ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 580/3039/21

1. 18 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішній справ України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на сторону відповідача - Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у затвердженні висновку про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 у зв`язку із встановленням 2-ї групи інвалідності;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням 2-ї групи інвалідності відповідно до порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача кошти в сумі 800 грн понесених позивачем витрат на правничу допомогу під час підготовки та складання позовної заяви.

2. В обґрунтуванні позовних вимог зазначив, що відповідачем на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі №580/3138/20 протиправно відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2-ї групи інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

3. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, провадження у справі закрито.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального та процесуального права, що позбавляє позивача права на доступ до суду.

Касатор стверджує, що відповідач при виконанні рішення суду по іншій справі порушив норми чинного законодавства, що позбавило позивача права на одержання одноразової грошової допомоги. У зв`язку із вищезазначеним ОСОБА_1 був вимушений звернутися до суду з цим позовом.

6. Верховний Суд ухвалою від 27 червня 2022 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

7. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

8. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

9. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №580/3138/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду документів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням II групи інвалідності.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути матеріали для призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та прийняти рішення за результатами відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

02.04.2021 директором департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України Шевніним С.М. не погоджено (відмовлено) висновок УМВС України в Черкаській області про призначення одноразової грошової допомоги на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №580/3138/20.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач фактично оскаржує дії відповідача, вчинені на виконання рішень судів у справі № 580/3138/20.

Суди вказали, що для захисту порушених Міністерством внутрішніх справ України прав позивача щодо виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 580/3138/20, останній не позбавлений права звернутись до Черкаського окружного адміністративного суду із заявою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 580/3138/20.

З цього приводу колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи вказані вище норми, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а дійшла висновку, що законом не передбачено можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Зі змісту позовної заяви та касаційної скарги вбачається, що, звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач фактично намагається зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виконати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі №580/3138/20, яким зобов`язано відповідача прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

Таким чином, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, оскаржувана відмова Міністерства внутрішніх справ України у затвердженні висновку про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 у зв`язку із встановленням 2-ї групи інвалідності, прийнята на виконання судового рішення по справі №580/3138/20 і може бути оскаржена відповідно до статті 383 КАС України.

Колегія суддів наголошує, що підставою для прийняття Черкаським окружним адміністративним судом рішення у справі №580/3138/20 від 14 вересня 2020 року про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги став факт вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, а саме - неприйняття жодного із передбачених чинним законодавством рішень щодо такої заяви.

Затвердження Міністерством внутрішніх справ України висновку про призначення та виплату одноразової грошової допомоги є однією із стадій, що передує прийняттю рішення про призначення/відмову у призначенні такої допомоги, та, у даному випадку, відбувалося в рамках процесу виконання судового рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі №580/3138/20.

Натомість, звернення позивача до суду з новим позовом, що стосується нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги, можливе уже після прийняття Міністерством внутрішніх справ України відповідного рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги на виконання судового рішення у справі №580/3138/20.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що встановлений статтею 383 КАС України порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

У спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Оскільки правовідносини, які лягли в основу позовних вимог у справі №580/3039/21, уже були досліджені судами по справі №580/3138/20, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, оскільки є постанова суду з того самого предмету спору і між тими самим сторонами, що набрала законної сили.

Колегія суддів звертає увагу, що різне формулювання ОСОБА_1 позовних вимог у справах №580/3039/21 та №580/3138/20 не змінює того факту, що ці вимоги виникли із одних тих же підстав та стосуються одного і того ж предмету позову, що зумовлює необхідність дослідження судом ідентичних обставини і норм права.

10. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

11. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

12. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

13. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду