ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 639/9536/14-ц

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовну заяву мотивувала тим, що 01 жовтня 2007 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого вона позичила ОСОБА_2 19 000 доларів США на строк до 01 вересня 2010 року, та іпотечний договір, за яким відповідач передала їй в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 із визначенням можливих способів звернення на неї стягнення, зокрема, шляхом обернення у свою власність.

Вказувала, що 13 березня 2008 року між нею та позичальником ОСОБА_2 укладений ще один договір позики, згідно з умовами якого вона позичила відповідачці 6 500 доларів США на строк до 13 березня 2009 року. Зазначала, що умови договорів позики вона виконала у повному обсязі, передала кошти відповідачці, яка, в свою чергу, обов`язок з повернення позичених коштів не виконала і, незважаючи на вжиті позивачкою заходи позасудового врегулювання спору, сплатила борг лише частково, повернувши 1 850 доларів США за договором позики від 01 жовтня 2007 року і 3 450 доларів США за договором позики від 13 березня 2008 року.

Позивачка вважала, що за договором позики від 01 жовтня 2007 року належними до стягнення з ОСОБА_2 на її користь є гривневий еквівалент неповернутої частини позики у розмірі 17 150 доларів США, збільшеної на три проценти річних за час прострочення у розмірі 2 309 доларів США, а також процентів за користування позиченими коштами у розмірі 10 757 доларів США, неустойка - 230 000,00 грн. У рахунок задоволення цих вимог вона просила звернути стягнення на передану їй в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 шляхом набуття на неї права власності.

За договором позики від 13 березня 2008 року позивачка просила стягнути з відповідачки на її користь гривневий еквівалент неповернутої частини позики у розмірі 3 050 доларів США, збільшеної на три проценти річних за час прострочення у розмірі 505 доларів США, а також проценти за користування позиченими коштами у розмірі 2 114 доларів США, неустойку у сумі 201 600,00 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. У рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченим договором позики від 01 жовтня 2007 року у розмірі 806 624,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, посвідченого нотаріально за реєстровим № 1839, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , виселено ОСОБА_2 з цієї квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 13 березня 2008 року у розмірі 299 180,72 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що доказів того, що борг повернуто у повному обсязі, матеріали справи не містять. Тому суд дійшов висновку про задоволення позову у частині вирішення спору щодо розміру заборгованості за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року у загальному розмірі 806 624,00 грн та за договором позики від 13 березня 2008 року у розмірі 299 180,72 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

В обґрунтування зазначеної заяви посилалась на те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року у іншій цивільній справі № 639/5756/15 за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки, виселення, вселення - позов задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 01 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В. за № 1839.

Зазначала, що підставою для визнання договору іпотеки недійсним слугувало порушення в момент його укладення норм законодавства та прав неповнолітнього ОСОБА_3 , що полягало у неотриманні дозволу органу опіки та піклування на вчинення цього правочину.

Вважаючи зазначену обставину (рішення суду про визнання договору іпотеки недійсним) нововиявленою, просила скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 31 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково, а саме відмовити позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселенні її з цієї квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки за нововиявленими обставинами.

Ухвалено нове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 01 жовтня 2007 року у розмірі 806 624,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 13 березня 2008 року у розмірі 299 180,72 грн.

У задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що визнання договору іпотеки недійсним є нововиявленою обставиною, яка унеможливлює звернення стягнення на передану в іпотеку за цим договором квартиру. Водночас суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за двома договорами позики, оскільки відповідач не виконала своїх зобов`язань за цими договорами.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

В обґрунтування зазначеної заяви посилалась на те, що 13 жовтня 2017 року з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вона дізналась про те, що постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у цивільній справі № 639/5756/15 задоволено подану нею заяву про перегляд судових рішень та скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року. Ухвалено нове рішення, яким у позові Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. Б., про визнання договору іпотеки недійсним, виселення, вселення відмовлено.

Вважаючи зазначену обставину (постанову Верховного Суду України про скасування попередніх судових рішень) нововиявленою, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості Естейт-сервіс» (далі - ТОВ «Агентство нерухомості Естейт-сервіс»), про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення задоволено.

Скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки за нововиявленими обставинами.

Ухвалено нове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Агентство нерухомості Естейт-сервіс», про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Агентство нерухомості Естейт-сервіс», про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення відмовлено.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року сторонами було обумовлено звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом визнання права власності на нього, а тому визнання права власності за рішенням суду у цьому випадку є неможливим, і у задоволені позову ОСОБА_1 у цій частині слід відмовити.

Оскільки позивачу відмовлено у задоволені вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, то й вимоги в частині виселення відповідача зі спірної квартири також задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення процентів за статтею 1048 ЦК України, то судом враховано, що договір позики між позивачем та відповідачем укладено у іноземній валюті, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування позикою у розмірі визначеному на рівні облікової ставки НБУ задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 3 050 доларів США за період з 18 березня 2009 року по день звернення до суду - 23 вересня 2014 року, судом застосовано наслідки спливу строку позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду від 15 лютого 2017 року задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року та рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року скасовано.

Заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судовий збір у сумі 4 019,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн.

Скасовуючи рішення судів першої інстанції від 24 листопада 2020 року та від 15 лютого 2017 року і залишаючи в силі заочне рішення суду першої інстанції від 31 березня 2015 року, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року, ухвала апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року у справі № 639/5756/15, про визнання договору іпотеки недійсним, які стали підставою для перегляду заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року за нововиявленими обставинами і відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, були в подальшому скасовані постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року, а в задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору іпотеки недійсним було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції вважав, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України наявні підстави для скасування рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року і залишення без змін заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року, оскільки відсутні підстави для перегляду цього рішення.

Апеляційний суд також зазначив, що заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року було переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що підстави, за якими зазначене рішення було переглянуто, відпали, ОСОБА_1 просила переглянути за нововиявленими обставинами рішення того ж суду від 15 лютого 2017 року.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не подавала заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року. Це рішення переглядалося судом апеляційної інстанції, ухвалою якого залишено без змін. Заяв про перегляд рішення суду апеляційної інстанції у справі не заявлялось.

Суд апеляційної інстанції вказав, що під час зазначеного апеляційного перегляду було надано оцінку заяві ОСОБА_2 про застосування до вимог ОСОБА_1 позовної давності і суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності.

При цьому вказав, що за таких обставин у суду першої інстанції не було достатніх процесуальних підстав для перегляду рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із Жовтневого районного суду м. Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

19 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування позовної давності під час перегляду справи за нововиявленими обставинами та питання застосування норм процесуального права та повноваження суду при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

При цьому заявник посилається на недобросовісність позивача, яка отримала правовстановлюючі документи на спірну квартиру та неправомірно передала цю квартиру у статутний фонд товариства.

Відзив на касаційну скаргу, у визначений судом строк, не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 01 жовтня 2007 року у розмірі 806 624 грн, яка складається із: основної суми боргу - 17 150 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 401 996 грн; процентів за користування позикою - 5 367 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 125 802,48 грн; трьох процентів річних від простроченої суми боргу - 2 083 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 48 825 грн та пені - 230 000 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, посвідченого нотаріально за реєстровим № 1839, шляхом визнання за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 13 березня 2008 року у розмірі 299 180,72 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки за нововиявленими обставинами.

Ухвалено нове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 01 жовтня 2007 року у розмірі 806 624,00 грн. Стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 13 березня 2008 року у розмірі 299 180,72 грн.

У задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року (провадження № 639/5756/15, справа № 6-1414цс17) задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень, скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, ухвалено нове рішення, яким у позові Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. Б., про визнання договору іпотеки недійсним, виселення, вселення - відмовлено.

Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявленими обставинами за своєю юридичною суттю є фактичні дані, що у встановленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення.

Для вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, необхідно розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга стаття 423 ЦПК України).

Судове рішення не може переглядатись у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або Верховним Судом, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, передбачених статтями 424, 426 ЦПК України.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом під час розгляду справи.

Отже, істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, тобто ті, що взагалі не були предметом розгляду у цивільній справі.

Встановивши, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, про визнання договору іпотеки недійсним, яке стало підставою для перегляду заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року і відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, повністю скасоване постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1414цс17, а в задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору іпотеки недійсним відмовлено у повному обсязі, суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України та переглянув судове рішення за нововиявленими обставинами.

При цьому апеляційний суд відповідно до своїх процесуальних повноважень, встановивши наявність нововиявлених обставин у цій справі, скасував попередні судові рішення і, встановивши відсутність нововиявлених обставин по заяві ОСОБА_2 , залишив без змін законне й обґрунтоване судове рішення від 31 березня 2015 року. Тобто апеляційний суд вирішив спір по суті.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду