ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/30529/18

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Замостянський ВДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що він не зміг отримати суми своєї пенсії по інвалідності та державну соціальну допомогу на малолітніх дітей з рахунку, який відкритий у Акціонерному товаристві комерційний банк (далі - AT КБ) «Приватбанк», після чого звернувся до зазначеної банківської установи з відповідним зверненням щодо причин невидачі йому коштів.

Зазначав, що 28 жовтня 2020 року працівником AT КБ «Приватбанк» йому повідомлено, що на його рахунок у банку на підставі постанов державного виконавця накладено арешт, для підтвердження чого банк надіслав на його електронну адресу копії цих постанов. Так, постановою від 10 серпня 2020 року з виконання постанови б/н, виданої 31 липня 2020 року Замостянським відділом державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (виконавче провадження № 62775864) про стягнення штрафу в сумі 1 700 грн накладений арешт на кошти боржника ОСОБА_1 .

Постановою від 02 жовтня 2020 року з виконання постанови б/н, виданої 21 серпня 2020 року Замостянським відділом державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (виконавче провадження № 62878209) про стягнення штрафу в сумі 3 400 грн також накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 .

Зазначав, що хоча в даних постановах відсутня посада та прізвище виконавця, який виніс постанови, ним було з`ясовано, що їх виніс старший державний виконавець Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дячук В. В.

Вважав зазначені постанови державного виконавця Дячука В. В. неправомірними та такими, що порушують його права і свободи, оскільки постанова від 31 липня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 1 700 грн та постанова від 21 серпня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн були прийняті державним виконавцем при виконанні виконавчого листа № 127/30529/18, виданого 17 липня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області про відібрання у ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і повернення його матері ОСОБА_2 за місцем її проживання у виконавчому провадженні № 62604161. Зазначене виконавче провадження № 62604161 постановою державного виконавця від 21 вересня 2020 року закінчено, оскільки виконавчий документ виконано фактично, а постанови про стягнення з боржника витрат і штрафів вирішено винести в окреме провадження.

У пункті 2 зазначеної постанови від 21 вересня 2020 року постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення, однак державний виконавець Дячук В. В. вимоги закону та своєї постанови не виконав, вищевказану постанову до AT КБ «Приватбанк» не направив. Крім того, законодавством України не передбачено винесення постанов в окреме провадження, зокрема, про стягнення штрафів. Рішення державного виконавця щодо накладення арештів на кошти, які знаходяться на його рахунку у банку, на який надходять суми його пенсії по інвалідності та державна соціальна допомога на малолітніх дітей суперечать положенням Закону України «Про виконавче провадження», що й стало підставою для звернення до суду зі скаргою.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними та скасувати постанови від 10 серпня 2020 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 62775864, винесені державним виконавцем Замостянського ВДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дячуком В. В.;

- визнати неправомірними та скасувати постанови від 02 жовтня 2020 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженню № 63090270, винесені державним виконавцем Замостянського ВДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дячуком В. В.;

- зобов`язати повернути кошти, стягнуті за виконавчим провадженням № 62775864 та постановою про арешт коштів боржника від 10 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 63090270 та постановою про арешт коштів боржника від 02 жовтня 2020 року;

- зобов`язати закрити виконавче провадження № 63090270 про стягнення коштів за проведення виконавчих дій в порядку пункту 5 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження»;

- заборони Замостянському відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) вчиняти дії щодо накладення обмежувальних санкцій в порядку пункту 2 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» на ОСОБА_1 з прострочки сплати аліментів на старшу дитину ОСОБА_3 за виконавчим провадженням № 62069788, яка виникла внаслідок неправомірних дій старшого державного виконавця Дячука В. В.;

- стягнути з Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) грошову компенсацію на неотримані вчасно кошти, які належать малолітній ОСОБА_4 , які вона отримує в якості допомоги для дитини віком до 3-х років та які перераховуються на соціальну карту її батька ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкриту в АТ КБ «Приватбанк» у сумі трьохмісячних платежів, а саме 2 580 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2021 року у задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Герасимишиної Т. В. відмовлено.

Скаргу ОСОБА_1 на дії Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), заінтересована особа - ОСОБА_2 , залишено без розгляду.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця з пропуском процесуального строку, встановленого законом. Доказів поважності причин пропуску процесуального строку заявником не надано.

Районний суд зазначив, що про існування оскаржуваних постанов ОСОБА_1 було відомо ще 20 жовтня 2020 року (а його заява з підписом датована 08 жовтня 2020 року), проте, вперше до суду ОСОБА_1 із вказаною скаргою звернувся лише 09 листопада 2020 року, тобто вже з пропуском десятиденного строку на оскарження рішення, дії державного виконавця, який обчислюється з моменту, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення його права.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержання вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

При цьому доводи скаржника про те, що строк звернення зі скаргою на дії державного виконавця має обраховуватись з 28 жовтня 2020 року, тобто з моменту надання йому письмової відповіді АТ КБ «Приватбанк», є безпідставними та суперечать наявним матеріалам справи, оскільки про існування оскаржуваних постанов державного виконавця ОСОБА_1. було відомо ще 08 жовтня 2020 року

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2022 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не зазначено достатніх мотивів, за якими він вважав правильними висновки районного суду.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує те, що суди неправильно оцінили подані сторонами докази, неповно встановили обставин справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Вважає, що постанови державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дячука В. В. є неправомірними та такими, що порушують його права і свободи, оскільки постанова від 31 липня 2020 року про накладення на нього штрафу у розмірі 1 700 грн та постанова від 21 серпня 2020 року про накладення штрафу на нього у розмірі 3 400 грн були винесені державним виконавцем при виконанні виконавчого листа № 127/30529/18, виданого 17 липня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області про відібрання у нього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернення його матері ОСОБА_2 за місцем її проживання у виконавчому провадженні № 62604161, яке постановою державного виконавця від 21 вересня 2020 року було закінчено. Крім того, постановою державного виконавця від 21 вересня 2020 року ухвалено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення, проте державний виконавець Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дячука В. В. вказані вимоги не виконав та вищевказану постанову до банку не направив.

У липні 2022 року Замостянський ВДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).

Судом встановлено, що постановою про арешт коштів боржника від 10 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 62775864 державним виконавцем Замостянського ВДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на підставі постанови № б/н від 31 липня 2020 року накладено арешт на кошти ОСОБА_1 у розмірі 1 700 грн (стягнення штрафу).

Постановою про арешт коштів боржника від 02 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № 62878209 державним виконавцем Замостянського ВДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на підставі постанови № б/н від 21 серпня 2020 року накладено арешт на кошти ОСОБА_1 у розмірі 3 400 грн.

Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 зазначав, що про наявність постанов про накладення арешту на його рахунки він дізнався 28 жовтня 2020 року від AT КБ «Приватбанк», який повідомив про накладення арешту та надіслав на електронну адресу копії відповідних постанов.

Районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про пропущення ОСОБА_1 процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на - таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин першої, другої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно із частиною першою статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Частиною першою статті 122 ЦПК України визначено, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини першої статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії органу примусового виконання 09 листопада 2020 року. До скарги долучено, зокрема, копію заяви від 08 жовтня 2020 року на ім`я начальника Замостянського відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про скасування накладення штрафів, зняття арешту з коштів і майна, закриття виконавчого провадження, яка зареєстрована органом ДВС 20 жовтня 2020 року.

Крім того, у матеріалах справи наявні документи, що підтверджують отримання 28 жовтням 2020 року ОСОБА_1 на електронну пошту копій постанов про арешт коштів боржника.

Оскільки відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про пропуск зазначеного строку на подання скарги на дії державного виконавця. Зокрема, суди врахували, що подаючи 08 жовтня 2020 року заяву на ім`я начальника Замостянського відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про скасування накладення штрафів, зняття арешту з коштів і майна, закриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 знав про наявність постанов про арешт коштів боржника від 10 серпня 2020 року та від 02 жовтня 2020 року.

Отримання 28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 від АТ КБ «Приватбанк» копії оскаржуваних постанов не є обставиною, яка свідчить про те, що саме 28 жовтня 2020 року заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав або свобод, а саме - накладення арешту на його рахунки. Враховуючи те, що ОСОБА_1 звертався до органу виконавчої служби з вимогою, зокрема, про зняття арешту з коштів і майна, відтак, про наявність оскаржуваних постанов він дізнався до моменту звернення із заявою до органу ДВС.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про пропуск визначеного законом 10-денного строку на звернення до суду зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця. При цьому суди надали правильну оцінку тому, що про наявність оскаржуваних постанов ОСОБА_1 дізнався 08 жовтня 2020 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду