ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 211/1971/15-ц

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 09 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11116467000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 53 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,3% з терміном повернення не пізніше 08 лютого 2018 року.

01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 5 до кредитного договору № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, відповідно до якого суму кредиту збільшено до 72 700,00 дол. США.

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11116467000П/1, між банком та ОСОБА_3 - договір поруки № 11116467000П/2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором за невиконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і боржників є солідарною.

Позичальник ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання, допустивши прострочення погашення суми кредиту і відсотків.

Позивач просив:

стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року в розмірі 33 448,00 дол. США, заборгованість по сплаті пені у розмірі 23 059,74 грн,

Справа судами розглядалась неодноразово.

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: кредитна заборгованість - 31 233,36 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 730 674,44 грн; заборгованість за процентами - 2 214,64 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 51 809,37 грн; а всього 33 448,00 дол. США, що за курсом НБУ, станом на 20 березня 2015 року, становить 782 483,82 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: пеня за прострочення сплати по кредиту - 20 083,78 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 2 975,96 грн; а всього 23 059,74 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заочне рішення мотивовано тим, що банк 18 грудня 2014 року звернувся до відповідачів з вимогою про дострокове виконання зобов`язань, яку вони залишили без відповіді та задоволення, і заборгованість не сплатили. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача АТ «УкрСиббанк» задоволено.

Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2017 року в частині порядку стягнення заборгованості за кредитним договором змінено та викладено абзац другий та третій його резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 , солідарно з ОСОБА_2 та солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: кредитна заборгованість - 31 233,36 дол. США; заборгованість за процентами - 2 214,64 дол. США; а всього 33 448 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_1 , солідарно з ОСОБА_2 та солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит, що виникла станом на 20 березня 2015 року у розмірі: пеня за прострочення сплати по кредиту - 20 083,78 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 2 975,96 грн; а всього 23 059,74 грн».

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду від 26 червня 2018 року мотивована тим, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Ухвала мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не отримував особисто під розписку судові повістки-виклики, які були надіслані судом на адресу проживання відповідача. Судові повістки повернулися до суду за закінченням терміну зберігання. Про розгляд справи в суді він був обізнаний, судом зупинялося провадження по справі з причин перебування ОСОБА_3 на військовій службі до припинення перебування його у складі збройних сил України. Поважність причин не явки до суду відповідачем не обґрунтована, ОСОБА_3 до заяви про перегляд заочного рішення не надано жодного доказу, який має істотне значення для правильного вирішення справи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду від 26 серпня 2020 року мотивована тим, що 13 червня 2013 року, між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних, фактично підтвердивши розмір відсотків, погоджених на дату укладення договору, та домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення Тобто, сторони договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, у порядку визначеному підпунктом 1.3.1 цього договору, переглянули розмір відсоткової ставки та дійшли згоди щодо нарахування підвищеної процентної ставки без попереднього письмового повідомлення позичальника, що жодним чином не вплинуло на обсяг відповідальності поручителів за цим договором. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що зобов`язання за договорами забезпечення кредиту (поруки) не припинилися на підставі частини першої статті 559 ЦК України, отже, суд першої інстанції правомірно поклав на поручителя ОСОБА_3 солідарну відповідальність із боржником за кредитним договором.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у задоволенні клопотання ПАТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовлено.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасовано.

Передано справу № 211/1971/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення та із апеляційною скаргою вказував, що не отримував ніяких повідомлень про позов, заочне рішення ухвалене за його відсутності в суді першої інстанції. Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, станом на 20 березня 2015 року, у загальному розмірі 33 448 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 31 233,36 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2 214,64 дол. США; та заборгованість по сплаті пені у загальному розмірі 23 059,74 грн, яка складається з пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 20 083,78 грн та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 2 975,96 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, станом на 20 березня 2015 року, у загальному розмірі 33 448 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 31 233,36 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2 214,64 долари США; та заборгованість по сплаті пені у загальному розмірі 23 059,74 грн, яка складається з пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 20 083,78 грн та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 2 975,96 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу ОСОБА_3 судової повістки про призначення справи до розгляду, що не відповідає частині п`ятій статті 128 ЦПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кредитор АТ «УкрСиббанк» змінив строк виконання основного зобов`язання, який вважається таким, що настав для позичальника ОСОБА_1 , що зумовило для нього виникнення обов`язку в цей строк повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти та інші платежі.

Оскільки, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.1.) про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, так як суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що порука припиняється після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. У кредитному договорі строк виконання основного зобов`язання визначений строком повного погашення кредиту - 08 лютого 2018 року.

Однак, пред`явивши 18 грудня 2014 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя ОСОБА_3 протягом шести місяців з моменту спливу 32-денного строку після отримання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов`язання або після спливу 41 календарного дня після дати відправлення цієї вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позов до боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 пред`явлений у квітні 2015 року, тобто в межах строку дії поруки.

Поручитель ОСОБА_3 був ознайомлений з умовами кредитного договору, підписавши 09 лютого 2007 року договір поруки, а 01 червня 2007 року - додаткову угоду до договору поруки.

Таким чином, умови кредитного договору передбачають нарахування та сплату щомісячних процентів, тобто розміру процентної ставки за користування кредитом у разі, коли терміни внесення платежів не порушено; та підвищених процентів - розміру підвищеної процентної ставки за користування кредитом у разі порушення строків погашення кредиту. При цьому у разі дотримання графіку внесення платежів процентна ставка як плата за користування кредитними коштами залишається у погодженому сторонами розмірі.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що нарахування підвищеної процентної ставки не є збільшенням розміру плати за користування кредитом, яка призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання.

13 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» було укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3% річних, фактично підтвердивши розмір відсотків погоджених на дату укладення договору, та домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення. Тобто, сторони договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, у порядку визначеному підпунктом 1.3.1 цього договору, переглянули розмір відсоткової ставки та дійшли згоди щодо нарахування підвищеної процентної ставки без попереднього письмового повідомлення позичальника, що жодним чином не вплинуло на обсяг відповідальності поручителів за цим договором.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що зобов`язання за договорами забезпечення кредиту (поруки) не припинилися на підставі частини першої статті 559 ЦК України, отже, суд першої інстанції правомірно поклав на поручителя ОСОБА_3 солідарну відповідальність із боржником за кредитним договором. Водночас, законом не заборонено укладення кількох договорів поруки на виконання того самого зобов`язання та в цьому випадку частина третя статті 554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, оскільки не можна вважати поруку їхньою спільною. За таких обставин кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов`язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстави для стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті, а тому суд першої інстанції помилково визначив еквівалент розміру заборгованості за договором (за кредитом та процентами) у гривні.

У липні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині стягнення з нього на користь АТ «УкрСиббанк» грошових коштів та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ «УкрСиббанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми статті 559 ЦК України в частині припинення поруки у зв`язку із зміною зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки зазначено, що кредитор не вправі змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи або печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою), або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Однак, незважаючи на такі умови договору поруки, як стало відомо ОСОБА_3 згодом, банківська установа неодноразово вносила зміни до кредитного договору, однак зміни та доповнення до договору поруки не вносилися, його як поручителя в жодний спосіб не повідомляли про графік, строки та суми погашення періодичних платежів. Йому було відомо тільки про те, що кінцевий термін погашення всієї суми кредиту - 08 лютого 2018 року.

На час укладення основного договору - 09 лютого 2007 року, банківською установою було введено ОСОБА_3 як поручителя в оману, що 09 лютого 2007 року, позичальнику було видано кредит в сумі 53 000,00 дол. США. Як вбачається із додаткових угод до кредитного договору, вказана сума кредиту в розмірі 53 000,00 дол. США видавалася позичальнику частинами, в період із 12 лютого 2007 року по 05 червня 2007 року, про що він не повідомлявся як поручитель. Вказана обставина підтверджується додатковими угодами до кредитного договору.

Оскільки кінцевий строк повернення кредиту - 08 лютого 2018 року, тому банк безпідставно звернувся до суду із позовом особисто до нього як до поручителя в 2015 році, із цих же підстав, ОСОБА_3 вважає вимоги банку до нього необґрунтованими.

Судом апеляційної інстанції не було враховано положення договору поруки та умови, на яких вносяться зміни та доповнення до нього, та не враховано, що підвищена відсоткова ставка наведена в розрахунку до позову в розмірі 24,6 % річних, зазначена в даному розрахунку банком саме у зв`язку із укладенням між банком та позичальником додаткової угоди до кредитного договору 13 червня 2013 року за № 3, без укладення будь-яких додаткових угод з ОСОБА_3 як із поручителем, у зв`язку із чим збільшився розмір його відповідальності перед банком.

Апеляційним судом застосовані норми матеріального права, а саме статті 554, 559 ЦК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Судом не досліджувалися жодні належні та допустимі докази того факту, що на адресу ОСОБА_3 , як поручителя, направлялася вимога саме такого змісту, яка була долучена позивачем до матеріалів цивільної справи та в якій банк зазначав про невиконання позичальником умов договору та про необхідність дострокового погашення кредиту. Жодних письмових вимог від банку, де б у ОСОБА_3 вимагали дострокового виконання зобов`язань позичальника за кредитом, він не отримував. Отже строк виконання зобов`язань за кредитним договором не настав, а тому, відповідно, відсутні підстави для відповідальності поручителів.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги та зробив помилковий висновок, що початком перебігу строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, є 41-й календарний день з дня направлення позивачем письмових повідомлень (вимог) про дострокове повернення коштів за кредитними договорами. Доказом даного факту є те, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази та вони судом не досліджувалися, а саме опис вкладення до поштового конверту, відповідно до якого б вбачалося, що банківська установа повідомляла ОСОБА_3 , як поручителя, про необхідність дострокового повного погашення заборгованості за кредитним договором.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У жовтні АТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. При відмові у закритті касаційного провадження та розгляді касаційної скарги ОСОБА_3 по суті - касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що всі доводи ОСОБА_3 є необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що на підставі додаткової угоди до договору про надання споживчого кредиту не відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя, зробив обґрунтований висновок про солідарне стягнення заборгованості. Банк послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 646/2866/16-ц. Верховний Суд України у справі № 6-638цс16 зробив висновок, що в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред`явить вимоги до поручителя. Правовідносини у справі № 638/13683/15-ц (в якій Верховним Судом прийнято постанову від 26 травня 2020 року, на яку посилається ОСОБА_3 як на підставу касаційного оскарження) не є подібними з правовідносинами у справі № 211/1971/15-ц. Щодо застосування норми частини першої статті 559 ЦК Верховним Судом викладена позиція у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 204/3266/17 (провадження № 61-35685ск18). Щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України Верховним Судом викладена позиція у постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 2601/7773/12 (провадження № 61-2498ск21).

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 211/1971/15-ц, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали цивільної справи № 211/1971/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 вересня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11116467000, умовами якого визначено:

згідно пункту 1.1 договору банк зобов`язувався надати, а ОСОБА_1 прийняти та належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 53 000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 267 650,00 грн та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених договором;

згідно пункту 1.2.3 кредитного договору, позичальник зобов`язується повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 08 лютого 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору;

відповідно до пункту 1.3.1 цього договору, за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних.

01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін № 5 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, відповідно до якого суму кредиту було збільшено до 72 700 дол. США.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11116467000П/1, а між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 11116467000П/2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором за невиконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з кожним окремо, були укладені договори про внесення змін до договорів поруки № 11116467000П/1 та № 11116467000П/2 відповідно.

18 грудня 2014 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до відповідачів з вимогою про дострокове виконання зобов`язань, які заборгованість не сплатили.

13 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних, та сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення.

Право банку достроково вимагати погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування ним та інших платежів передбачено пунктом 11.1 кредитного договору, яким визначено, що відповідно до статей 525, 611 ЦК України, сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов договору протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору (пункт 11.2.), тобто на адресу: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з порушенням боржником ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені договором строки, банк, використав право достроково вимагати стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, пред`явивши 18 грудня 2014 року вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту і пов`язаних із ним платежів, яку було направлено рекомендованим листом з повідомленням, тобто з особистим врученням під підпис адресату, позичальнику ОСОБА_1 та поручителям ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Позичальник ОСОБА_1 повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, яке було направлено на його адресу, визначену у пункті 15 договору, не отримав, що, згідно погоджених сторонами умов договору, є правовою підставою вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку особисто, що засвідчено їх підписами у зворотних поштових рекомендованих повідомленнях, однак залишили цю вимогу без реагування.

Позов до боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 пред`явлений у квітні 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559 ЦК України (у редакції, чинній для спірних правовідносин).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15-ц (провадження № 61-9194св21) зазначено, що «для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення цієї відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту». Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19) сформульований висновок, що «до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Отже, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що «приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту».

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки № 1111646700П/2 від 09 лютого 2007 року кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отриманням його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Згідно пункту 1.1 договору поруки № 1111646700П/2 від 09 лютого 2007 року поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 11116467000 від 09 лютого 2007 року (далі - основний договір), укладеного між кредитором і боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

У пункті 1.2 договору поруки № 1111646700П/2 від 09 лютого 2007 року зазначено, що поручителю добре відомо усі умови основного договору, зокрема:

- сума основного договору -53 000,00 дол. США,

- термін виконання основного зобов`язання - 08 лютого 2018 року, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов`язання;

- інші умови основного договору.

Відповідно до пункту 1.3.1 договору про надання споживчого кредиту № 11116467000від 09 лютого 2007 року за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних.

По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 даного договору.

У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

Згідно з пунктом 9.2 основного договору відповідно до вимог статті 651 ЦК України протягом дії цього договору банк відповідно до умов підпункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки у сторону збільшення у разі настання певних обставин, зокрема, порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором).

У разі порушення позичальником кредитної дисципліни банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме: банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що зазначена у розділі 12 цього договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси; такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде зазначена у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

У разі незгоди із встановлюваним згідно з умовами цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, зазначеної у повідомленні банку, зобов`язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

01 червня 2007 року були внесені зміни до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року та договору поруки № 11116467000 П/2 від 09 лютого 2007 року, згідно яких загальна сума основного договору склала 72 700,00 дол. США.

13 червня 2013 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000.

У пункті 2 цієї угоди зазначено, що сторони домовились, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 12,3 % річних в доларах США, якщо після підписання цієї додаткової угоди не буде встановлена інша процентна ставка згідно умов договору.

У пункті 3 угоди зазначено, що сторони також домовились, що за користуванням кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором.

Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня несплати або не повної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості по процентам за користуванням кредиту проценти позичальнику ОСОБА_1 нараховувалися як із процентної ставки 12,3 % річних, передбаченої умовами кредитного договору, так і за підвищеною процентною ставкою 24,6 % річних.

Отже, додатковою угодою № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 збільшено обсяг зобов`язань позичальника за кредитом, зокрема збільшено відсоткову ставку з 12,3 % річних до 24,6 % річних.

За умовами укладеного з ОСОБА_3 договору поруки останній поручився за виконання зобов`язання боржника за кредитним договором, виходячи із розміру відсоткової ставки 12,3 % на рік, доказів того, що поручитель погоджувався на збільшення процентної ставки за кредитним договором матеріали справи не містять, а отже збільшення процентної ставки за кредитом відбулось без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

За таких обставин збільшення процентної ставки за кредитом, навіть за згодою боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком у більшому розмірі.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував, що доказів повідомлення поручителя про зміни обсягу відповідальності немає; ОСОБА_3 письмової згоди на збільшення обсягу його відповідальності, як те передбачено у пункті 2.1. договору поруки № 11116467000 П/2 від 09 лютого 2007 року не надавав.

Враховуючи, що відбулася зміна зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для припинення поруки та неправильно стягнув заборгованість з ОСОБА_3 .

За таких обставин підстави для закриття касаційного провадження відсутні.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15-ц (провадження № 61-9194св21) колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3 прийнята з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 ; у задоволенні клопотання АТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При поданні апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 4 019,40 грн, при поданні касаційних скарг сплатив судовий збір у загальному розмірі 12 422,00 грн.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та судових витрат підлягає скасуванню, з АТ «УкрСиббанк» слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 441,40 грн.

Керуючись статями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду