ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 185/7908/20

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивачів. 27 квітня 2007 року на підставі заяви позивачів заведено спадкову справу № 136/2007, а 26 серпня 2010 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади.

02 жовтня 2019 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) після померлої ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи, а саме сертифікат на право на земельну частку (пай).

Зазначали, що ОСОБА_3 із 27 лютого 1992 року по 01 жовтня 1996 року працювала у колгоспі «Межиріч», який було перейменовано у

КСП «Межиріч».

20 січня 1994 року колгосп «Межиріч» отримав державний акт на право колективної власності на земельну ділянку.

На день видачі державного акту ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з колгоспом «Межиріч», включена до списку членів колгоспу на одержання землі під № 847.

Посилаючись на викладене, позивачі просили суд визнати за ними право на земельну частку (пай) розміром 5,29 умовних кадастрових гектар, розташований на території Межиріцької сільської ради (колишнє

КСП «Межиріч») Павлоградського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , по 1/2 частці кожній.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Головіна В. О., від 11 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 5,29 умовних кадастрових гектар, розташований на території Межиріцької сільської ради (колишнє КСП «Межиріч») Павлоградського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , по 1/2 частці кожній. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що на час видачі колгоспу «Межиріч» державного акта про право колективної власності на землю, спадкодавець працювала на підприємстві та була включена до списку громадян, які мають право колективної власності на землю, а тому набула відповідне право на земельну частку (пай).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області задоволено.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Колегія суддів, вирішуючи спір, виходила із відсутності доказів того, що ОСОБА_3 була членом КСП «Межиріч», на момент передачі земель у колективну власність вказаному КСП, а отже висновки суду першої інстанції про набуття спадкодавцем за життя права на спірну земельну частку (пай) є помилковими.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, від 10 січня 2019 року у справі № 696/1268/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 563/1407/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21, від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, у справі № 294/1094/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертають увагу, що ОСОБА_3 не була виключена зі списків членів колгоспу, що є додатком до державного акта на право колективної власності на землю.

Наголошують, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай). Достатніми умовами для набуття права на земельну частку (пай) є: членство у КСП, включення до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання

КСП цього акта.

Факт неотримання ОСОБА_3 сертифікату на право власності на земельну ділянку (пай) не позбавляє її права на земельну ділянку (пай), адже сертифікат лише фіксує таке право, яке ОСОБА_3 набула з дати видачі колгоспу «Межиріч» державного акта про право колективної власності на землю (20 січня 1994 року).

Апеляційний суд не звернув уваги, що ОСОБА_3 працювала в колгоспі «Межиріч», який 30 січня 1996 року було реорганізовано в КСП «Межиріч», та звільнено її було саме із КСП «Межиріч». ОСОБА_3 набула право на земельну ділянку саме 20 січня 1994 року, коли було видано державний акт на право колективної власності на землю колгоспу «Межиріч», а трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Вказують, що у матеріалах справи відсутнє рішення Межиріцької сільської ради № 11 від 20 березня 2000 року, відповідно до якого КСП «Межиріч» набуло колективної власності на землі колгоспу «Межиріч» з 18 січня

1997 року.

Крім того, вважають, що апеляційний суд безпідставно поновив прокурору строк на апеляційне оскарження, врахував нові докази та розглянув справу з порушенням строку, передбаченого приписами статті 371 ЦПК України.

Прокурор не скористався своїм правом представляти інтереси держави у суді першої інстанції та подати всі необхідні докази, а його апеляційна скарга не відповідає вимогам пункту 9 статті 356 ЦПК України, оскільки перелік документів, що додаються до скарги не відповідає дійсності, а саме відсутня копія листа Павлоградської РДА від 10 червня 2021 року

№ 01-16-707/334-21.

У січні 2022 року керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Стверджує, що право на земельну частку (пай) мали лише члени КСП, а не працівники колгоспу. При цьому в матеріалах справи відсутня інформація щодо прийняття ОСОБА_3 у члени КСП «Межиріч»

Докази про відсутність інформації в протоколах загальних зборів членів КСП «Межиріч» щодо прийняття у члени ОСОБА_3 були надані до апеляційного суду, оскільки прокурор не був учасником справи в суді першої інстанції, а бездіяльність уповноваженого органу на захист інтересів держави стала очевидною лише після ухвалення рішення судом першої інстанції. ОСОБА_3 припинила трудові відносини із КСП «Межиріч»

01 жовтня 1996 року, а право колективної власності на землю вказане

КСП набуло 18 січня 1997 року.

Про існування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року прокурору стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, а наявність підстав для представництва інтересів держави встановлена після ознайомлення з матеріалами справи.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали відповідь на відзив прокурора, в якій наполягали на задоволенні касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , спадкоємцями якої за законом є

ОСОБА_1 та ОСОБА_2

27 квітня 2007 року у Другій павлоградській державній нотаріальній конторі, на підставі заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 136/2007 після смерті ОСОБА_3 .

02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) після померлої ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, підтверджуючих право на земельну ділянку (пай), а саме сертифікату на право на земельну частку (пай).

15 лютого 1992 році колгосп ім. XXII з`їзду КПРС був перейменований в колгосп «Межиріч».

Згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_3 27 лютого 1992 року прийнята в члени колгоспу «Межиріч», 30 січня 1996 року колгосп «Межиріч» перетворено у КСП «Межиріч», 01 жовтня 1996 року ОСОБА_3 звільнена із членів КСП згідно поданої заяви.

20 січня 1994 року колгоспу «Межиріч» видано державний акт на право колективної власності на землю, в додатку до якого ОСОБА_3 значиться під № 847.

24 березня 2000 року Межиріцькою сільською радою вирішено, що державний акт на право колективної власності на землю, виданий колгоспу «Межиріч», вважати із 18 січня 1997 року виданим КСП «Межиріч», у зв`язку із перетворенням колгоспу в КСП.

Листом Павлоградської РДА на запит від 23 квітня 2021 року

№ 04/63-872вих.21 повідомлено Павлоградську окружну прокуратуру про відсутність інформації у протоколах загальних зборів уповноважених членів КСП «Межиріч» стосовно прийняття у члени ОСОБА_3 .

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Відповідно до частини другої статті 5 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За змістом статей 22, 23 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу членів.

Згідно з пунктами 1, 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року

№ 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

З огляду на зазначене, особа набуває право на земельний пай за наявності зокрема таких умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 було включено до списків осіб - членів

КСП «Межиріч» станом на 18 січня 1997 року, і вона не отримувала сертифікат про право на земельну частку (пай), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки право на земельну частку (пай) не належало ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, а тому зазначене право не входить до складу спадщини і не може бути успадковане позивачами.

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що записи в трудовій книжці ОСОБА_3 не свідчать про те, що вона була членом

КСП «Межиріч» на час розпаювання землі.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 лютого 2021 року у справі № 675/1396/18, від 17 травня 2021 року у справі № 599/2259/19, від 13 липня 2021 року у справі

№ 274/3394/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 508/64/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 181/1229/19 та спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Посилання заявників на те, що ОСОБА_3 набула право на земельну частку (пай) з дати передачі колгоспу «Межиріч» державного акта про право колективної власності на землю спростовуються приписами пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», відповідно до яких паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

У розглядуваній справі рішенням загальних зборів уповноважених членів колгоспу «Межиріч» № 1 від 30 січня 1996 колгосп перетворено в

КСП «Межиріч» та, як встановлено судом першої інстанції, 24 березня

2000 року Межиріцькою сільською радою вирішено, що державний акт на право колективної власності на землю, виданий колгоспу «Межиріч», вважати із 18 січня 1997 року виданим КСП «Межиріч», у зв`язку із перетворенням колгоспу в колективне сільськогосподарське підприємство.

ОСОБА_3 за життя вказане рішення Межиріцької сільської ради від 24 березня 2000 року не оскаржувала та відомості про його скасування в матеріалах справи відсутні.

Факт наявності рішення сільської ради від 24 березня 2000 року встановлено в рішенні суду першої інстанції, з яким позивачі погоджувались та просили залишити без змін.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про неправомірність звернення прокурора з апеляційною скаргою з огляду на те, що у цій справі допуск прокурора до суду є виправданим, вступ у справу здійснений у межах повноважень, визначених законодавством. Апеляційний суд навів мотиви та обґрунтував наявність підстав для поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження.

№ 181/257/19, від 10 січня 2019 року у справі № 696/1268/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 563/1407/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21, від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, у справі № 294/1094/17, на які посилаються заявники в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають, переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду