ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/766/21

Дніпровська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Стор" (далі - ТОВ "Вуд Стор", відповідач-1), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентини Володимирівни (далі - нотаріус) та Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Об`єднання ринків" (далі - ТОВ "Об`єднання ринків", відповідач-3) про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 05.02.2001 №7 і акта приймання-передачі нерухомого майна від 16.12.2019; припинення права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, просп. Мануйлівський, 18Б та скасування запису про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Вуд Стор" на це майно за № 34791869 від 16.12.2019.

Позивач посилається на те, що спірне майно не є об`єктом нерухомості, а є тимчасовими, некапітальними спорудами, які не підлягають державній реєстрації. На спірне майно не було оформлено відповідних правовстановлюючих документів та у його власників відсутнє речове право користування земельною ділянкою під цим майном. Отже, внаслідок проведення незаконних, з порушенням передбачених законодавством процедур, реєстраційних дій щодо цього майна та протиправного його відчуження відповідачами за оспорюваними договором купівлі-продажу та актом приймання-передачі земельна ділянка комунальної власності вибула із власності територіальної громади в особі позивача без наявності будь-яких законних підстав.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2021 (суддя Васильєв О.Ю.) у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, врахувавши в якості преюдиційних обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 22/5005/5215/2012, визнав встановленою обставину знаходження на земельній ділянці у м. Дніпро по просп. Мануйлівському, 18Б нерухомого майна - цілісного майнового комплексу оптово-роздрібного ринку. Однак позивач не навів як визначених законом підстав для визнання оспорюваних ним правочинів недійсними, так і не довів факту порушення такими правочинами його права чи інтересу, як власника земельної ділянки. Також позивач не довів порушення порядку державної реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна по просп. Мануйлівському, 18Б у м. Дніпро.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2022 (колегія суддів: Іванова О.Г. - головуючий, судді: Березкіна О.В., Дармін М.О.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволений частково. Визнано недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.12.2019, укладений між ТОВ "Об`єднання ринків" та ТОВ "Вуд Стор"; скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ "Вуд Стор" на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Дніпро, просп. Мануйлівський,18Б та припинено право власності ТОВ "Вуд Стор" на вказане нерухоме майно. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до акта від 02.12.2000 Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, затвердженого рішенням Ради від 18.01.2001 № 19, зафіксовано готовність до введення в експлуатацію оптово-роздрібного ринку Закритого акціонерного товариства «Агропромінвест» (далі - ЗАТ «Агропромінвест») по просп. Воронцова (нова назва - Мануйлівський), 18-Б з наступними показниками: два ангари загальною площею 900,0 кв.м., торговельні ряди з навісами, автостоянка, склад (металевий) -180 кв.м, сторожка (вагон) -24,0 кв.м., сторожка (металева) - 180 кв.м., туалет, 4 металеві камери -36,0 кв.м.

За договором купівлі-продажу від 05.02.2001 № 7 (далі - Договір) ЗАТ «Агропромінвест» продало майновий комплекс Воронцовського ринку за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Воронцова, 18-Б, на користь ТОВ "Об`єднання ринків", про що між сторонами підписано акт приймання-передачі майнового комплексу за №1.

Рішенням виконавчого комітету Ради від 20.12.2001 № 3408 надано ТОВ "Об`єднання ринків" земельні ділянки площами 3,3215 га 0, 0676 га по просп. Воронцова, 18-Б в довгострокову оренду по фактичному розміщенню ринку та туалету строком на п`ять років.

Відповідно до п. 3.1.1 та 3.1.2 вказаного рішення підприємство зобов`язано було на протязі 30 днів з моменту прийняття цього рішення у місячний строк укласти з міською радою в установленому порядку договори оренди земельних ділянок та звернутися до відповідних установ для державної реєстрації нотаріально посвідчених договорів оренди земельних ділянок. Невиконання п. 3.1.1 та 3.1.2 цього рішення тягне за собою втрату чинності рішення в цілому (п. 4.1 рішення).

Відповідний договір оренди земельної ділянки між Радою та ТОВ "Об`єднання ринків" укладений не був.

Згідно з технічним паспортом на громадський будинок - оптово-роздрібний ринок за адресою просп. Воронцова, 18Б, виготовленим КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, загальна площа земельної ділянки вказаного об`єкту складає 32 963 кв.м, у тому числі, під господарськими будівлями і спорудами - 1 613 кв.м, під дорожнім твердим (покриттям) - 31 350 кв.м.

02.10.2017 нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Об`єднання ринків" на нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, просп. Мануйлівський, 18Б, підстава для державної реєстрації: Договір; акт державної технічної комісії про готовність закінченого об`єкта будівництва до експлуатації від 02.12.2000; рішення виконавчого комітету Ради № 19 від 18.01.2001 про затвердження акта державної технічної комісії.

Згідно з актом приймання-передачі від 16.12.2019 нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Вуд Стор" (далі - Акт приймання-передачі), ТОВ "Об`єднання ринків", як учасник (засновник), передало до статутного капіталу ТОВ "Вуд Стор" нерухоме майно - нежитлові будівлі і споруди оптово-роздрібного ринку по просп. Мануйлівський, 18Б у м. Дніпро загальною площею 3992,5 кв.м, до складу якого входить: А - вартова, Б - навіс, Г - контейнер, Д - вбиральня, Е - ангар, Є - ангар, Ж - вагон, З - вагон, И - вбиральня, І - душова, І - вартова, Й - контейнер, К - контейнер, Л - склад, М - трансф. пункт, Н - контейнер, О - навіс, П - навіс, Р - вартова, С - вагон, Т - навіс, У - навіс, № 1-7 - торг. прил., № 8 - шлагбаум, № 9 - огорожа, № 10 - огорожа, № 11 - ворота, № 15 - ворота, № 16 - ворота, № 17 - ворота, № 18 - ворота, № 19 - ворота, № 20 - ворота, № 21 - ворота, № 22 - огорожа, № 23 - прожектор, І - покриття площею 30 870, 2 кв.м, ІІ - покриття площею 480, 0 кв.м. Документ, що підтверджує право власності на майно - інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 190916069 від 29.11.2019.

16.12.2019 нотаріусом зареєстровано за ТОВ "Вуд Стор" право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 3 992, 5 кв.м. за адресою: м. Дніпро, просп. Мануйлівський, 18Б. Склад майна відповідає переліку, наведеному в Акті приймання-передачі, який вказаний державним реєстратором в якості підстави для вчинення реєстраційної дії.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що будівлі і споруди оптово-роздрібного ринку по просп. Мануйлівському, 18Б у м. Дніпро є об`єктами нерухомого майна, про що свідчить акт від 02.12.2000 Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації та преюдиційні обставини, встановлені судовим рішенням у справі №22/5005/5215/2012. Проте первинний власник - ЗАТ «Агропромінвест» не набув право власності на це нерухоме майно, оскільки не отримав відповідних правовстановлюючих документів на нього та не здійснив державну реєстрацію прав на нерухоме майно у порядку, встановленому законодавством станом на момент укладення Договору.

У зв`язку з чим державна реєстрація речових прав за ТОВ "Об`єднання ринків" на нерухоме майно проведена державним реєстратором з порушенням приписів ч. 3 ст. 10, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127. Отже, ТОВ "Об`єднання ринків" також не набуло право власності на вказаний об`єкт нерухомості, будь-які законні підстави для відчуження такого майна за Актом приймання-передачі відсутні, а тому і державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ "Вуд Стор" є незаконною та підлягає скасуванню.

Разом з тим апеляційний суд констатував відсутність передбачених чинним станом на 2001 рік законодавством підстав для визнання недійсним Договору.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на таке:

- апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 18.01.2022 у справі №917/10/21, не обґрунтувавши задоволення позовних вимог про визнання недійсним Акта приймання-передачі підставами, передбаченими статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а мотивував задоволення позову в цій частині виключно незаконністю державної реєстрації права власності ТОВ «Об`єднання ринків» на спірне нерухоме майно, яка позивачем взагалі не оспорювалась. При цьому така позовна вимога не спрямована на ефективний захист та поновлення прав позивача, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 є самостійною підставою для відмови в позові;

- апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про припинення права власності ТОВ «Вуд Стор» без застосування до спірних правовідносин підстав для припинення права власності, встановлених статтею 346 ЦК України, висновок Верховного Суду про застосування якої у подібних правовідносинах відсутній;

- установлені судом обставини незаконності дій державного реєстратора при державній реєстрації права власності ТОВ «Об`єднання ринків» ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 28.06.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 05.07.2022 (аналогічний подано 11.07.2022 до Верховного Суду) від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, який долучається до матеріалів справи, однак не розглядається Верховним Судом з огляду на приписи статті 118, частин 1, 2 статті 119 ГПК України.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Однією з підстав касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

За висновками Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №917/10/21, Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 відсутні з огляду на таке.

Так, у справі № 917/10/21 міська рада звернулась з позовом про припинення права власності відповідачів на об`єкт нерухомого майна та визнання недійсним укладеного між відповідачами акта приймання-передачі нерухомого майна. За обставинами справи право власності на розташоване на земельній ділянці позивача нерухоме майно було визнано за відповідачем-1 за судовим рішенням. Проте після відчуження цього майна за актом -приймання-передачі на користь відповідача-2 судове рішення про визнання права власності на майно за відповідачем-1 було скасовано. Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що акт приймання-передачі не відповідає вимогам законодавства та порушує права позивача, як власника земельної ділянки, оскільки на момент укладення такого акта приймання-передачі відповідач-1 не був власником спірного майна та не мав підстав для його передачі до статутного фонду відповідача-2.

За обставинами даної справи, що переглядається, висновок апеляційного суду про недійсність укладеного між відповідачами акта приймання-передачі ґрунтується на встановлених цим судом обставинах, відповідно до яких ТОВ «Об`єднання ринків» не набувало права власності на нерухоме майно у встановлений законом спосіб, а державна реєстрація речових прав на це майно як за відповідачем-3, так і за відповідачем-1, проведена державним реєстратором із порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У зв`язку з чим земельна ділянка під спірним нерухомим майном фактично вибула з комунальної власності територіальної громади в особі позивача без будь-яких законних підстав та документів.

Зважаючи на те, що фактичні обставини зазначеної вище справи №917/10/21 є відмінними від встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин у справі № 904/766/21, доводи скаржника про застосування судом статей 203, 215 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, наведених у вказаній вище постанові, є необґрунтованими. При цьому як у справі №917/10/21, так і у справі № 904/766/21 суди встановили порушення прав та інтересів позивача - власника земельної ділянки та визнали недійсним укладений між відповідачами правочин про відчуження розташованого на земельній ділянці нерухомого майна.

Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (спір про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (спір про визнання припиненими договорів іпотеки), оскільки правовідносини в цих справах очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України за касаційною скаргою відповідача-1 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статті 346 Цивільного кодексу України зазначаючи про те, що апеляційний господарський суд задовольнив позовну вимогу про припинення права власності ТОВ «Вуд Стор» на нерухоме майно без обґрунтування передбачених вказаною правовою нормою підстав для такого припинення.

Однак за змістом оскаржуваної постанови апеляційний суд встановив, що правочин, на підставі якого було проведено державну реєстрацію речових прав на спірне майно за ТОВ «Вуд Стор», є недійсним, а отже відповідач-1 не набув речових прав на спірне майно. Натомість задоволення судом позовної вимоги про припинення права власності відповідача-1 відбулося як наслідок скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "Вуд Стор" на нерухоме майно на виконання вимог статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Наведеним спростовується покладене в основу заперечень скаржника посилання на необхідність врегулювання спірних правовідносин нормою статті 346 Цивільного кодексу України. Зазначене вище переконливо свідчить про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування вказаної скаржником норми матеріального права.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У цій частині касаційної скарги скаржник посилається на частину 3 статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте в обґрунтування своїх доводів відповідач-1 зазначає про те, що висновок суду щодо незаконності державної реєстрації права власності ТОВ «Обєднання ринків» на спірне майно не підтверджений відповідними доказами у справі. У зв`язку з чим колегія суддів не бере до уваги суто декларативні посилання про встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів, оскільки скаржник не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими та не вказує, які саме досліджені судом докази є недопустимими в розумінні приписів статті 77 ГПК України.

Разом з тим відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є твердження скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування норми матеріального та порушення норм процесуального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -