ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 816/1182/17

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 березня 2017 року №0002681405.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків контролюючого органу про порушення Товариством положень пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв`язку з визнанням безтоварними господарських операцій з ТОВ "Агроінтелект-Н" та зазначає, що право позивача на податковий кредит підтверджено належним чином складеними податковими накладними та первинним документами бухгалтерського обліку, що надані відповідачу у ході проведення перевірки та копії яких залучені до матеріалів справи.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 24 березня 2017 року №0002681405.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з реальності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Агроінтелект-Н», наявності всіх первинних документів в підтвердження господарської діяльності позивача з його контрагентом та не підтвердження порушення Товариством вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування підстав скасування рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції вказав на недоліки документального оформлення господарських операцій позивача з контрагентом щодо надання послуг з ремонту, зокрема послався на те, що акти виконаних робіт не дають можливості встановити зміст господарської операції, її кількісні та якісні показники, проте судом не надано оцінки зазначеному доказу у взаємному зв`язку із іншими та не визначено як відображення лише загальної назви робіт та їх вартості впливає на встановлення реальності здійснення господарських операцій. Судом не надано оцінки господарських операцій позивача з контрагентом щодо поставки товарів, їх документального оформлення. Покладення судом апеляційної інстанції в основу судового рішення висновку щодо недоцільності господарських операцій Товариства із контрагентом у зв`язку із незначною кількістю працюючих у позивача без фактичного з`ясування наявності у позивача кваліфікованого персоналу для проведення замовлених ремонтних робіт з урахуванням їх обсягу та змісту є передчасним.

Після нового розгляду справи постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В обґрунтування прийнятого рішення, суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Агроінтелект-Н»; підтвердження документально факту отримання позивачем товарів чи послуг, оплати їх вартості належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача. Твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з контрагентом спростовані наявними доказами в матеріалах справи, зокрема, належним чином оформленими первинними документами.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що контрагент позивача відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних відображав придбання запчастин до сільськогосподарської техніки та комплектуючих у постачальників, які придбавали інший товар, відмінний від реалізованого. Вважає, що судами не враховано, що на підприємстві контрагента працює лише 2 особи, що свідчить про неможливість здійснення поставки товару власним транспортним засобом на відстань біля 200 км, майже щоденно; акти виконаних робіт не дають можливості встановити зміст господарської операції, її кількісні та якісні показники.

У відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Агроінтелект-Н» за період з 1 серпня 2016 року по 30 вересня 2016 року, за наслідками якої складено акт від 23 лютого 2017 року №191/16-31-14-05-09/31059651 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за вересень 2016 року у розмірі 361597 грн.

За висновками податкового органу позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту ТОВ «Агроінтелект-Н» з огляду на те, що позивачем на перевірку не надано сертифікати якості на запчастини, що були предметом поставки за договором від 1 лютого 2016 року №5. Згідно наданих на перевірку товарно-транспортних накладних доставку товарів здійснював директор ТОВ «Агроінтелект-Н» ОСОБА_1 власним автомобілем Opel Vivaro фургон малотоннажний, тоді як на підприємстві загалом працюють дві особи, що може свідчити про неможливість ведення нормальної господарської діяльності у зв`язку із постійною зайнятістю директора підприємства у перевезеннях вантажів. У ланцюгу постачання товарів до позивача не можливо прослідкувати походження придбаних у ТОВ «Агроінтелект-Н» запасних частин, адже основні постачальники останнього у спірний період не декларували придбання запчастин та комплектуючих до сільськогосподарської техніки.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 березня 2017 року №0002681405, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2016 року у розмірі 361597 грн.

Судовими інстанціями установлено, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником основним видом діяльності якого є обробіток землі та вирощування сільськогосподарської продукції.

Між Товариством (покупець) та ТОВ "Агроінтелект-Н" (постачальник) укладено договори поставки від 1 лютого 2016 року №5, предметом якого було придбання запасних частин до сільськогосподарської техніки та надання послуг від 1 лютого 2016 року №5, предметом якого було виконання робіт з ремонту та обслуговування сільськогосподарської техніки.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано податкові накладні, зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, видаткові накладні, акти надання послуг, рахунок 207 «Запасні частини», товарно-транспортні накладні, подорожні листи, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості даних бухгалтерського обліку по рахунку 012, дефектні акти, лімітно-забірни картки, накладні на переміщення.

Техніка знаходилась в користуванні позивача відповідно до умов договорів оренди майна, укладених з ТОВФ «Астарта-Київ» від 1 квітня 2011 року №5/0411/06 та з ТОВ АО «Цукровик Полтавщини» від 1 квітня 2013 року №01/04-АФ, а також перебувала у власності за договором купівлі-продажу від 17 листопада 2015 року № 80, укладеного з ТОВ «Княжа Авіла».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.11 статті 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення до складу сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентом.

Водночас, судами правильно взято до уваги, що в обґрунтування донарахування податку на додану вартість відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за правилами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -