ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 161/11233/20

1. Описова частина

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права власності.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2011 року у справі № 2-203/11 задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення

2 001 253,79 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 13 лютого 2007 року № 11117575000 та за договором про надання споживчого кредиту від 26 липня 2007 року № 11189477000. Рішення суду набрало законної сили 03 березня 2011 року, стягувачу видано виконавчий лист.

12 грудня 2011 року ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора за вищевказаними договорами та іпотекодержателя на нежитлове приміщення першого поверху, літ. «А-5», загальною площею 272 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року у справі № 161/9891/15-ц у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності. Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення яким позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» задоволено. Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року рішення апеляційного суду у вказаній справі скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Вказувала, що 10 квітня 2020 року вона дізналась про те, що 07 квітня

2020 року право власності на нежитлове приміщення, перший поверх, літ. - «А-5», загальною площею 272 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 , перереєстровано за іпотекодержателем

ТОВ «Кей-Колект».

Вважала, що рішення про перереєстрацію права власності є незаконним, оскільки прийняте після спливу строків позовної давності встановлених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року у справі № 161/9891/15-ц, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, чим порушено положення пункту 7 частини одинадцятої Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення договорів), згідно з яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, та дані положення застосовуються і до позасудового порядку повернення споживчого кредиту. Окрім того, на її адресу за місцем реєстрації та проживання вимог про усунення порушень не надходило.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

-визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51906190 від 07 квітня 2020 року, державного реєстратора Копачівської сільської ради Рожищенського району Волинської області Данилевич І. Є.;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52190305 від 08 травня 2020 року, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Горбач Л. С.;

-скасувати реєстраційний запис про право власності 36454279 від 08 травня 2020 року приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Горбач Л. С.;

- скасувати реєстраційний запис про право власності 36454279 від 08 травня 2020 року приватного нотаріуса Горбач Л. С. Луцького міського нотаріального округу Волинської області, яким проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення першого поверху, літ. «А-5», загальною площею 272 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ;

-скасувати заборону на нерухоме майно та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про іпотеку № 36467721 та № 36467431;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення першого поверху літ. «А-5», загальною площею 272 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , що перереєстровано за іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Кей-Колект» обрав належний спосіб захисту своїх прав як іпотекодержателя шляхом продажу від власного імені предмета іпотеки ОСОБА_2 відповідно до статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку із тим, що сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким іпотекодержатель має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня

2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки іпотекодержатель дотримався усіх визначених договорами іпотеки умов процедури позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк дії іпотечних договорів сторонами не встановлено, а основне зобов`язання не виконане та не припинилося, тому підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації у державного реєстратора не було.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2011 року у справі № 2-203/11 заборгованість за споживчими кредитами (і тіло кредиту, і відсотки) повністю стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягувачу ПАТ «УкрСиббанк» видано виконавчий лист. Заміна стягувача (ПАТ «УкрСиббанк») на його правонаступника (ТОВ «Кей-Колект») на завершальній стадії судового процесу у справі № 2-203/11 не проведена. В матеріалах справи відсутні будь-які докази про заміну стягувача (кредитора). Навпаки, в матеріалах справи є ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2014 року та від 31 березня 2015 року, які саме підтверджують факт ненабуття ТОВ «Кей-Колект» процесуального статусу стягувача (кредитора). Тому юридично та фактично стягувачем (кредитором) на завершальній стадії судового процесу у справі № 2-203/11 є ПАТ «УкрСиббанк». Інших зобов`язань за кредитними договорами не існує.

Вказує, що обставини набуття процесуального правонаступницва ТОВ «Кей-Колект» рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року у справі № 161/9891/15-ц не досліджувалися і не встановлювалися.

У ТОВ «Кей-Колект» на час перереєстрації предмета іпотеки було відсутнє право на стягнення основного зобов`язання, відповідно, звернення стягнення на предмет іпотеки (як похідне від основного зобов`язання) за таких обставин є протиправним.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2014 року у справі

№ 161/17680/14-ц (провадження № 6/161/721/14) про відмову ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження та ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2015 року у справі № 161/2957/15-ц (провадження № 6/161/67/15) про відмову ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні заяви про залучення ТОВ «Кей-Колект», як правонаступника ПАТ «УкрСиббанк», у цивільній справі

№ 2-203/11.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Крім того, в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: абзацу дев`ятого статті 1, частини п`ятої статті 3, частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку», статті 442 ЦПК України та статті 378 ЦПК України в попередній редакції, статті 514 ЦПК України

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У травні 2022 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Також у травні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту

№ 11117575000 (кредитний договір 1), згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 232 000 доларів США зі сплатою процентів та інших платежів відповідно до умов договору.

Крім того, 26 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11189477000 (кредитний договір 2), згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі

65 000,00 дол. США зі сплатою процентів та інших платежів відповідно до умов договору. Терміни повернення кредитних коштів установлені у графіку погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договорів, але в будь-якому випадку не пізніше 13 лютого 2018 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами 13 лютого 2007 року та 26 липня 2007 року між сторонами укладено договори іпотеки (договір іпотеки 1 та договір іпотеки 2 відповідно), згідно з якими відповідач передала банку в іпотеку нежитлове приміщення літ. «А-5», загальною площею 272,0 кв. м, розташоване на першому поверсі будівлі на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.1.2 договорів іпотеки від 13 лютого 2007 року та 26 липня 2007 року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , сторони дійшли згоди про те, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Розділом 4 цих договорів визначено порядок звернення стягнення на майно, пунктом 4.2 якого, зокрема визначено, що звернення стягнення на майно здійснюється, серед іншого, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або на підставі договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 2.1.1 цих іпотечних договорів у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до пункту 5.1 вказаних іпотечних договорів сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з таких способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 2 001 253,79 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 13 лютого 2007 року № 11117575000 та за договором про надання споживчого кредиту від 26 липня 2007 року

№ 11189477000, яке набрало законної сили 03 березня 2011 року.

12 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого права вимоги заборгованості за кредитним договором 1 та кредитним договором 2 відступлені ТОВ «Кей-Колект».

Крім того, 12 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов якого до останнього перейшли права вимоги за договором іпотеки 1 та договором іпотеки 2.

Вказані обставини встановлені у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року (справа № 161/9891/15-ц), яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, яким постановлено, зокрема, відмовити в задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про зверненння стягнення на предмет іпотеки у зв`язку зі спливом позовної давності.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 2066890107101, нежитлового приміщення, першого поверху, літ. «А-5», за адресою: АДРЕСА_1 , за рішенням державного реєстратора Данилевич І. Є. (Копачівська сільська рада Рожищенського району Волинської області) від 07 квітня 2020 року № 51906190 право власності на вищевказане нерухоме майно перереєстровано за ТОВ «Кей-Колект» на підставі пункту 5 іпотечного договору від 26 липня 2007 року.

Вказані обставини також підтверджуються електронною реєстраційною справою № 206689010710, наданою Копачівською сільською радою Рожищенського району Волинської області на запит суду.

Надалі, нерухоме майно під індексним номером 2066890107101

ТОВ «Кей-Колект» відчужило ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 08 травня 2020 року № 414, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області, номер запису обтяження 36454279, що підтверджується інформаційною довідкою від 21 травня

2020 року № 209732594

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судом встановлено, що розділом 4 договорів іпотеки від 13 лютого

2007 року та від 26 липня 2007 року визначено порядок звернення стягнення на майно.

Звернення стягнення на майно здійснюється, зокрема на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункту 4.2 вказаних договорів іпотеки).

Згідно з пунктом 4.6 цих договорів звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цих договорів іпотеки та відповідно до розділу 5 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 5.2 вказаних договорів іпотеки визначено, що у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

В повідомленні іпотекодержатель зазначає, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог (пункт 5.3).

Сторони також обумовили, що у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, дані договори є правовою підставою для задоволення своїх вимог (пункт 5.4 договорів іпотеки).

