ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 686/15392/21

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького районного суду Хмельницької області від 29 липня 2021 року дії ОСОБА_6 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 118 КК і останнього засуджено за цим законом до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 05 травня 2021 року приблизно о 00:00, перебуваючи на території кладовища, що по вул. Центральній у с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області, захищаючись від ОСОБА_8 , який наніс йому удар ногою та близько трьох поштовхів, заподіявши легкі тілесні ушкодження, вдарив ножем у живіт потерпілого, заподіявши ОСОБА_8 тілесних ушкоджень від яких настала його смерть, чим перевищив межі необхідної оборони.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій свого підзахисного, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення, призначити ОСОБА_6 за ст. 118 КК покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК звільнити останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покласти обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до його вказівок на те, що суди попередніх інстанцій, встановивши дані, що характеризують особу засудженого (позитивна характеристика, наявність сім`ї, перебування на утриманні неповнолітньої дитини, ушкодження опорно-рухового апарату, інвалід ІІІ-групи, скоїв нетяжкий злочин), обставини, що пом`якшує покарання (вперше притягується до кримінальної відповідальності, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину), належним чином їх не врахували, внаслідок чого безпідставно призначили ОСОБА_6 максимальний розмір покарання, передбачений ст. 118 КК.

На думку захисника, встановлені позитивні дані про особу ОСОБА_6 , з урахуванням обставин, що пом`якшують покарання та відсутністю обставин, що його обтяжують, давали судам достатні підстави для призначення засудженому покарання із застосуванням статей 69, 75 КК, чого в цій справі зроблено не було.

Також, захисник вважає, що суди при призначенні його підзахисному покарання безпідставно послались на наслідки вчиненого злочину, фактично, врахувавши їх як обставину, що обтяжує покарання, оскільки такі наслідки, як позбавлення життя людини охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, за яким засуджено ОСОБА_6 .

Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні

Захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі захисника доводів, заперечила проти її задоволення, просила постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення залишити без зміни.

Представник потерпілої ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 надіслав до Верховного Суду клопотання, в якому просив проводити касаційний розгляд без його та потерпілої участі.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за 118 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу засудженого, який згідно матеріалів провадження, характеризується позитивно, є інвалідом ІІІ-групи, має сім`ю, на утриманні неповнолітню дитину, ушкодження опорно-рухового апарату. Крім того, місцевий суд визнав обставинами, що пом`якшує покарання, те що засуджений раніше не судимий, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину і не встановив обставин, що його обтяжують.

Водночас звернув увагу суд й на наслідки вчинення засудженим кримінального правопорушення, інформацію, що містилась в досудовій доповіді органу з питань пробації згідно, якої ризики вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення є високими, а тому виправлення останнього без обмеження або позбавлення волі на певний строк не можливе, і думку потерпілої, яка просила призначити засудженому суворе покарання.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено з реальним його відбуванням.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, зокрема за апеляційною скаргою захисника доводи, якої є аналогічними доводам, що викладені в його касаційній скарзі, погодився з висновками суду першої інстанції.

В обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, врахувавши вищевикладені обставини кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, обставини, що пом`якшують покарання, наслідки вчиненого злочину, думку потерпілої та інформацію досудової доповіді представника органу пробації, дійшов правильного висновку, що виправлення засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і необхідним є призначення йому покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ст. 118 КК.

З урахуванням викладеного апеляційний суд не встановив підстав для застосування до засудженого положень статей 69, 75 КК.

Захисник в касаційній скарзі вважає, що ті позитивні дані про особу засудженого з урахуванням встановлених обставин, що пом`якшують покарання та відсутністю обставин, що його обтяжують, давали судам достатні підстави для призначення його підзахисному покарання із застосуванням статей 69, 75 КК.

Верховний Суд не може погодитись з такими твердженнями захисника.

Верховний Суд в цілому не ставить під сумнів встановлених позитивних даних про особу засудженого, однак вважає, що за обставин цього кримінального провадження вони не є такими, що вказують на те, що місцевий суд призначив ОСОБА_6 надмірно суворе покарання.

Разом з тим, Суд відмічає, що позитивна характеристика засудженого носить загальний характер, оскільки містить інформацію лише про склад сім`ї ОСОБА_6 та про факт відсутності на останнього скарг від сусідів та жителів села.

Також, Верховний Суд зважає, на поведінку засудженого після вчинення злочину, який достовірно знав, що завдав удару ножем потерпілому в життєво важливий орган — живіт, бачив, що останній ще живий і, маючи об`єктивну можливість допомогти йому, залишив місце вчинення злочину, не вжив жодних заходів направлених на можливе збереження життя потерпілого, зокрема не викликав швидкої медичної допомоги, та не намагався самостійно надати йому допомогу, що вказує на байдуже відношення засудженого до наслідків вчиненого ним злочину і цинічне ставлення до життя людини.

Крім того, засуджений, знаючи, що він заподіяв потерпілому очевидно небезпечні та смертельні тілесні ушкодження і залишив його на місці вчинення злочину, протягом тривалого часу (до вечора цього ж дня, коли йому стало відомо зі слів правоохоронних органів про смерть ОСОБА_8 ) не проявив жодної зацікавленості в долі потерпілого.

Вказані обставини, на думку Верховного Суду, свідчать про суспільну небезпечність особи ОСОБА_6 , виправлення якого неможливе без ізоляції від суспільства на певний строк.

Також, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно звернули увага на позицію потерпілої, яка просила призначити засудженому суворе покарання з реальним його відбуванням та досудову доповідь органу з питань пробації згідно, якої ризики вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення є високими, а тому виправлення останнього без обмеження або позбавлення волі на певний строк неможливе.

Вчинення засудженим злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК класифікується як нетяжкий, не є підставою, для пом`якшення призначеного покарання, яке визначено судом в межах санкції статті.

Всупереч твердженням захисника, суд не визнавав наслідки вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, обставинами, що обтяжує покарання, оскільки за вироком суду таких обставин не встановлено.

Разом з тим, наслідки у виді позбавлення життя іншої людини, які є непоправними, обґрунтовано взяті судом до уваги, як загальна характеристика вчиненого ОСОБА_6 злочину, оскільки суд, призначаючи покарання повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що ті позитивні дані про особу засудженого ОСОБА_6 та обставини, що пом`якшують покарання, на які захисник ОСОБА_7 акцентує увагу в своїй касаційній скарзі, за обставин цього кримінального провадження не знижують суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим або призначення йому більш м`якого розміру покарання.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, воно відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Зважаючи на викладені висновки щодо обґрунтованості визначення засудженому виду і розміру заходу примусу, Верховний Суд вважає, що в цій справі відсутні підстави і для застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року щодо ОСОБА_6 — без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3