ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 470/225/20

Описова частина

У квітні 2020 року Березнегуватське районне споживче товариство (далі - Березнегуватське РСТ) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області), товарної біржі «Центральна універсальна біржа» та ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та застосування наслідків їх недійсності.

Позовну заяву мотивувало тим, що Березнегуватському РСТ належать на праві власності декілька об`єктів нерухомості, зокрема, нежилі приміщення, загальними площами 130,7 кв. м, 53,4 кв. м, 51,4 кв. м та 64,8 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

У 2019 році, зі слів ОСОБА_1 , позивачу стало відомо, що він через прилюдні торги набув право власності на нежиле приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 64,8 кв. м та нежиле приміщення кондитерського цеху, площею 53,4 кв. м.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 набув у власність вказані нежилі приміщення, які перебували у податковій заставі ГУ ДФС у Миколаївській області, згідно з актом опису майна від 10 жовтня 2016 року.

З метою погашення існуючого на той час податкового боргу, 05 лютого 2019 року товарна біржа «Центральна універсальна біржа» провела прилюдні торги - відкритий цільовий аукціон нежитлового приміщення, булочного цеху, загальною площею 64,6 кв. м., розташованого на АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення, булочного цеху, загальною площею 51,4 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , переможцем яких став ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що на початковому етапі проведення прилюдних торгів, товарна біржа «Центральна універсальна біржа» та ГУ ДФС у Миколаївській області допустили ряд порушень чинного законодавства, які є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, а саме: не надали позивачу право самостійно здійснити оцінку майна шляхом укладення договору з оцінювачем, власник приміщень не повідомлений про розпочату процедуру реалізації його майна, описи майна (лотів) виставлених на торги не відповідали фактичним даним, які містяться в правовстановлюючих документах, оголошення, що були розміщені на веб-сайті, не містили фотографічних зображень лотів та їх технічних характеристик, а інформаційне повідомлення про проведення торгів надруковано в неналежних засобах масової інформації, що зменшує можливість участі в торгах потенційних покупців.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсними прилюдні торги - відкритий цільовий аукціон, проведений товарною біржою «Центральна універсальна біржа», на якому, за актом про передавання права власності на придбане нерухоме майно від 05 лютого 2019 року, передано ОСОБА_1 належне на праві власності позивачу нежитлове приміщення, булочний цех, розташований у АДРЕСА_1 фактичною загальною площею 130,7 кв. м, та визнати недійсними прилюдні торги - відкритий цільовий аукціон проведений товарною біржою «Центральна універсальна біржа», відповідно до якого за актом передачі прав власності на придбане нерухоме майно від 05 лютого 2019 року передано ОСОБА_1 належне на праві власності позивачу нежитлове приміщення, кондитерський цех, розташований в АДРЕСА_1 , фактичною загальною площею 53,4 кв. м, із застосуванням наслідків їх недійсності.

Ухвалою від 17 листопада 2020 року Березнегуватський районний суд Миколаївської області замінив відповідача ГУ ДФС у Миколаївській області на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС України у Миколаївській області).

Рішенням від 02 грудня 2020 року Березнегуватський районний суд Миколаївської області у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що у позивача наявна податкова заборгованість перед бюджетом, податковий орган описав його нерухоме майно та передав в податкову заставу, суд надав дозвіл на погашення боргу за рахунок заставленого майна, а позивач відмовився від самостійної оцінки заставленого майна за його технічними даними, податковий орган провів оцінку та реалізацію заставленого майна на прилюдних торгах відповідно до вимог Податкового кодексу України та Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, представник податкового органу підписав акти передавання права власності на придбане майно, право власності відповідача ОСОБА_1 на майно зареєстроване а позивач не оспорив в судовому порядку правочин за результатами проведення торгів і державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту, що реалізоване з прилюдних торгів спірне майно насправді мало більшу вартість, ніж зазначено у звітах про незалежну оцінку та неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу Березнегуватського РСТ залишив без задоволення.

Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 грудня 2020 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що звертаючись до суду позивач просив визнати недійсними прилюдні торги та застосувати наслідки їх недійсності, однак на теперішній час право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 та площі спірних приміщень, які були придбані останнім та на які були видані свідоцтва про право власності мають розбіжності в сторону збільшення, а тому обраний позивачем спосіб захисту не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача.

Визнання прилюдних торгів недійсними не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача без скасування державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, Березнегуватське РСТ, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження Березнегуватське РСТ зазначає:

застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, постанові Верховного Суду 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18; cтаттей 203, 215, частини четвертої статті 656 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15;

відсутність висновку Верховного Суду щодо питання реалізації майна, що перебуває у податковій заставі з наступним оскарженням результатів торгів.

Березнегуватське РСТ мотивувало касаційну скаргу тим, що суди повинні були дослідити докази, встановити факти, надати правову кваліфікацію відносинам сторін та скоригувати правові підстави, наведені позивачем, як підстави для задоволення позову, а не відмовити у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту;

суди не врахували того, що незгода суду з наведеним у позові правовим обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19); суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує її для прийняття рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19);

зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі справа № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18);

суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку щодо обрання позивачем неефективного способу захисту та помилково послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14ц, як підтвердження своєї позиції нібито у подібних правовідносинах, оскільки правовідносини у цій справі мають інший правовий характер, регулюються іншими нормами матеріального права та не можуть бути використані до правовідносин у справі № 470/225/20 за якими реалізація майна, яке знаходиться в податковій заставі, регулюється нормами Податкового кодексу України та Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Березнегуватське РСТ з приводу неправомірних дій нотаріуса у квітні 2020 року направило скаргу до Міністерства юстиції України, тобто обрало інший спосіб захисту свого права в частині оскарження проведення нотаріусом незаконної реєстрації прав власності на спірне майно.

Суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули та не надали оцінки наведеним позивачем обставинам справи та наданим доказам, в тому числі доводам про порушення прав позивача, у зв`язку із фактичним продажем його майна за підробленими оцінками за загальну суму 265 074,60 грн, при існуванні на час його реалізації податкового боргу у сумі 423 219,40 грн, тобто реалізації обох об`єктів, що перебували у податковій заставі, за заниженою ціною, у Березнегуватського РСТ залишився податковий борг у сумі 158 144,80 грн, не вказуючи про недоотримання надлишкових коштів та порушення прав орендарів, які займали приміщення, мали пріоритетне право та бажання придбати це майно за належною ціною.

Березнегуватське РСТ не отримувало лист від податкового органу.

У липні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Вдовиченко І. С. в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що Березнегуватському РСТ на праві колективної власності належало нерухоме майно - 41/100 нежитлового приміщення булочного цеху та 17/100 нежитлового приміщення кондитерського цеху, розташовані на АДРЕСА_1 (свідоцтва про право власності на нежилі приміщення, видані Виконавчим комітетом Березнегуватської селищної ради від 20 лютого 2002 року).

Право власності на зазначене майно зареєстроване в Березнегуватській філії Миколаївського МБТІ 22 листопада 2004 року та 12 жовтня 2006 року (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, видана 23 грудня 2019 року Центром надання адміністративних послуг Березнегуватської райдержадміністрації, т. 1 а. с. 10-11, 22-23, 27-28).

У зв`язку з податковою заборгованістю станом на 05 січня 2015 року, податковий керуючий Березнегуватського відділення Баштанської ОДПІ 10 жовтня 2016 року на підставі рішення начальника вказаного відділення від 10 жовтня 2016 року № 1, нерухоме майно Березнегуватського РСТ описав в податкову заставу, про що свідчать корінець податкової вимоги від 05 січня 2015 року та відповідний акт опису майна (т. 1 а. с. 12, 171).

Постановою від 21 листопада 2017 року Миколаївський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов ГУ ДФС у Миколаївській області та надав дозвіл на погашення всієї суми податкового боргу Березнегуватського РСТ, в розмірі 224 564,24 грн за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі (т. 1 а. с. 173-174).

ГУ ДФС у Миколаївській області 10 січня 2018 року на адресу Березнегуватського РСТ направило лист та запропонувало самостійно здійснити оцінку майна, яке перебуває в податковій заставі. Лист отримав працівник товариства 12 січня 2018 року (т. 1 а. с. 175 на звор.).

За не проведенням Березнегуватським РСТ оцінки нерухомого майна, ГУ ДФС у Миколаївській області 21 березня 2018 року надіслало повідомлення позивачу про оцінку описаного майна за допомогою незалежних експертів, яке особисто отримав працівник товариства (а. с. 176-177).

На замовлення ГУ ДФС у Миколаївській області Товариство з обмеженою відповідальністю «Незалежний центр оцінки експертизи та аналітики «Пи Кан» 29 грудня 2018 року провело оцінку майна позивача, що перебувало в податковій заставі, та визначило вартість приміщення булочного цеху 141 593,00 грн, а вартість приміщення кондитерського цеху 110 859,00 грн (т. 1 а. с. 178-204, т. 2 а. с. 22-49).

16 січня 2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області та Центральна універсальна біржа уклали договір № 226-ЦУБ про спільну діяльність у проведенні продажу на біржових торгах майна, що перебуває в податковій заставі та договір-доручення № 1/19 на продаж майна на цільовому аукціоні, а саме нежитлового приміщення булочного цеху вартістю 141 593,00 грн та нежитлового приміщення булочного цеху - 110 859,00 грн, що розташовані на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 64-67).

19 січня 2019 року та 22 січня 2019 року на веб-сайті та в газеті «Аналітик Плюс» розміщені оголошення про проведення прилюдних торгів належного позивачу нерухомого майна (т. 1 а. с.13-19).

05 лютого 2019 року Центральна універсальна біржа здійснила продаж нерухомого майна позивача: нежитлового приміщення булочного цеху за ціною 148 672,65 грн та нежитлового приміщення кондитерського цеху за ціною 116 401,95 грн, що підтверджується протоколами проведення аукціону.

В аукціоні приймали участь два учасники, з яких переможцем визнано відповідача - ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 64-65, 78-79).

За результатами аукціону, Березнегуватське РСТ, від імені якого діяло ГУ ДФС у Миколаївській області, та ОСОБА_1 підписали акти про передачу права власності на придбане нерухоме майно (т. 1 а. с. 86, т. 2 а. с. 7).

01 березня 2019 року державний нотаріус Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області на підставі зазначених актів про передачу права власності та протоколів проведення аукціону, ОСОБА_1 видав свідоцтва про право власності на нерухоме майно на спірні нежилі приміщення за реєстровими № 134 та № 135 (т. 1 а. с. 34-35).

Право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 01 березня 2019 року зареєстровано у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 10).

Мотивувальна частина

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позивачем факту, що реалізоване з прилюдних торгів спірне майно насправді мало більшу вартість, ніж зазначено у звітах про незалежну оцінку та неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.8. пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України аукціон (публічні торги) - це публічний спосіб продажу активів з метою отримання максимальної виручки від продажу активів у визначений час і в установленому місці.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на аукціонах (прилюдних торгах), яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення таких аукціонів, складання за результатами їх проведення відповідного документа про їх проведення є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання недійсними правочинів, які укладені за результатом аукціону, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених чинним законодавством.

При цьому підставою для визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а правочину недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення таких торгів, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки та проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію майна; розміщення оголошення; правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів, тощо.

Відповідно до статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (95.1).

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації. Об`єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного контролюючого органу на зазначених біржах (95.7).

Під час продажу майна на товарних біржах контролюючий орган укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням контролюючого органу на умовах найкращої цінової пропозиції (95.13.).

Покупець майна, яке перебуває у податковій заставі, набуває права власності на таке майно відповідно до умов, визначених у договорі купівлі-продажу, що укладається за результатами проведених торгів. Договір купівлі-продажу майна, що укладається за результатами проведених торгів, обов`язково має бути підписаний платником податків - боржником, майно якого було продано на торгах. У разі відмови боржника від підписання договору купівлі-продажу такий договір підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, за дорученням якого здійснювався продаж майна, у присутності не менш як двох понятих (95.14.).

Відповідно до статті 95 глави 9 розділу II Податкового кодексу України, Закону України «Про товарну біржу», розроблено Порядок проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджений наказом Міністерства фінансів України 22 травня 2017 року № 518 (далі - Порядок № 518).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 518 організаторами цільових аукціонів є уповноважені товарні біржі, визначені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, на конкурсних засадах.

Розділом IV Порядку № 518 передбачено, що реалізація майна на цільовому аукціоні здійснюється за наявності не менше двох покупців. Цільовий аукціон проводить ліцитатор (ведучий), якого призначає (залучає) організатор аукціону. Цільовий аукціон починається з оголошення ліцитатором правил проведення аукціону, кроку аукціону, правил поведінки на аукціоні, санкцій, що застосовуються до присутніх на аукціоні за порушення цих правил, інформації про майно, що виставляється для продажу, порядку організації торгів за кожним лотом, а також іншої інформації, необхідної для проведення аукціону. Під час цільового аукціону ведеться протокол, до якого заносяться: початкова й остаточна ціна продажу лота; відомості про учасників аукціону; пропозиції учасників аукціону, номери яких називає ліцитатор; результати аукціону; відомості про переможця - учасника, який під час аукціону запропонував найвищу ціну, або відомості про те, що аукціон закінчився без виявлення переможця. Організатор аукціону затверджує протокол у день проведення цільового аукціону. Затверджений протокол є підставою для укладення протягом трьох днів договору купівлі-продажу майна.

Переможець цільового аукціону зобов`язаний внести зазначені в протоколі платежі протягом строку, обумовленого договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний внесок, внесений покупцем для участі в аукціоні, зараховується покупцеві в рахунок ціни продажу майна.

Якщо переможець цільового аукціону не сплачує вартості придбаного майна в повному обсязі протягом десяти календарних днів, контролюючий орган вживає заходів щодо розірвання договору купівлі-продажу майна в установленому законодавством порядку. У разі розірвання договору купівлі-продажу наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, оголошується переможцем аукціону. За його відсутності або відмови цільовий аукціон оголошується таким, що не відбувся. Гарантійний внесок не повертається учаснику, який став переможцем аукціону, але не сплатив вартості придбаного майна.

Договір купівлі-продажу майна, що укладається за результатами проведених торгів, обов`язково має бути підписаний платником податків - боржником, майно якого було продано на торгах. У разі відмови боржника від підписання договору купівлі-продажу такий договір підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, за дорученням якого здійснювався продаж майна, у присутності не менш як двох понятих.

Із справи відомо, що позивач зазначив про розбіжності у площах нежилих приміщень, що зазначені в звітах про незалежну оцінку, а відповідно в оголошенні про продаж нерухомого майна, протоколах проведення торгів та актах передавання права власності, що на думку позивача призвело до заниження вартості реалізованого майна (зазначено площу булочного цеху 64,8 кв. м замість 130,7 кв. м, а площу кондитерського цеху 51,4 кв. м, замість 53,4 кв .м).

Суди встановили, що відповідно до статті 95 Податкового кодексу України Березнегуватському РСТ до проведення торгів Головне управлінням ДФС у Миколаївській області пропонувало самостійно оцінити своє майно та надати технічну документацію, проте позивач від цього відмовився, що змусило Головне управління самостійно здійснювати оцінку майна за наявними у нього технічними даними.

Оголошення про прилюдні торги розміщено на веб сайті та надруковано в газеті «Аналітик Плюс».

За результатами торгів були складені акти про передачу майна у власність відповідача ОСОБА_1 , які також відповідно до статті 95 Податкового кодексу України підписані представником Головного управління ДФС у Миколаївській області від імені позивача.

Щодо обраного способу захисту

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

З огляду на частину першу статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі, що переглядається, позивач просив визнати прилюдні торги недійсними та застосування наслідків їх недійсності.

Проте, суди встановили, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 , та як стверджує позивач площі спірних приміщень, які були придбані останнім, та на які були видані свідоцтва про право власності мають розбіжності в сторону збільшення, а тому обраний спосіб захисту позивачем не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача.

У справі не заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірного майна, укладено по наслідках

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту матеріалам справи та чинному законодавству не суперечить.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду про питання реалізації майна, що перебуває у податковій заставі з наступним оскарженням результатів торгів

Підставою касаційного оскарження особа зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо реалізації майна, що перебуває у податковій заставі з наступним оскарженням результатів торгів.

Цей довід касаційної скарги не знайшов свого підтвердження у справі.

У постанові від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20). Верховний Суд дійшов висновку про те, що зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У справі, що переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позивачем факту, що реалізоване з прилюдних торгів спірне майно насправді мало більшу вартість, ніж зазначено у звітах про незалежну оцінку та неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.

За таких обставин відсутня необхідність у висловленні висновку Верховного Суду щодо застосування норм права про питання реалізації майна, що перебуває у податковій заставі з наступним оскарженням результатів торгів у подібних правовідносинах

Щодо застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду

Також підставою відкриття касаційного провадження стало посилання заявника на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, постанові Верховного Суду 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18; cтаттей 203, 215, частини четвертої статті 656 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15;

Цей довід касаційної скарги не знайшов свого підтвердження у справі.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на зазначені вище справи як на приклад неоднакового застосування принципу «jura novit curia» (суд знає закони), наполягає на тому, що суди мусили не констатувати обрання позивачем неефективного способу захисту, а самостійно скоригувати правові підстави позову, як підстави для задоволення позову.

Оскільки у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій під неефективним способом захисту мали на увазі не підстави, а предмет позову, їх правові висновки у справі не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, на які заявник посилався, як на приклад неоднакового застосування норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду