УХВАЛА Касаційний господарський суд ВС у справі № 906/1521/20

ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" від 24.01.2017, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлене протоколом № 5, позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" від 24.01.2017;

- визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" у сумі 7 000 000,00 грн та розміру часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" у наступному співвідношенні: частка розміром 99% статутного капіталу номінальною вартістю 6 930 000,00 грн належить ОСОБА_2 ; частка розміром 1% статутного капіталу номінальною вартістю 70 000,00 грн належить ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 у справі № 906/1521/20 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.12.2021 заяву представників ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/1521/20 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 23 700,00грн судових витрат на професійну правничу допомогу. В частині заяви про відшкодування з ОСОБА_2 9200,00грн витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 у справі №906/1521/20 залишено без змін. Скасовано додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2021 у справі № 906/1521/20. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви представників ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/1521/20.

Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 906/1521/20 касаційне провадження у справі № 906/1521/20 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 закрито.

При прийнятті ухвали Верховним Судом розподіл судових витрат не здійснювався, оскільки ОСОБА_1 було подано заяву про те, що докази понесених судових витрат будуть подані, відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення Верховним Судом.

25.07.2022 ОСОБА_1 подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив вирішити питання стягнення з ОСОБА_2 судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме витрат на правничу допомогу в розмірі 35 000 грн.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги (такий висновок викладено в додатковій ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 35 000,00 грн в суді касаційної інстанції надано:

- договір про надання правової допомоги від 13.04.2021 № 203-21 ГС та додаткову угоду від 01.07.2022 до нього, укладені між ОСОБА_1 (надалі - Клієнт) та Винокуровим Олександром Вікторовичем (надалі - Адвокат);

- детальний розрахунок робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової допомоги) від 22.07.2022, відповідно до якого Адвокат Винокуров Олександр Вікторович надав Клієнту правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 13.04.2021 № 203-21 ГС на суму 10 000,00 грн, що включає в себе: участь у судовому засіданні безпосередньо в приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (19.07.2022);

- договір про надання правової допомоги від 14.04.2021 № 58-21 ГС та додаткову угоду від 01.07.2022 до нього, укладені між ОСОБА_1 (надалі - Клієнт) та Сокол Діаною Вікторівною (надалі - Адвокат);

- детальний розрахунок робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової допомоги) від 22.07.2022, відповідно до якого Сокол Діана Вікторівна надала Клієнту правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 14.04.2021 № 58-21 ГС на суму 25 000,00 грн, що включає в себе: - участь у судовому засіданні безпосередньо в приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (19.07.2022) - 10 000 грн; - ознайомлення та правовий аналіз касаційної скарги, написання та надсилання на адресу інших учасників справи та суду відзиву на касаційну скаргу за вих. №4237 від 05.07.2022 з відповідними додатками (фактичні затрати часу 10 годин) - 15 000 грн.

ОСОБА_2 подала заперечення на заяву про розподіл судових витрат. Дані заперечення обґрунтовані тим, що оскільки ОСОБА_1 у заяві зазначено про стягнення понесених витрат на правничу допомогу, а доказів їх понесення не надано, відповідно задоволення заяви з такою прохальною частиною призведе до порушення приписів статей 2, 14 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у запереченнях на заяву ОСОБА_2 зазначено про завищення витрат на правничу допомогу, оскільки, на її думку, зазначені двома представниками послуги у розрахунках робіт дублюються та фактично охоплюються однією послугою - участь у судовому засіданні безпосередньо в приміщенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (19.07.2022). Водночас, ОСОБА_2 зазначила, що у заяві про розподіл судових витрат не наведено обґрунтування у необхідності залучення двох окремих фахівців для участі у справі.

Врахувавши результати розгляду справи у суді касаційної інстанції 19.07.2022, дослідивши заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом касаційної скарги ОСОБА_2 у даній справі у Верховному Суді, а також надані заявником документи, заперечення ОСОБА_2 на заяву про розподіл судових витрат, Суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції.

При цьому, Суд враховує те, що:

- зміст відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 і додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2021 у даній справі (т. 3, а.с. 203-216), та зміст відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 у даній справі по своїй суті є ідентичними;

- вартість послуги щодо забезпечення участі двох адвокатів у судовому засіданні 19.07.2022, наведеної у детальних розрахунках робіт (наданих послуг), загальним розміром 20 000,00 грн (по 10 000,00 грн кожна за таким детальним розрахунком) є неспівмірною, оскільки 19.07.2022 у Верховному Суді відбулось одне судове засідання з розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у цій справі, і у даному судовому засіданні пояснення щодо касаційної скарги та відзиву на неї надавала Сокол Діана Вікторівна , а Винокуров Олександр Вікторович лише зазначив, що підтримує доводи Сокол Діани Вікторівни . При цьому, ані Сокол Діана Вікторівна , ані Винокуров Олександр Вікторович не зазначали про те, що касаційне провадження у справі № 906/1521/20 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів ОСОБА_2 , викладених у запереченнях на заяву про розподіл судових витрат, про те, що до заяви ОСОБА_1 не надано доказів, які підтверджують понесені витрати, Суд вважає за необхідне заначити, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відтак, відсутність доказів сплати ОСОБА_1 за надану професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 130, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, Суд