ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/40411/18-ц

Описова частина

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про відшкодування шкоди.

Позов мотивував тим, що позивач та Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») уклали договори:

від 26 листопада 2015 року № 293D-641479 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США, із щомісячним нарахуванням процентів та приєднанням до основного вкладу, з виплатою в кінці строку. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 22 195,64 дол. США;

від 25 березня 2016 року № 293D-664937 банківського вкладу «Іменний» в доларах США із щомісячним нарахуванням процентів та приєднанням до основного вкладу, з виплатою в кінці строку. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 4 733,00 дол. США;

від 07 грудня 2015 року №293D-644081 банківського вкладу «Новорічний старт» в євро, із щомісячною сплатою процентів. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 5 719,84 євро;

від 18 листопада 2015 року № 293D-639685 банківського вкладу «Осінній оксамит» в гривнях, із щомісячним нарахуванням процентів та приєднанням до основного вкладу, з виплатою в кінці строку. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 60 000,00 грн;

Також позивач і ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали додаткову угоду до договору № 293D-639685 банківського вкладу «Осінній оксамит» в гривнях від 22 грудня 2015 року. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 20 000,00 грн;

додаткову угоду до договору № 293D-639685 банківського вкладу «Осінній оксамит» в гривнях від 06 січня 2016 року. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 40 000,00 грн.

Станом на 23 квітня 2018 року загальна сума вкладу з нарахованими відсотками становить 892 555,75 грн.

У ПАТ «КБ «Хрещатик» 05 квітня 2015 року НБУ ввів тимчасову адміністрацію. Згодом розпочато процедуру ліквідації, у зв`язку з чим Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ( надалі - Фонд) виплатив позивачу як вкладнику гарантовану суму у розмірі 200 000,00 грн.

Ухвалою від 20 липня 2017 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі № 826/6665/16, про визнання протиправною та скасування постанови НБУ про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

Унаслідок незаконно прийнятих рішень про визнання банку неплатоспроможним та запровадження процедури ліквідації, та, відповідно, вчинених протиправних дій та бездіяльності відповідача позивачу завдано майнову (матеріальну) шкоду на загальну суму 892 555,75 грн.

Позивач на підставі статті 56 Конституції України, статей 1166, 1173 ЦК України просив стягнути з НБУ на його користь майнову (матеріальну) шкоду на загальну суму 892 555,75 грн.

Рішенням від 09 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що факт порушення відповідачем прав позивача та завдання йому матеріальної шкоди не підтверджується наявними в справі доказами.

Постановою від 20 травня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував недоведеністю порушення прав позивача саме відповідачем, як і завдання матеріальної шкоди діями саме НБУ.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Тарасова-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження адвокат Тарасова-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування висновку щодо застосування статті 1173 ЦК України та статті 82 ЦПК України (преюдиційність) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17.

Адвокат Тарасова-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивувала тим, що суди не врахували, що з 13 жовтня 2020 року постанова Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 визнана протиправною та скасована за результатами розгляду справи № 640/18835/19;

постановою від 28 лютого 2017 року Окружний адміністративний суду м. Києва у справі № 826/15685/16 визнав протиправною бездіяльністю НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик». Постанова набрала законної сили;

суди позбавили позивача права на отримання законного відшкодування від винних осіб.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому НБУ просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договори:

від 26 листопада 2015 року № 293D-641479 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США, із щомісячним нарахуванням процентів та приєднанням до основного вкладу, з виплатою в кінці строку. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 22 195,64 дол. США;

від 25 березня 2016 року № 293D-664937 банківського вкладу «Іменний» в доларах США із щомісячним нарахуванням процентів та приєднанням до основного вкладу, з виплатою в кінці строку. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 4 733,00 дол. США;

від 07 грудня 2015 року №293D-644081 банківського вкладу «Новорічний старт» в євро, із щомісячною сплатою процентів. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 5 719,84 євро;

від 18 листопада 2015 року № 293D-639685 банківського вкладу «Осінній оксамит» в гривнях, із щомісячним нарахуванням процентів та приєднанням до основного вкладу, з виплатою в кінці строку. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 60 000,00 грн;

уклали додаткову угоду до договору № 293D-639685 банківського вкладу «Осінній оксамит» в гривнях від 22 грудня 2015 року. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 20 000,00 грн;

додаткову угоду до договору № 293D-639685 банківського вкладу «Осінній оксамит» в гривнях від 06 січня 2016 року. Відповідно до пункту 1.1 основного договору на вкладний (депозитний) рахунок внесено 40 000,00 грн.

