ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 211/350/20

Описова частина

У січні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , зазначила, що 23 липня 2017 року, приблизно о 13 годині 00 хвилин, у Криворізькому районі Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода, винним у якій визнано водія ОСОБА_3 , який порушив вимоги пунктів 1.5., 2.3. б), д) та 12.1. Правил дорожнього руху України, внаслідок чого керований ним автомобіль виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем «ВАЗ 211440-120-120» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному напрямку.

Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. На підставі статті 75 КК України звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 роки та на підставі статті 76 КК України покладено на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; роботи або навчання.

Звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного вироком основного та додаткового покарання на підставі пункту «є» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Вироком частково задоволено цивільні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зокрема стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн, на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто 50 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди змінено та стягнуто з ОСОБА_3 на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.

Позивачка вказує на те, що вона не зверталася з цивільним позовом до відповідача в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи Криворізького міжрайонного відділу комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 20 вересня 2017 року № 1590, у неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявлено відповідні тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища.

Також позивачка просила суд звернути увагу на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди її доньці спричинені великі травми та завдано великого болю та страждань, вона перенесла величезний стрес, на сьогоднішній день вони так і продовжують відвідувати лікарів, оскільки донька отримала ушкодження обличчя, через які протягом всього життя вони будуть вимушені робити їй пластичні операції, які за попереднім оглядом лікаря вартуватиме близько 500 000,00 грн.

Зауважила, що на досудовому слідстві відповідачем ОСОБА_3 їй та ОСОБА_4 було відшкодовано тільки 5 000,00 грн, коли дитина знаходилася в лікарні, однак після цього ОСОБА_3 не здійснював ніякої матеріальної допомоги.

Моральну шкоду, завдану її неповнолітній донці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка, як її законний представник, оцінює в сумі 1 100 000,00 грн, при визначенні такого розміру моральної шкоди, вона виходила з вини відповідача, глибини моральних, психологічних та фізичних страждань, які донька перенесла, продовжує переносити та продовжуватиме переносити протягом всього життя, починаючи з самого дитинства. Враховуючи наведене, просила стягнути з ОСОБА_3 на користь неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої вона діє, в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 100 000,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь неповнолітньої ОСОБА_2 моральної шкоди вже були предметом судового розгляду Дніпровським апеляційним судом під час перегляду вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь неповнолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що цивільний позов у кримінальному провадженні про відшкодування моральної шкоди було подано ОСОБА_1 не як законним представником неповнолітньої доньки, а як цивільним позивачем, якому кримінальним правопорушенням було завдано моральної шкоди. Отже, вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року моральна шкода була стягнута саме на користь ОСОБА_1 , ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 квітня 2019 року розмір моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , було збільшено з 50 000,00 грн до 100 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди, суд виходив з обставин справи, вини відповідача у спричиненні малолітній ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень та наслідків, які настали для здоров`я дитини після дорожньо-транспортної пригоди.

Аргументи учасників справи

03 травня 2022 року ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у цій справі, та посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину 5 статті 23 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та його представника.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губар А. Л., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 23 липня 2017 року приблизно о 13 годині, у Криворізькому районі Дніпропетровської області водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , слідував проїзною частиною автодороги Н-23 «Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя» у смт. Радушне Криворізького району Дніпропетровської області, з боку міста Апостолове в напрямку міста Кривий Ріг, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху автомобіля, яка б дозволила йому контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, чим порушив Правила дорожнього руху України, а саме вимоги пунктів 1.5., 2.3. б), д) та 12.1.

Внаслідок недотримання зазначених правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною і достатньою умовою для запобігання дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхав на праве узбіччя, відносно свого руху, проїзної частини автодороги Н-23 «Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя», біля електроопори ВУ 17/1 у смт. Радушне Криворізького району Дніпропетровської області, та в подальшому допустив неконтрольований занос автомобіля, внаслідок чого керований ним автомобіль виїхав на зустрічну смугу, з послідуючим зіткненням з автомобілем «ВАЗ 211440-120-120» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 , при цьому транспортний засіб під керуванням ОСОБА_4 рухався у зустрічному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були травмовані.

Відповідно до висновків судової автотехнічної експертизи Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України №8/10.1-229 від 12 вересня 2017 року у діях водія ОСОБА_3 щодо керування автомобілем «CHEVROLET AVEO» вбачається невідповідність вимогам пункту 12.1. Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка трапилася 23 липня 2017 року.

Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області 03 жовтня 2018 року ОСОБА_3 визнано винним у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. На підставі статті 76 КК України покладено на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; роботи або навчання.

На підставі пункту «є» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Також цим вироком частково задоволено цивільні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , та стягнуто з останнього на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн, на користь ОСОБА_1 - 50 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Вказані факти встановленні вироком суду та визнані сторонами у справі.

24 квітня 2019 року Дніпровським апеляційним судом постановлено ухвалу, відповідно до якої вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, змінено в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3 , та стягнуто з останнього на корись ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. В іншій частині вирок суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що звертаючись у межах кримінального провадження з позовною заявою до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 , посилаючись на положення частини другої статті 23 ЦК України, вказувала на те, що діями ОСОБА_3 особисто їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї та членів її сім`ї, потерпілих у справі, чоловіка ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_2 , які отримали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, ОСОБА_1 у позові зазначила, що спричинена їй моральна шкода пов`язана з її психологічними стражданнями у зв`язку з ушкодженням здоров`я дитини, перенесеним відчуттям страху та психологічним стресом для всієї сім`ї.

Таким чином ОСОБА_1 звернулася з цивільним позовом у рамках кримінального провадження про відшкодування моральної шкоди не як законний представник неповнолітньої доньки, а як цивільний позивач, якому кримінальним правопорушенням було завдано моральної шкоди.

Отже, вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року моральна шкода була стягнута саме на користь ОСОБА_1 , ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 квітня 2019 року розмір моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , було збільшено з 50 000,00 грн до 100 000,00 грн.

Мотивувальна частина

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 296/3243/20 (провадження № 61-1088св21).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2022 року у справі № 266/957/16-ц (провадження № 61-13631св21).

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанціїдійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування неповнолітній ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , моральної шкоди.

Визначаючи розмір завданої ОСОБА_2 моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої визнано ОСОБА_3 , неповнолітня ОСОБА_2 , 2009 року народження, отримала тяжкі тілесні ушкодження, в результаті якихпотребує постійної допомоги лікарів та необхідності проведення пластичних операцій. При цьому судом враховано глибину моральних, психологічних та фізичних страждань, яких зазнала малолітня дитина.

Відхиляючи доводи ОСОБА_3 про те, що в рамках кримінального провадження з нього на користь неповнолітньої ОСОБА_2 вже було стягнуто 100 000,00 грн моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такий позов було подано ОСОБА_1 не як законним представником неповнолітньої доньки, а як цивільним позивачем, якому кримінальним правопорушенням також було завданої моральної шкоди.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19) судом вирішувалося питання щодо можливості відшкодування моральної шкоди особі за правилами статей 1167, 1168 ЦК України за відсутності (невстановлення) причинно-наслідкового зв`язку між діями роботодавця і настанням негативних наслідків для потерпілого (працівника чи осіб, визначених у частині другій статті 1168 ЦК України), а також недоведеності протиправності як ознаки рішень, дій чи бездіяльності роботодавця як заподіювача.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, не відповідають матеріалам справи.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.Представник відповідача ОСОБА_8 був присутнім у судовому засіданні 08 лютого 2022 року та під особистий підпис ознайомлений із наступною датою судового розгляду, призначеного на 05 квітня 2022 року (том 2, а.с.182), при цьому заяв та клопотань про відкладення апеляційного розгляду до початку судового розгляду справи до суду апеляційної інстанції не подавав.

Крім того, наявна в матеріалах справи заява представника відповідача про відкладення розгляду справи зареєстрована канцелярією суду після закінчення судового засідання, а саме о 14 год 40 хв. 05 квітня 2022 року, водночас відповідно до протоколу судового засідання судове рішення проголошено о 12 год 35 хв.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду