ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 826/10853/16

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.04.2016 № 207-1305.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля та земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , що використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, зокрема розміщення магазину та СТО. За результатами здійснюваної підприємницької діяльності останнім сплачуються відповідні суми єдиного податку за звітні періоди. На думку позивача, нарахування земельного податку з фізичних осіб за цим об`єктом є незаконним, а податкове повідомлення-рішення від 23.04.2016 № 207-1305 має бути скасоване, оскільки позивач звільнений від сплати земельного податку, у зв`язку з тим, що він є суб`єктом господарювання, який застосовує спрощену систему оподаткування та використовує належні йому на праві власності земельну ділянку в господарській діяльності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивачем не доведено факту використання земельної ділянки, на якій розміщене нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , для провадження господарської діяльності, що, в свою чергу, не звільняє його від обов`язку сплати земельного податку. Водночас, податковим органом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки було використано Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виданий у 2008 році, в той час, як податкове зобов`язання із земельного податку визначалося позивачу за 2016 рік. Тобто, відповідачем було використано Витяг з неактуальною інформацією (містив застарілі дані) станом на час визначення грошового зобов`язання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 в мотивувальній частині - змінено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 - залишено без змін.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку, обумовлює звільнення його від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не звільнений від обов`язку сплати земельного податку, а розрахунок податку відповідачем було проведено відповідно до чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів.

Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним із ТОВ «Поліанд» від 30.12.2003 № 19, ОСОБА_1 є власником магазину-складу №11, загальною площею 577,0 кв.м., в тому числі павільйону (літ Б), площею - 256, 80 кв.м., навісу (літ. Г), площею - 3230, 20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі вчинено 23.01.2014 за №962-з.

Отже, з вказаних документів встановлено, що позивач є власником нежилих приміщень.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.11.2001 (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В00 № 276571) та з 01.01.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування (свідоцтво платника єдиного податку серія А № 187559 від 27.04.2012).

Основними видами діяльності згідно із вказаним свідоцтвом є: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.90 Неспеціалізована роздрібна торгівля; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1 .

23.04.2016 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 133-1305, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 292730,75 грн.

Вважаючи протиправним вказане вище податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

У частині першій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно зі статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належною йому на праві власності нежитловою будівлею, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Така позиція відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 02.08.2022 у справі № 826/8575/17.

Також, колегія суддів вказує про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку з огляду на перебування останнього на спрощеній системі оподаткування як фізичної особи-підприємця та використання належного йому на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 15.02.2019 (справа №826/9948/16), від 09.04.2019 (справа №826/12960/16), від 21.05.2020 (справа №826/10983/18).

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не звільнений від сплати земельного податку, у зв`язку з тим, що він є суб`єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування та використовує належну йому на праві власності земельну ділянку в господарській діяльності, оскільки, фактично, в господарській діяльності використовуються належні йому нежилі приміщення (будівлі) (магазин та СТО), а не земельна ділянка.

Натомість, судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку, обумовлює звільнення його від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

В той же час, приписи пункту 286.1 статті 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В абзаці 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до пункту 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки було використано Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виданий у 2008 році.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком Окружного адміністративного суду міста Києва, що відповідачем не обґрунтовано правильність розрахунку належної до сплати позивачу суми земельного податку з фізичних осіб, у тому числі з огляду на ненадання останнім актуальних даних Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, які є обов`язковими при нарахуванні земельного податку.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення.

При цьому, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та надав помилкову правову оцінку обставинам, які повно встановлені під час судового розгляду у суді першої інстанції, що є підставою для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,