ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/21744/19

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), в якому просив:

визнати протиправними дії Міноборони України щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги;

зобов`язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу згідно із Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліда ІІІ групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відмовлено Міноборони України у задоволенні заяви про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Під час первинного огляду органами МСЕК (22.06.2015) позивачу було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. Допомога у зв`язку зі встановленням 25% втрати працездатності виплачена у сумі 21 315 грн.

Відповідно до інформації, зазначеній у довідці до акта огляду МСЕК серії АВ №0777573 від 18.12.2017, позивачу з 18.12.2017 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

У зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності позивач через Бородяський РВК звернувся до відповідача із заявою та відповідним пакетом документом про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975).

Листом від 21.03.2018 №2/5/494 Бородянський РВК направив до Міноборони України висновок щодо відсутності у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року.

За результатами розгляду порушеного у заяві питання, комісія Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразовою грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом №49 від 25.05.2018, яким відмовила позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності з підстав, що інвалідність встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що у встановленому законодавством порядку реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги, проте Міноборони України порушує його право на соціальний захист та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням первинно III групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. За позицією позивача, обмеження дворічним строком на виплату одноразової грошової допомоги, встановлене частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, стосується лише випадку встановлення особі при повторному огляді інвалідності вищої групи чи ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Виплата йому одноразової грошової допомоги після встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності мала іншу правову підставу. Зазначає, що має законні очікування на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності вперше.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї правової позиції стверджує, що з моменту встановлення позивачу первинної втрати працездатності, яка визначалася у відсотках, та визначення III групи інвалідності минуло більше двох років, тому немає законних підстав для призначення та виплати позивачу ОГД у зв`язку із встановленням інвалідності. Також відповідач стверджує, що вирішення питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією Міноборони України.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинним на момент встановлення позивачу відсотку втрати працездатності (22.06.2015) стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ, у редакції до 01.01.2017, не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема, після двох років з часу первинного встановлення інвалідності. На переконання судів обох інстанцій, застосування до спірних правовідносин положень статті стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ, у редакції після 01.01.2017, означатиме застосування зворотної дії в часі. Одночасно суди констатували, що інвалідність позивачу встановлена вперше і є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій послалися на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.02.2018 у справі №806/694/16, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 у справі №825/1380/18.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку №975 щодо обмеження строку призначення і виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності після встановлення відсотку втрати працездатності без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19. Наполягає, що оскільки між первинним встановленням відсотка втрати працездатності (22.06.2015) та повторним оглядом та встановленням групи інвалідності (18.12.2017) минуло більше двох років, підстав для призначення і виплати позивачу ОГД немає.

Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.

Спір у цій справі виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності зі спливом двох років після встановлення ступеня втрати працездатності.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього питання керувалися висновком щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 28.02.2018 у справі №806/694/16, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 у справі №825/1380/18, який зводиться до того, що абз. 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ не містить часових обмежень для випадків, коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги - допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності.

Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Цей Закон було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України від 04.07.2012 № 5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17) та інших, і дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:

«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;

(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після».

Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:

«пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання».

Одночасно Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.

Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.

Застосовуючи ці висновки до обставин справи, колегія суддів звертає увагу на те, що за наслідками повторного огляду, ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено з 18.12.2017, а під час первинного огляду органами МСЕК - 22.06.2015, позивачу встановлено ступінь втрати працездатності 25%. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Отже, відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, а тому підстав для задоволення позову немає.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах, сформовано Верховним Судом у постановах від 28.10.2021 у справі №440/2826/20, від 14.01.2022 у справі №825/1578/18, від 01.06.2022 у справі №240/9429/19, від 08.06.2022 у справі №420/3054/19 та інших.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

ІХ. СУДОВИЙ ЗБІР

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 351, 355, 356 КАС України, Суд