ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/20335/19

1. Описова частина

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ПАТ «Дельта Банк», про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що їй спільно із ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 18 травня 1993 року № 322, яке зареєстровано КП «ВООБТІ» в Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним № 1562/6615.

Указує, що в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться цивільна справа № 127/27274/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення. У ході розгляду цієї справи їй стало відомо, що власником її квартири є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та останнім.

Позивач вважає, що вказана квартира перебуває у відповідача ОСОБА_2 в чужому незаконному володінні і підлягає витребуванню у останнього, оскільки продавати чи відчужувати дану квартиру вона не збиралась і таких намірів на майбутнє не мала. У квартирі проживає досить тривалий час і по сьогоднішній день.

У пункті 1. 2 указаного договору предметом купівлі-продажу є: житлова квартира АДРЕСА_2 . У договорі вказано, що нерухоме майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року. Право власності продавця на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 лютого 2016 року, номер запису про право власності 13206700, реєстраційний номер нерухомого майна 845956105101.

Як слідує із заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Вирішено в рахунок виконання основного зобов`язання в розмірі 6 679,61 дол. США, за договором про надання споживчого кредиту № 11038577000 від 14 вересня 2006 року укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 і в рахунок зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 25 294,65 дол. США, за договором про надання споживчого кредиту № 11305233001 від 28 лютого 2008 року, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 в загальній сумі 31 974,26 дол. США, що еквівалентно 225 570,26 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки а саме: квартира загальною площею 49,4 кв.м.; житловою площею 27, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк».

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2018 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття права власності - відмовлено.

Оскільки заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області скасовано, тобто є незаконним, тому відповідач ПАТ «Дельта Банк» не мав права відчужувати дану квартиру і вчиняти будь-які дії.

Крім цього, в ході судового розгляду їй стало відомо, що 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В. було посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, за яким відповідач ОСОБА_2 відчужив квартиру, що є предметом спору, ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, позивачка з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_4 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та визнати (поновити) за ОСОБА_1 і ОСОБА_4 право власності на цю квартиру.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2020 року позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано (поновлено) за ОСОБА_1 і ОСОБА_4 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з її волі, а саме на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасовано, а тому вимоги позивачки ґрунтуються на вимогах закону, доведені належними та допустимими доказами.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки електронні прилюдні торги, за результатами яких власником спірної квартири став ОСОБА_2 , не визнані недійсними, правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння відсутні.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

15 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оверковський К. В. звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2020 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12, від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13, від 28 січня 2015 року у справі № 6-218цс17, від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 760/18364/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/20335/19 і витребувано зазначену справу з Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Вінницької міської ради, 18 травня 1993 року на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 18 травня 1993 року № 322, яке зареєстровано КП «ВООБТІ» в Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним № 1562/6615, квартира за адресою: АДРЕСА_3 належала на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року по цивільній справі № 127/30623/13-ц позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Вирішено в рахунок виконання основного зобов`язання в розмірі 6 679,61 дол. США, що еквівалентно 53 390,12 грн за договором про надання споживчого кредиту № 11038577000 від 14 вересня 2006 року укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 і в рахунок зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 25 294,65 дол. США, що еквівалентно 202 180,14 грн, та за договором про надання споживчого кредиту № 11305233001 від 28 лютого 2008 року, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 в загальній сумі 31 974,26 дол. США, що еквівалентно 255 570,26 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки а саме: квартиру загальною площею 49,4 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнано на нього право власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки № б/н від 28 лютого 2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , загальна площа 49,4 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м.

Відповідно до протоколу електронних торгів № UA-ЕА-2017-11-08-000191-а від 17 листопада 2017 року, через електронний майданчик Товарна біржа «Біржа Онлайн» власник майна ПАТ «Дельта Банк», вистав лот: квартиру за адресою АДРЕСА_3 ; загальна площа 49,4 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м., початкова ціна реалізації 234 012,24 грн. За результатами електронних торгів, переможцем торгів став ОСОБА_2 , з пропозицією у розмірі 237 000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., ПАТ «Дельта Банк» продало, а ОСОБА_2 придбав квартиру за АДРЕСА_4 , загальна площа 49,4 кв.м.; житлова площа 27,4 кв.м.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2018 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття права власності - відмовлено.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 вересня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О. В., ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбала вищевказану квартиру.

2.Мотивувальна частина

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Апеляційний суд дійшовши висновку про неможливість витребувати спірну квартиру у відповідача на користь позивачки з тих підстав, що вона була реалізована на електронних торгах у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 придбав спірну квартиру на електронних торгах не внаслідок її примусової реалізації на виконання судового рішення, а під час процедури продажу майна банку, яке перебуває в процесі ліквідації, тому вимоги частини другої статті 388 ЦК України на виниклі правовідносини не поширюється. Тому висновки апеляційного суду про відмову в позові з підстав неможливості витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини другої статті 388 ЦК України є помилковими.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права йог відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею».

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального права та норм матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Установивши, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, на підставі рішення суду про визнання права власності, яке в подальшому було скасоване, а укладення наступних правочинів щодо розпорядження майна, надавали підстави для застосування статті 388 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про витребування квартири з чужого незаконного володіння останнього власника ОСОБА_3 .

Разом із тим, місцевий суд витребовуючи спірну квартиру з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , не звернув уваги на те, що з указаним позовом до суду зверталася тільки ОСОБА_1 , у свою чергу ОСОБА_4 відповідні вимоги до суду не пред`явила.

Враховуючи, що відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, то такі вимоги судом першої інстанції не могли бути розглянутими.

Оскільки місцевий суд дійшов по суті правильного висновку щодо наявності підстав для витребування спірної квартири від відповідача, однак з помилкових мотивів зазначив про витребування її на користь особи, яка не зверталася до суду з відповідними вимогами, що є порушенням вимог частини першої статті 13 ЦПК України, рішення місцевого суду підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин посилання на витребування спірної квартири на користь ОСОБА_4 .

Витребування майна з незаконного володіння на користь одного із співвласників відповідає положенням частини першої статті 355, частини першої статті 358 ЦК України.

Відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Тобто у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування із чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно чинним законодавством не передбачено. Визнання права власності позивача на спірну квартиру, яка витребовується, є зайвим.

За таких підстав рішення місцевого суду підлягає зміні, шляхом виключення з резолютивної його частини посилання на визнання (поновлення) права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 і ОСОБА_4 .

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки місцевий суд дійшов правильного по суті висновку щодо наявності підстав для витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, та ураховуючи викладене, рішення місцевого суду слід змінити, виключивши з його мотивувальної та резолютивної частини посилання на витребування майна на користь ОСОБА_4 та виключивши з його резолютивної частини посилання на визнання (поновлення) права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із цим з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пропорційно підлягає стягненню 4 740 грн судового збору на користь ОСОБА_1 , сплаченого нею за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,