Станом на 23 квітня 2018 року загальна сума вкладу з нарахованими відсотками становить 892 555,75 грн.

Постановою від 05 квітня 2016 року № 234 Правління НБУ віднесло ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Тимчасова адміністрація запроваджена строком із 05 квітня 2016 року до 04 червня 2016 року включно згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку» та розпочала процедуру ліквідації з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно.

Надалі строк здійснення процедури ліквідації банку подовжений строком на 2 роки із 06 червня 2018 року до 05 червня 2020 року.

Фонд виплатив позивачу, як вкладнику, гарантовану суму у розмірі 200 000,00 грн.

Постановою від 19 січня 2017 року,залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року, у справі № 826/6665/16 Окружний адміністративний суд м. Києва позов Благодійної організації «Благодійний фонд «Богдана Гаврилишина», Благодійного фонду «Енергетичний центр ім. І. Люндіна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус-1» задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних».

Постановою від 16 травня 2019 року Верховний Суд зазначені судові рішення скасував, справу направив на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Мотивувальна частина

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності порушення НБУ прав позивача та завдання йому матеріальної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанцій.

Підставою касаційного оскарження адвокат Тарасова-Патрай К. А. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування висновку щодо застосування статті 1173 ЦК України та статті 82 ЦПК України (преюдиційність) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 зазначив, що відповідно до статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Аналіз зазначених норм свідчить, що НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій.

Банківський сектор, у свою чергу, це особлива сфера де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності.

Як слушно зауважує позивач, для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників.

НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків. У випадку ж несвоєчасного вчинення НБУ зазначених дій (наприклад протиправна бездіяльність НБУ, яка встановлена судами у справі №826/15685/16), відбувається порушення прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів (депозиту позивача в даному випадку).

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 ЦК України, проте такий спір не може бути вирішено в рамках адміністративного судочинства.

Застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах перебувало предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (провадження № 12-53гс20) зазначено, що за приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Отже, норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

У спірних відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Скасування постанови НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора не означає автоматичного поновлення банком стану, що існував до початку ініціювання процедури його ліквідації, відсутності обставин недоступності вкладів та, відповідно, незаконності одержання вкладниками гарантованих виплат від Фонду як підстави зменшення коштів Фонду.

У постановах Верховного Суду від 13 серпня 2021 року в справі № 757/4166/19 (провадження № 61-3547св20), від 16 червня 2022 року у справі № 757/75447/17-ц (провадження № 61-18785св21) містяться висновки про те, що запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відкликання Національним банком України банківської ліцензії банку та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до банку.

Розміщені позивачем на рахунках у ПАТ «Дельта Банк» як банківські вклади кошти не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України із відповідачів.

Наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Отже, обов`язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності та наявність реального збитку та шкоди.

У постанові від 07 червня 2022 року у справі № 757/65202/17-ц (провадження № 61-8027св20) Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У справі, що переглядається, суди обґрунтовано виходили з того, що зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Позивач не надав ані суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги беззаперечних доказів щодо наявності вини відповідача у доведенні ПАТ «КБ «Хрещатик» до неплатоспроможності, а також доказів завдання позивачу шкоди, та доказів наявності причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями відповідача.

Так, скасування постанови НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора та визнання протиправною бездіяльністю НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик» не підтверджує наявності причинного зв`язку між шкодою, завданою позивачу та неправомірними діями відповідача.

Правовідносини, які виникли між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик», є договірними, які регулюються нормами цивільного законодавства, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діяльності НБУ він позбавлений можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало йому шкоди, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Отже не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи зазначені заявником, як підстави для відкриття касаційного провадження, посилання на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування статті 1173 ЦК України та статті 82 ЦПК України (преюдиція) у подібних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду