ПОСТАНОВА
головуючого Червинської М. Є.,
суддів Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: приватна фірма «Левада-7», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , акціонерне товариство «Універсал Банк», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова в складі судді Шелест І. М. від 16 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Тичкової О. Ю. від 23 грудня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст заяви
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути солідарно з ПФ «Левада-7», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 борг в сумі 400 000 дол. США, що станом на 01 серпня 2017 року склаадє 10 340 000 грн, суму процентів за боргом, еквіваленту 408 000 дол. США, що станом на 19 жовтня 2018 року складає 12 108 960 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що за договором позики від 02 жовтня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , останній надав у позику ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 400 000 дол. США, яку позичальник зобов`язався повернути у встановлений договором строк, з урахуванням додаткової угоди про продовження строків повернення. Поручителями за зазначеним договором є ПФ «Левада-7», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Позичальник ОСОБА_5 зобов`язався повернути позику у м. Харкові в строк не пізніше 01 серпня 2017 року. Зазначає, що позивач свої зобов`язання за договором позики виконав, про що свідчить розписка ОСОБА_5 про отримання грошових коштів, проте відповідачі у справі свої зобов`язання не виконали. Посилається на те, що відповідно до пункту 4 Додаткової угоди від 02 жовтня 2014 року до договору позики грошей від 02 жовтня 2007 року у нього відсутні обмеження щодо стягнення процентів, оскільки він звернувся до суду 10 травня 2016 року з вимогою про стягнення основної суми боргу, тобто за спливом двох років, передбачених додатковою угодою від 02 жовтня 2014 року, які мають передувати зверненню з вимогою про стягнення відсотків за договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що переведення боргу на іншу особу (з ОСОБА_5 на ОСОБА_2 ) припиняє дію поруки відповідно до договорів поруки: від 01 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та від 31 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , за якими вони взяли на себе обов`язок нести майнову відповідальність за невиконання зобов`язання саме ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 . Порука ПП «Левада» є припиненою, що встановлено судовим рішенням.
Короткий змість постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції зазначив про те, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в позові, підстав для скасування судового рішення з підстав, викладених в апеляційній скарзі, немає.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду: від30 травня 2018 року в справі № 0417/12368/2012, від 09 січня 2019 року в справі № 759/2328/16-ц, від 27 лютого 2019 року в справі № 2-3386/11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та необґрунтовано відхилив заяви про розподіл солідарних зобов`язань та про визнання позовних вимог (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої та пункти 1, 3, 4 частини третьої статті411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 646/6461/17 з Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 травня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 02 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким останній надав у позику ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 400 000 дол. США, яку позичальник зобов`язався повернути у встановлений договором строк до 01 лютого 2015 року.
Згідно з пунктом 5 вищезазначеного Договору, у разі неповернення ОСОБА_5 суми позики у передбачений законом строк або після цього протягом 7 днів з часу пред`явлення вимоги про повернення, ОСОБА_8 має право звернути зазначений договір до стягнення в судовому порядку протягом договірного строку позовної давності 10 років.
Отримання ОСОБА_5 зазначеної грошової суми в розмірі 400 000 дол. США відповідно до умов позики підтверджується копією розписки.
15 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ПП «Левада-7» укладено договір поруки відповідно до якого поручитель - ПП «Левада-7» зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань ОСОБА_5 за договором позики від 02 жовтня 2007 року нести майнову відповідальність перед ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_5 у сумі, що дорівнює грошовому зобов`язанню в розмірі 400 000 дол. США, та суми зобов`язань зі сплати неустойки (пені, штрафу), відсотків та інфляційних сум у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_5 грошових зобов`язань у договорі позики. Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору поруки від 15 жовтня 2010 року, строк виконання грошових зобов`язань, що випливають з договору позики, передбачений основним договором до 01 січня 2015 року.
02 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору позики грошей від 02 жовтня 2007 року, відповідно до якої ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору позики грошей від 02 жовтня 2007 року, відповідно до якої ОСОБА_5 не сплачує проценти за боргом в разі повернення основної суми боргу в строк, передбачений договором. У випадку несплати основної суми боргу в строк, передбачений договором, розмір відсотків за боргом складає подвійну облікову ставку НБУ річних, станом на момент сплати основної суми боргу, або станом на момент звернення до суду або винесення судом рішення щодо процентів, на вибір позичальника.
Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди від 02 жовтня 2014 року до договору позики грошей від 02 жовтня 2007 року, у випадку звернення позикодавця до суду за стягненням процентів, строк такого звернення не може бути раніш ніж два роки моменту звернення до суду про стягнення основної суми. Додаткова угода набирає чинності через 18 місяців з моменту набрання законної сили судовим рішенням про стягнення основної суми боргу.
01 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки відповідно до якого поручитель - ОСОБА_3 зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань ОСОБА_9 за договором позики від 02 жовтня 2007 року нести майнову відповідальність перед ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_5 у сумі, що дорівнює грошовому зобов`язанню у розмірі 400 000 дол. США, та суми зобов`язань зі сплати неустойки (пені, штрафу), відсотків та інфляційних сум у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_5 грошових зобов`язань у договорі позики. Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору поруки від 01 серпня 2015 року, строк виконання грошових зобов`язань, що випливають з договору позики, передбачений основним договором до 01 лютого 2015 року.
31 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір поруки відповідно до якого поручитель - ОСОБА_4 зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань ОСОБА_9 за договором позики від 02 жовтня 2007 року нести майнову відповідальність перед ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_5 у сумі, що дорівнює грошовому зобов`язанню у розмірі 400 000 дол. США, та суми зобов`язань зі сплати неустойки (пені, штрафу), відсотків та інфляційних сум у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_5 грошових зобов`язань за договором позики. Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору поруки від 31 серпня 2015 року, строк виконання грошових зобов`язань, що випливають з договору позики, передбачений основним договором з можливістю його продовження.
10 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_5 , ПП «Левада-7» про солідарне стягнення 400 000 дол. США за договором позики від 02 жовтня 2007 року (справа № 646/5454/16-ц).
14 червня 2016 року Червонозаводським районним судом м. Харкова у справі № 646/5454/16-ц ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 жовтня 2007 року в розмірі 10 064 000 грн, що еквівалентно 400 000 дол. США. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 10 400 000 грн з ПП «Левада-7», як поручителя, - відмовлено на підставі пропуску кредитором - ОСОБА_1 строку пред`явлення вимоги до поручителя щодо виконання ним зобов`язань за договором позики, і, відповідно, припиненням поруки.
23 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору позики від 02 жовтня 2007 року про відстрочення виплати боргу позичальника на суму 10 064 000 грн в строк до 01 серпня 2017 року. Дану додаткову угоду позичальник зобов`язується забезпечити укладанням договору поруки з ОСОБА_2
01 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки відповідно до якого поручитель - ОСОБА_2 зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань ОСОБА_9 за договором позики від 02 жовтня 2007 року нести майнову відповідальність перед ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_5 у сумі, що дорівнює грошовому зобов`язанню у розмірі 400 000 дол. США, та суми зобов`язань зі сплати неустойки (пені, штрафу), відсотків та інфляційних сум у разі невиконання або неналежного виконання ОСОБА_5 грошових зобов`язань за договором позики. Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору поруки від 01 серпня 2016 року, строк виконання грошових зобов`язань, що випливають з договору позики, передбачений основним договором до 01 серпня 2017 року, з можливістю його продовження.
Відповідно до пункту 2.3 порука припиняється після 01 лютого 2018 року якщо до цієї дати кредитор не звернеться до поручителя з вимогою, направленою через відділення Укрпошти цінним листом з описом вкладення.
03 жовтня 2017 року у справі № 6456/5454/16-ц (провадження № 6/646/125/17 Червонозаводським районним судом м. Харкова за заявою ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження постановлено ухвалу, відповідно до якої замінено боржника у виконавчому провадженні ВП № 51854346 з примусового виконання рішення у справі № 646/5454/16-ц з ОСОБА_5 на його правонаступника за угодою про переведення боргу від 01 серпня 2017 року новим боржником - ОСОБА_2
21 серпня 2019 року між позивачем (кредитором) ОСОБА_1 та співвідповідачами (поручителями): ПП «Левада-7», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено угоду про розподіл солідарних зобов`язань з метою ефективного і остаточного врегулювання спору на підставі поступок, яка стосується прав та обов`язків сторін щодо зобов`язань за боржників у цивільній справі № 646/6461/17-ц.
Відповідно до зазначеної угоди сторони домовилися про розподіл зобов`язань з погашення основної суми боргу на користь позивача кожним з відповідачів в рівних частинах, а саме в розмірі 2 585 500 грн, що становить по ј від загальної суми боргу в розмірі 10 340 000 грн. Сторони домовилися про фіксування в твердій сумі розміру процентів у сумі, що еквівалентна 408 000 дол. США, що станом на момент звернення із позовною вимогою 19 жовтня 2018 року становить 12 108 960 грн. Сторони домовилися про прощення частини боргу з нарахованих процентів в сумі 2 108 960 грн і зазначили, що дана угода про розподіл солідарних зобов`язань, є підставою для визнання кожним із відповідачів позовних вимог в частині 2 585 000 грн основного боргу в частині 2 500 000 грн процентів на основний борг.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 546 ЦК України порука є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до положень частини першої, другої, третьої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання (у ред. Закону № 2478-VIII від 03 липня 2018 року). Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу (в ред. Закону № 2478- VIII від 03 липня 2018 року).
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов`язання, і не залежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.
Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога до ПП «Левада-7», як до поручителя, за договором поруки, укладеним 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ПП «Левада-7» задоволенню не підлягає у зв`язку з припиненням поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, що встановлено рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 червня 2016 року.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено боржника у виконавчому провадженні ВП № 51854346 з примусового виконання рішення у справі № 646/5454/16-ц з ОСОБА_5 на його правонаступника за угодою про переведення боргу від 01 серпня 2017 року новий боржником ОСОБА_2 .
З указаної ухвали суду вбачається, що 01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 , як кредитором, ОСОБА_5 , первісним боржником та ОСОБА_2 , як новим боржником, укладено договір про переведення боргу за договором позики від 02 жовтня 2007 року. Відповідно до даного договору ОСОБА_2 прийняв боргові зобов`язання і обов`язки, що випливають з них, з фінансового боргу, що виник із зобов`язань на користь кредитора по поверненню суми позики і відсотків що виникла на підставі договору позики грошей від 02 жовтня 2007 року в розмірі 10 064 000 грн.
Із змісту позовної заяви та уточнених позовних заяв від 21 травня 2018 року та від 22 жовтня 2018 року вбачається, що позивач звертався з позовом до відповідачів ПФ «Левада-7», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та в тому числі і до ОСОБА_10 , як до поручителів за боргом.
Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що порука ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 припинена на підставі частини третьої статті 559 ЦК України, у зв`язку з переведенням боргу на іншу особу, оскільки суду першої інстанції не було надано доказів того, що ці поручителі погодились забезпечувати виконання зобов`язань іншим боржником.
В межах цієї справи позов до ОСОБА_2 , заявлений як до поручителя на підставі договору поруки від 01 серпня 2016 року. Інші обставини, з яких ОСОБА_2 може мати боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 не були підставою позову, на них позивач не посилався, звертаючись до суду, вони не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції.
Доводи позивача про те, що суд не взяв до уваги угоду від 21 січня 2019 року про розподіл зобов`язань з погашення боргу не спростовують висновків суду, оскільки зазначена угода є похідною від основного зобов`язання, визнання відповідачами боргу само по собі не є підставою для задоволення позову.
Аргументи касаційної скарги щодо порушення прав позивача на участь у розгляді справи та його неповідомлення про день, час та місце судового засідання, спростовуються матеріалами справи, а саме, згідно рекомендованого повідомлення про вручення (т. 2, арк. 135), ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, який відбувся 16 серпня 2019 року, а також тим, що позивач брав участь під час апеляційного розгляду справи.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