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зроблено висновок, що «за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. […] В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя». При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

Судами встановлено, що згідно з копіями письмових вимог ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , які вона отримала 18 лютого 2019 року, про що свідчить власноручний підпис на повідомленнях про вручення поштового відправлення, позивач була належним чином повідомлена про те, що у разі непогашення нею заборгованості за договорами споживчого кредиту від 13 лютого 2007 року № 11117575000 та від 26 липня 2007 року

№ 11189477000 протягом тридцятиденного строку з дня вручення, іпотекодержателем буде звернено стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному статею 37 Закону України «Про іпотеку».

Вказані вимоги ОСОБА_1 не виконала.

Крім того, судами зазначено, що доказів того, що ОСОБА_1 , як боржник та іпотекодавець в одній особі, повідомляла письмово про зміну свого місця проживання іпотекодержателя, як це передбачено умовами договорів кредиту та іпотеки, позивач суду не надала.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно із пунктом 6 Порядку речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок) державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, абозасвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, абозасвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 2066890107101, нежитлового приміщення першого поверху, літ. «А-5», за адресою: АДРЕСА_1 , за рішенням державного реєстратора Данилевич І. Є. (Копічівська сільська рада Рожищенського району Волинської області) від 07 квітня 2020 року № 51906190 право власності на вищевказане нерухоме майно перереєстровано за ТОВ «Кей-Колект» на підставі розділу 5 іпотечного договору від 26 липня 2007 року.

Вказані обставини також підтверджуються копією електронної реєстраційної справи № 206689010710, наданою Копачівською сільською радою Рожищенського району Волинської області на запит суду.

Відповідно до інформаційної довідки від 21 травня 2020 року № 209732594, нерухоме майно під інвентаризаційним номером 2066890107101

ТОВ «Кей-Колект» продало ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 08 травня 2020 року № 414, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області, номер запису обтяження 36454279.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_5 належним чином умови кредитного договору не виконала, сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким іпотекодержатель має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі, а отже, ТОВ «Кей-Колект» обрало належний спосіб захисту своїх прав як іпотекодержателя шляхом продажу від власного імені предмета іпотеки ОСОБА_2 на підставі статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_6 .

Тому обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що іпотекодержатель має право за умови відповідного застереження у іпотечному договорі щодо переходу права власності на предмет іпотеки, в позасудовому порядку без згоди власника майна - іпотекодавця прийняти рішення і звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог по кредитній заборгованості з дотриманням процедури, визначеної договором або законом, і такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є елементом примусового стягнення.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі

№ 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

від 08 лютого 2011 року у справі № 2-203/11 заборгованість за споживчими кредитами стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягувачу ПАТ «УкрСиббанк» видано виконавчий лист. Заміна стягувача (ПАТ «УкрСиббанк») його правонаступником (ТОВ «Кей-Колект») на завершальній стадії судового процесу у справі № 2-203/11 не проведена, не заслуговують на увагу, оскільки 12 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого права вимоги заборгованості за кредитним договором 1 та кредитним договором 2 відступлені ТОВ «Кей-Колект». Крім того, 12 грудня 2011 року між

АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов якого до останнього перейшли права вимоги за договором іпотеки 1 та договором іпотеки 2.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2016 року у справі № 161/9891/15-ц у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до частини четвертої статті 267 УК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Сплив позовної давності має своїм наслідком відмову у позові, тобто неможливість захисту порушеного права в судовому порядку. Проте сплив позовної давності не припиняє зобов`язання, а тому не перешкоджає кредитору звертати стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку.

Таким чином, поки існує невиконане основне зобов`язання, кредитор має право задовольняти свої вимоги коштом іпотечного майна в позасудовому порядку, в тому числі й шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі

№ 727/7775/18 (провадження № 61-7478св19) зазначено, що «установивши, що строк для звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в контексті застосування положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що

АТ «Укрсоцбанк» звернулося поза межами позовної давності, оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як

АТ «Укрсоцбанк» реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку».

Оскільки строк дії іпотечних договорів сторонами не встановлено, а основне зобов`язання не виконано та не припинилося, то правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації у державного реєстратора не було.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду