ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014250170000085, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Кам`янці Черкаської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2020 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним указаного кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 12 лютого 2014 року приблизно о 12:40, перебуваючи в приміщенні туалету на третьому поверсі Кам`янської загальноосвітньої школи № 1, що розташована на вул. Леніна, 18-А, м. Кам`янці Черкаської області, на ґрунті давніх неприязних відносин завдав наочно знайомому малолітньому ОСОБА_9 декілька ударів кулаками в голову та по тулубу, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого потерпілий у цей же день приблизно о 22:40 помер у реанімаційному відділенні Кам`янської центральної районної лікарні м. Кам`янка Черкаської області (далі – Кам`янська ЦРЛ), куди він був доставлений в ургентному порядку.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненням до неї прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив стороні обвинувачення в безпосередньому дослідженні доказів, чим порушив вимоги статей 23, 404 КПК. Вважає, що суд апеляційної інстанції також безпідставно залишив без змін виправдувальний вирок місцевого суду, так як зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є належними, допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Окремо стверджує про допустимість показань із чужих слів і доказів, зібраних у результаті негласних (слідчих) розшукових дій (далі – НСРД), що не було враховано апеляційним судом, який усупереч ст. 419 КПК належним чином не перевірив і не дав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення. Вказує, що, не застосувавши щодо ОСОБА_6 ч. 2 ст. 121 КК, апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_10 подав письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора з доповненням до неї, у яких указав на законність та обґрунтованість ухвали Кропивницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, безпідставність доводів прокурора та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а зазначене судове рішення – без зміни.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора та просила скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляд у суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, вказавши на її необґрунтованість та безпідставність.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При цьому узагальненими доводами прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону є порушення апеляційним судом безпосередності дослідження доказів, невідповідність оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК. Одночасно, на думку прокурора, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущене під час розгляду провадження судом апеляційної інстанції, полягало в незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, зокрема ч. 2 ст. 121 КК.
Однак такі твердження сторони обвинувачення є безпідставними, оскільки в ході перевірки вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2020 рокущодо ОСОБА_6 апеляційний суд у межах апеляційної процедури, визначеної главою 31 КПК, розглянув клопотання про безпосереднє дослідження доказів, належним чином перевірив доводи поданих апеляційних скарг та обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про недоведеність вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим виправдувальним вироком місцевого суду стосовно ОСОБА_6 , прокурор і потерпіла ОСОБА_11 подали апеляційні скарги, стверджуючи про невідповідність висновків фактичним обставинам провадження, неповноту судового розгляду та неправильну оцінку доказів судом першої інстанції. При цьому в апеляційних скаргах, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 404 КПК, заявляли клопотання про повторне дослідження письмових доказів, допит обвинуваченого, потерпілої і свідків.
Апеляційний суд у встановленому законом порядку розглянув указані клопотання та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки зміст такої засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції, відрізняється від змісту цієї засади в суді першої інстанції, тому що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Ця відмінність зумовлена функцією суду апеляційної інстанції ? перегляд вироку суду в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублює функції суду першої інстанції, відповідно апеляційний суд не повинен у кожному провадженні досліджувати обставини.
Тобто апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Тому на відміну від суду першої інстанції повноваження суду апеляційної інстанції стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційних скарг, з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів.
Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, з якою на стадії апеляційного оскарження вироку не погодилася сторона обвинувачення і потерпіла, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК.
При цьому в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої ОСОБА_11 не було наведено таких порушень, допущених місцевим судом у процесі дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, які б відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК вимагали їх повторного дослідження апеляційним судом.
До того ж, як убачається з технічного запису судового засідання, в апеляційному суді прокурор також незміг указати на такі порушення, а обґрунтування заявленого клопотання зводилося до необхідності надання іншої оцінки доказам у провадженні.
Сам по собі факт непогодження з висновками суду та оцінкою доказів не є підставою для їх повторного дослідження. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин не свідчить про недотримання судом вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК стосовно безпосередності дослідження доказів, а означає відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Крім того, апеляційний суд не давав іншої оцінки доказам у провадженні ніж та, яку дав місцевий суд, а погодився з його висновками про обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки за наведених обставин повторне дослідження доказів не є обов`язком суду.
Одночасно, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_6 , апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора та потерпілої ОСОБА_11 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження, неповноти судового розгляду та мотивовано визнав їх безпідставними. Також апеляційний суд пересвідчився в тому, що місцевий суд дотримався вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження, у тому числі щодо оцінки достовірності й достатності як кожного доказу окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, що було необхідним для формування повного та об`єктивного уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. При цьому апеляційний суд правильно погодився з висновком місцевого суду про необхідність виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним указаного кримінального правопорушення.
Дотримуючись вимог ст. 419 КПК, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив мотивовані підстави з яких подані апеляційні скарги були визнані необґрунтованими.
Так, за змістом ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Також обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у цьому.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, – на потерпілого.
При цьому ст. 22 КПК регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У цьому провадженні апеляційний суд правильно погодився з висновком місцевого суду про те, що прокурор не надав суду доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували обвинувачення, висунуте ОСОБА_6 .
Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, безпосередньо досліджені судом першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК і перевірені апеляційним судом, а саме: показаннях обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , експертів ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , даних висновків судових експертиз та інших письмових доказів, які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду, який погодився з висновком місцевого суду про неможливість поза розумним сумнівом визнання ОСОБА_6 винуватим за пред`явленим обвинуваченням.
Апеляційний суд перевірив, що жоден із допитаних судом свідків не вказував на те, що він був безпосереднім очевидцем заподіяння ОСОБА_6 12 лютого 2014 року тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
При цьому органи досудового розслідування не встановили особи старшокласника на ім`я ОСОБА_37 , про якого згадував своїй матері потерпілий ОСОБА_9 , перебуваючи в реанімаційному відділенні Кам`янської ЦРЛ, а ОСОБА_6 не є таким.
Одночасно під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 не визнав своєї винуватості у вчиненні злочину, у якому він обвинувачувався, і наполягав на тому, що він лише надавав допомогу потерпілому ОСОБА_9 , який почувався погано.
Проте докази, надані стороною обвинувачення, досліджені судом першої інстанцій і перевірені апеляційним судом, безпосередньо не вказують на винуватість ОСОБА_6 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , а підтверджують факт, що саме в школі потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило його смерть.
При цьому апеляційний суд належним чином перевірив твердження прокурора про необґрунтоване визнання судом першої інстанції недопустимими доказами висновків судово-медичних експертиз від 17 березня 2014 року № 032 та від 16 квітня 2014 року № 39/9, показань потерпілої ОСОБА_11 , безпідставне неврахування показань свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_32 і навів докладні мотиви, з яких він вважає правильним рішення місцевого суду.
Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком Соснівського районного суду м. Черкаси про недопустимість як доказів протоколів НСРД.
Посилання прокурора в касаційній скарзі на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19), є неспроможними.
Так, у згаданому рішенні Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України. Якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК.
Дотримуючись цієї правової позиції, апеляційний суд перевірив, що сторона обвинувачення не вжила своєчасних і необхідних заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД. Із матеріалів провадження вбачається, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 надійшов до суду 11 липня 2014 року (т. 1, а.п. 1), а сторона обвинувачення звернулася до Черкаського апеляційного суду з відповідним клопотанням лише 27 січня 2020 року (т. 19, а.п. 105).
Одночасно за змістом повідомлення Апеляційного суду Черкаської області 15 березня 2018 року, на яке посилається прокурор у доповненні до касаційної скарги, прокуратура Черкаської області подавала лише запит щодо інформації про надання дозволу на проведення НСРД у цьому провадженні, відповідь на який вона отримала 22 березня 2018 року (т. 18, а.п. 64).
У матеріалах кримінального провадження немає ні клопотання прокурора про розсекречення відповідних ухвал слідчого судді про зняття інформації з транспортних телекумунікаційних джерел, поданого до 27 січня 2020 року, ні відмови комісії про таке розсекречення.
До того ж протоколи НСРД визнано недопустимими доказами не лише з підстав порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК, а й через недотримання порядку складання цих документів, що унеможливило проведення перевірки стосовно дійсності змісту розмов та їх існування.
За таких обставин місцевий суд, із яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно визнав недопустимими доказами протоколи за результатами проведення оперативно-розшукових заходів – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.
У касаційній скарзі не наведено посилань на такі докази, які б не були предметом дослідження, оцінки суду першої інстанції і перевірки апеляційної інстанції, та які б ставили під сумнів зроблений висновок про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би свідчили про заподіяння ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , що спричинили смерть останнього.
Таким чином, апеляційний суд,установивши відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би поза розумним сумнівом свідчили про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, залишив виправдувальний вирок без змін. Крім того, суд апеляційної інстанції виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурора та потерпілої, які є аналогічними доводам касаційної скарги, щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би могли вплинути на правильність висновків апеляційного суду та були би підставою для скасування оскарженої ухвали, не встановлено.
Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд