахуванням постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у справі № 175/3942/16-ц, зокрема визнано незаконними рішення щодо реєстрації права власності АТ «Дельта Банк» на земельні ділянки, площею 0,0214 га та 0,1 га, житловий будинок, загальною площею 243,1 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки не відбулося, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, визнано незаконними дії щодо реєстрації права власності на іпотечне майно за АТ «Дельта Банк».

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що порука за кредитним договором припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки поручитель - ОСОБА_2 в касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій не оскаржує, а ОСОБА_1 не є його представником у розглядуваній справі на стадії касаційного провадження.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права та незгоди із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що цими судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних постанов.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду