ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 760/12670/21

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва, як адміністративного суду з позовом до Солом`янської районної у м. Києві ради (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо видачі свідоцтва на право власності територіальної громади Солом`янського району міста Києва на підвальне приміщення будинку по Повітрофлотському проспекту 21/2 у м. Києві та скасувати рішення Солом`янської районної у м. Києві ради від 19.06.2002 №15 в частині приватизації підвального приміщення будинку по Повітрофлотському проспекту 21/2 (об`єкт №6)

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21.05.2021, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачеві, що розгляд цього спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні правовідносини склалися у зв`язку із діями відповідача щодо прийняття рішення в частині приватизації підвального приміщення будинку по Повітрофлотському проспекту 21/2 у м. Києві, тому дійшли висновку, що цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у цьому випадку позивач звернувся до суду за захистом порушеного цивільного права. Окрім того, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені зокрема у постановах: від 4 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15.

Позивачем, подано касаційну скаргу ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 21.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права, зокрема положення статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що призвело до неправильних висновків про відсутність публічно-правового спору між сторонами у цій справі. Також вказує про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15 з огляду на те, що правовідносини у вказаних справах не є подібними. З огляду на викладене, заявник наголошує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що предмет розгляду в цій справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний із захистом цивільних (житлових) прав.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що правовідносини, які склалися у цій справі мають приватноправовий характер, оскільки спір обумовлений порушенням саме приватного, а не публічного права та інтересу позивача тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З доводів та вимог касаційної скарги вбачається, що скаржник оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами норм процесуального права (статей 2, 4, 19 КАС України), а саме, щодо відмови суду розглядати справу №320/10329/20 в порядку адміністративного судочинства.

Так, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження у справі, виходячи із того, що спір у цій справі повинен бути вирішений у порядку цивільного судочинства. Ухвалюючи зазначені судові рішення, суди попередніх інстанцій посилалися на статті 2, 4, 19, 171 КАС України, статтю 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 19 ЦПК України.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що правовідносини у цій справі пов`язані із поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, тому такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень, тобто відповідача.

Надаючи оцінку вказаним висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне заначити наступне.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність конкретно визначеного майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а також вимог процесуального закону.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право майнового або особистого характеру на конкретний об`єкт цивільних правовідносин, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору в цій справі є дії Солом`янської районної у м.Києві ради та визнання протиправним і скасування рішення в частині приватизації підвального приміщення будинку по Повітрофлотському просп. 21/2 у м.Києві.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII.

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду вже вирішувалося питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах, зокрема, у справі № 200/10822/18-а (постанова від 19 лютого 2020 року) було зазначено, що у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, установлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними), незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах також була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 826/13571/17, від 21 березня 2018 року у справі № К/9901/12678/18 та від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10822/18-а.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у цій справі той факт, що відповідачем є Солом`янська районна у м. Києві рада, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Спори щодо реалізації райрадою функцій та відчуження майна на користь інших осіб не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не підпадають під визначення публічно-правового спору, наведеного у статті 4 КАС України, з огляду на те, що Солом`янська районна у м. Києві рада у таких правовідносинах не виконує владних управлінських функцій, а реалізує повноваження власника майна, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Подібний підхід щодо визначення юрисдикції у подібних спорах застосований Верховним Судом у справі № 260/374/19 (постанова від 16 червня 2020 року).

Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку такої особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, то такі спори відносяться до тих, що спрямовані на захист цивільних (житлових) прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 3 жовтня 2018 року у справі № 757/37024/15-а та від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір, який розглядається, не відповідає всім ознакам публічно-правового спору та нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за нормами ЦПК України.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у відкритті провадження в адміністративній у цій справі.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував нерелевантну практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 4 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15, оскільки суд не стверджував про подібність правовідносин, а використав підхід для розмежування адміністративної та цивільної юрисдикції, який неодноразово викладався у постановах Великої Палати Верховного Суду при розгляді різних категорій спорів.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень статей 2, 4, 19 КАС України, а також неправильного застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вищезазначених постановах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Всі інші доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

За приписами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд,