ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 462/1991/20

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - відділ: «Служба у справах дітей «Служба у справах дітей» Залізничного району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення додаткових витрат на утримання дітей.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 червня 2011 року, від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 травня

2019 року шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу діти залишилася проживати разом з нею за адресою:

АДРЕСА_1 .

Старший син ОСОБА_3 навчається у загальноосвітній школі, а також відвідує школу бойового гопака «Шаблезуб» та Львівську державну дитячу музичну школу

№ 1 ім. А. Кос-Анатольського, молодший син ОСОБА_4 відвідує заклад дошкільної освіти та школу бойового гопака «Шаблезуб».

04 березня 2015 року відповідач звільнився з місця відбування покарання - Державної установи «Полтавський виправний центр (№136)», три дні проживав за адресою: АДРЕСА_1 , потім повідомив, що поїде на заробітки, інших відомостей про перебування ОСОБА_2 вона не має.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей, не підтримує з ними стосунків, не піклується про стан їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток, позивач просила: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені додаткові витрати на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 4 000,00 грн.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 4 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала достатні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не забезпечує їх необхідним харчуванням, не цікавиться їх життям та здоров`ям. Зазначене також підтверджується висновком органу опіки та піклування від 20 березня

2020 року № 260001, згідно з яким Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки та виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дітей, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, не звернув увагу на те, що відповідач вживав та вживає усіх можливих заходів для забезпечення найбільш важливих інтересів дітей, зокрема, цікавиться їхнім розвитком, надає матеріальну допомогу, виявляє бажання брати участь у їх вихованні. Саме по собі притягнення особи до кримінальної відповідальності, перебування у місцях позбавлення волі та неможливість у зв`язку із цим, протягом певного часу належним чином виконувати батьківські обов`язки, не може вважатися безумовною підставою для позбавлення такої особи батьківських прав.

Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд апеляційної інстанції зазначив, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дітей, складений без урахування всіх обставин, що мають значення при вирішенні цього питання, зокрема без з`ясування позиції відповідача щодо позбавлення його батьківських прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, суд апеляційної інстанції виходив з їх недоведеності.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення, заявник зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявні у матеріалах справи докази, що підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Усі питання щодо виховання та забезпечення дітей вирішує мати без участі та підтримки відповідача, їй допомагають лише батьки. ОСОБА_2 знову ув`язнений за межами України, не цікавиться життям, розвитком та здоров`ям дітей, що дає обґрунтовані підстави вважати про неможливість зміни на краще його поведінки та ставлення до дітей, а тому апеляційний суд безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Витребувано матеріали справи № 462/1991/20 з суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї від 10 січня

2020 року № 79, виданої Львівським комунальним підприємством «Левандівка», ОСОБА_1 разом із синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 навчається у 2-Е класі середньої загальноосвітньої школи № 65 м. Львова, згідно з психолого-педагогічною характеристикою, дитина проживає разом з матір`ю та молодшим братом. Зі слів матері, розлучення батьків син переніс важко, тому адаптація до школи походила з труднощами. ОСОБА_3 щирий у стосунках, добродушний, проте може проявлятися надмірна імпульсивність, що інколи призводить до непорозумінь з однокласниками. ОСОБА_1 активно спілкується з психологічною службою, виявляє зацікавленість успіхами дитини у школі. Батько учня навчанням та вихованням дитини не цікавився, батьківські збори не відвідував.

Відповідно до характеристики Львівської державної дитячої музичної школи № 1 ім. А. Кос-Анатольського від 18 лютого 2020 року, ОСОБА_3 з вересня 2018 року навчається у музичній школі по класу сопілки. Дитина охайна та доглянута, добра та ввічлива. Освітню програму засвоює на достатньому рівні. ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю та молодшим братом ОСОБА_4 . ОСОБА_1 піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, а підготовку до самостійного життя. Інформація стосовно батька дитини відсутня.

Згідно з характеристикою Центральної школи бойового гопака «Шаблезуб» від 18 лютого 2020 року, ОСОБА_3 , відвідує школу з 2016 року. За цей час він проявив себе як активний, дисциплінований, наполегливий та вихований хлопець. Вихованням дитини займається мати - ОСОБА_1 , а також дід з бабою. Інформація стосовно батька дитини відсутня.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує ясла-садок № 160 з вересня 2017 року. Відповідно до характеристики наданої цим закладом дошкільної освіти від 03 січня 2020 року № 02, дитина охайна та доглянута, освітню програму засвоює на достатньому рівні. Дитина виховується у неповній сім`ї, її вихованням займається мати, а також дід з бабою. Відсутність інтересу до дитини з боку батька, недостатність спілкування в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення ймовірно відображається на поведінці дитини. За результатами психологічних досліджень у дитини відсутній емоційний контакт із «забутим» на проективних малюнках татом, його ніби немає в емоційному світі дитини або до цієї людини ОСОБА_4 відчуває підсвідомі негативні почуття, які він сприймає як заборонені.

Згідно з характеристикою Центральної школи бойового гопака «Шаблезуб» від 18 лютого 2020 року, ОСОБА_4 відвідує школу з жовтня 2019 року. За цей час проявив себе як активний та наполегливий хлопець. Вихованням дитини займається мати - ОСОБА_1 , а також дід з бабою. Інформація стосовно батька дитини відсутня.

Відповідно до висновку від 20 березня 2020 року № 260001, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає доцільним розглянути питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Установивши, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні дітей, він вживав та вживає усіх можливих заходів для забезпечення основних інтересів дітей, зокрема, цікавиться їхнім розвитком, надає матеріальну допомогу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не навела переконливих аргументів та відповідних доказів, які б спростовували правильність висновків суду апеляційної інстанції, які ґрунтуються на встановлених у справі обставинах. Посилання заявника на те, що з 2015 року, після звільнення з місць позбавлення волі, відповідач не цікавився дітьми, не спілкувався з ними, не надавав матеріальної допомоги на їх утримання, чинив психологічний тиск на неї та дітей, зводяться до непогодження зі встановленими обставинами та оцінкою доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Недостатня участь батька у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку батька неможливо.

Висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку висновку Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 26001 та обґрунтовано його відхилив з підстав неповноти та неналежного обґрунтування необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, що не суперечить частині шостій статті 19 СК України.

Щодо доводів заявника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах 26 грудня 2018 року у справі

№ 404/6391/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18.

У справі № 404/6391/16-ц Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При розгляді справ щодо позбавлення батьківських прав необхідно встановлювати наявність такого обов`язкового елемента як винності в умисному ухиленні батька від виконання батьківських обов`язків. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав з підстав недоведеності позивачем умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У справі 557/1101/18 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належної перевірки доводів відповідача щодо відсутності підстав для позбавлення його батьківських прав та його бажання змінити поведінку щодо дитини, вказав на загальні правила застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України, і не викладав свого висновку у зазначеній справі.

Таким чином, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, у наведених ним як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня

2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив апеляційний суд, у справі не встановлено.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить посилання на незаконність оскаржуваного судового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дітей, а тому в цій частині не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судове рішення апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду