ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 337/3304/20

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), треті особи: ОСОБА_3 , Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Форінт»), ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір

№ 010/17-41/176, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 150 000,00 дол. США зі сплатою 12 процентів річних на строк до 27 березня 2017 року.

29 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та

ОСОБА_4 , ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 1855.

09 серпня 2018 року між AT «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладений договір № 140/11/210, згідно з умовами якого кредитор передав набувачу право вимоги за кредитним договором від 28 березня 2007 року № 010/17-41/176, зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього, в порядку та на умовах, визначених договором, а набувач прийняв від кредитора право вимоги в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги.

09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладений договір відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований у реєстрі за № 2029.

22 серпня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 укладений договір № 47, відповідно до умов якого набувач передав новому кредитору ФОП ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором від 28 березня 2007 року № 010/17-41/176 зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього, в порядку та на умовах визначених договором, а новий кредитор прийняв від набувача право вимоги в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги.

22 серпня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 укладений договір відступлення прав за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований у реєстрі за № 2170.

Посилаючись на те, що відступлення права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами на користь фізичної особи суперечить статтям 511, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, тоді як фізична особа, у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, позивач просила визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 22 серпня 2018 року № 47, зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього, та договір відступлення прав за іпотечними договорами від 22 серпня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований у реєстрі за № 2170, укладених між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорювані ОСОБА_1 договори не мають ознак факторингу, оскільки за вказаними договорами ФОП ОСОБА_2 не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 22 серпня 2018 року у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без права нарахування процентів та неустойки.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц про те, що відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить положенням статей 512 ЦК України та 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк, або інша фінансова установа. Тобто, фізична особа, у будь якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги.

Крім того, апеляційний суд помилково послався на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, про те, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів, боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника, а тому такий позов не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 лютого 2022 року.

У лютому 2022 року від ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони вказували на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваних у справі судових рішень.

Установлені судами фактичні обставини справи

28 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 010/17-41/176 відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 150 000,00 дол. США на споживчі цілі та проведення ремонту нерухомого майна, зі сплатою 12 процентів річних, строком до 27 березня 2017 року. Надалі, шляхом укладання додаткових угод розмір кредиту збільшено до 265 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, 29 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 1855.

07 лютого 2008 року укладений договір поруки між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 № 010/17-41/176/3, та договір поруки між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»і ОСОБА_1 №010/17-41/176/4, на забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором.

09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 березня 2007 року № 010/17-41/176 зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами, та договорами поруки від 07 лютого 2008 року: № 010/17-41/176/3, поручителем за яким виступає ОСОБА_4 та № 010/17-41/176/4, поручителем за яким виступає ОСОБА_1

09 серпня 2018 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29 березня 200 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 1855.

22 серпня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 47 за кредитним договором від 28 березня 2007 року № 010/17-41/176 зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

22 серпня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований у реєстрі за № 2170.

За умовами зазначеного договору, ТОВ «ФК «Форінт» відступило ФОП ОСОБА_2 права вимоги за договором іпотеки від 29 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1855.

22 серпня 2018 року, між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладений договір про відступлення прав за договорами поруки від 07 лютого 2008 року: № 010/17-41/176/3, поручителем за яким виступає ОСОБА_4 та за договором поруки № 010/17-41/176/4, поручителем за яким виступає ОСОБА_1 .

Згідно з платіжним дорученням від 22 серпня 2018 року № 1 відступлення права вимоги здійснено за оплату у розмірі 1 659 000,00 грн., які ОСОБА_2 сплатив на користь ТОВ «Форінт».

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у справі 337/3101/17 позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2007 року № 010/17-41/176, яка станом на 27 березня 2017 року, складає: 59 783,61 дол. США - тіло кредиту, 2 943 301,17 грн - пеня.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов?язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки; підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов?язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов?язок доведення наявності обставин, з якими закон пов?язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов?язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов?язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов?язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов?язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Судами встановлено, що відповідно до пункту 2.1 договору від 22 серпня

2018 року № 47, укладеного між ТОВ «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 , новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором від 28 березня

2007 року №010/17-41/176 (зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього) в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль», та зобов`язався сплатити первісному кредитору їх вартість.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору права вимоги - це всі належні кредитору права грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами щодо повернення сум основної (позичкової) заборгованості (кредиту, овердрафту, тощо), оплати нарахованих процентів за користування позиченими коштами, нарахованих комісій та штрафних санкцій в обсязі, визначеному станом на дату відступлення прав вимоги, розмір прав вимоги станом на день укладення договору зазначений в реєстрі кредитних операцій до відступлення.

Відповідно до пункту 2.5 договору від 22 серпня 2018 року № 47, новий кредитор не набуває права нараховувати позичальникам відсотки за користування кредитними коштами за кредитними договорами та будь-які штрафні санкції за неналежне виконання позичальниками кредитних договорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов?язку у конкретному зобов?язанні; 2) таке зобов?язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов?язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов?язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов?язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов?язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов?язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Договір відступлення прав вимоги за його ознаками є договором, за яким у зобов?язанні за кредитним договором ТОВ «ФК «Форінт» замінено на нового кредитора ФОП ОСОБА_2 .Такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу, оскільки він за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимоги (цесії), укладення якого врегульовано статтями 512-519 ЦК України, суб?єктний склад якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а тому для його укладення не вимагається наявність у ФОП ОСОБА_2 ,як нового кредитора, ліцензії на право здійснення фінансових послуг факторингу.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16)).

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду вважала необхідним відступити від висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, конкретизувавши його, а саме, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

З наведеного вбачається, що висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц стосувався укладення між банком та фізичною особою договору факторингу, а отже, він не є застосовним до спірних правовідносин, оскільки у справі, що переглядається, суди встановили, що договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг, а є договорами відступлення прав вимоги (цесії).

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги від 22 серпня 2018 року, укладених між ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» та ФОП ОСОБА_2 за недоведеністю позивачем порушення її прав.

Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції помилково послався на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, відповідно до якого після звернення кредитора до суду з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги, який не є застосовним до спірних правовідносин, однак зазначене не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може бути формальною підставою для скасування чи зміни мотивів судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду