ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 802/1795/17-а

І. Суть спору

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до заступника міністра з питань виконавчої служби Міністерства юстиції України Шкляра Сергія Володимировича (далі - заступник міністра з питань виконавчої служби Мін`юсту, відповідач-1), Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ліщини Івана Юрійовича (далі - Урядовий уповноважений, відповідач-2), Департаменту ДВС Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС Мін`юсту, відповідач-3), Головного територіального управління юстиції м. Києва (далі - ГТУЮ м. Києва, відповідач-4), Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва (далі - Печерський РВ ДВС м. Києва, відповідач-5), Державної акціонерної компанії «Укрресурси» (далі-ДАК «Укрресурси», відповідач-6 ) з вимогами:

1. визнати протиправною бездіяльність заступника міністра з питань виконавчої служби Мін`юсту у відсутності контролю за структурами органів ДВС при виконанні рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі № 25663/02 «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, яке на сьогодні залишається не виконаним;

2. зобов`язати заступника міністра з питань виконавчої служби Мін`юсту в межах посадових повноважень негайно здійснити контроль за діяльністю органів ДВС усіх рівнів, що причетні до виконання рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01.03.2004, для забезпечення його виконання як складової рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02 «Яворовенко та інші проти України»;

3. визнати протиправною бездіяльність Урядового уповноваженого у відсутності контролю координації за виконанням рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02 «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01.03.2004, яке на сьогодні залишається не виконаним;

4. зобов`язати Урядового уповноваженого здійснити координацію дій відповідальних за виконання додаткових заходів індивідуального характеру з виконання невиконаної частини рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01.03.2004 та контроль за завершенням виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02;

5. визнати протиправною бездіяльність Департаменту ДВС Мін`юсту щодо своєчасного виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02 у частині контролю за виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 як зобов`язального характеру, так і перерахунку невиплаченої частини остаточного боргу повного розрахунку згідно із законодавством;

6. зобов`язати Департамент ДВС Мін`юсту вжити додаткові індивідуальні заходи для виконання невиконаної частини рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, як зобов`язального характеру, так і перерахунку невиплаченої частини остаточного боргу повного розрахунку згідно із законодавством;

7. визнати протиправною бездіяльність ГТУЮ м. Києва щодо відсутності контролю за виконанням державними виконавцями Управління ДВС м. Києва своєчасного і повного вчинення необхідних виконавчих дій щодо виконання зобов`язань Печерським РВ ДВС м.Києва виконати рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, як складової рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02;

8. зобов`язати ГТУЮ м. Києва здійснити контроль і забезпечити негайне виконання зобов`язань Печерським РВ ДВС м. Києва виконати рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, як складової рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02 та надати інформацію Департаменту ДВС;

9. визнати протиправною бездіяльність Печерського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ м. Києва при виконанні рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, як складової рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02 в частині зобов`язань ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу звільнення, видати належно заповнену трудову книжку та повести повний розрахунок згідно із законодавством з наданням інформації Департаменту ДВС Мін`юсту про суму боргу повного розрахунку, згідно із зведеним виконавчим провадженням;

10. зобов`язати Печерський районний ВДВС м. Києва ГТУЮ м. Києва негайно вчинити дії для виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 як складової рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02, в частині зобов`язань ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу про звільнення, видати належно заповнену трудову книжку та повести повний розрахунок згідно із законодавством з наданням інформації Департаменту ДВС про суму боргу повного розрахунку згідно із зведеним виконавчим провадженням;

11. визнати дії ДАК «Укрресурси» при виконанні рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 як складової ЄСПЛ від 17.07.2014 у частині видачі наказу від 06.09.2017 про звільнення з 26.12.2015, записами в трудовій книжці і її видача 18.09.2017 такими, що не відповідають рішенню Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 і чинному трудовому законодавству;

12. зобов`язати ДАК «Укрресурси» при виконанні рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 як складової ЄСПЛ від 17.04.2014 видати наказ зі зміненою датою звільнення та заповнити трудову книжку згідно з наказом і видати відповідно до законодавства і рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2017 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог позивача заявлених до ДАК «Укрресурси» (позовні вимоги №11 і №12).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.03.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до ГТУ м. Києва та Печерського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ м. Києва (позовні вимоги №7-10).

Таким чином, судом першої інстанції вирішувався спір у частині вимог №1-6.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі «Яворовенко та інші проти України» на Україну покладено обов`язок протягом 3-х місяців виконати рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004. Проте останнє продовжує залишатися невиконаним як у частині видачі наказу про звільнення та трудової книжки, так і в частині проведення повного розрахунку у зв`язку із звільненням.

У червні 2017 року позивач звернувся до Мін`юсту зі скаргою на невиконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004. Втручання Мін`юсту та дієва координація Урядового уповноваженого зрушила питання виконання вказаного рішення, але відсутність контролю з боку відповідальних за виконанням як рішення районного суду, так і рішення ЄСПЛ, не призвели до повного їхнього виконання.

На думку позивача, Урядовий уповноважений не здійснює координацію дій за виконанням рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі «Яворовенко та інші проти України» в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, адже остаточний розрахунок з ОСОБА_1 так і не проведено. Позивач також указує і на відсутність контролю зі сторони Департаменту ДВС Мінюсту та заступника міністра з питань виконавчої служби Мін`юсту в частині виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі «Яворовенко та інші проти України» щодо виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 у частині проведення повного розрахунку при звільненні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

17.07.2014 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Яворовенко та інші проти України» (заява №25663/02 та 30 інших заяв), яким Україну зобов`язано упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалених на користь заявників, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників.

Згідно з додатком до вказаного рішення ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 №25663/02 від 21.06.2002 підлягають виконанню:

- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004;

- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28.03.2006;

- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16.10.2006;

- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 06.04.2007;

- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.11.2006;

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 13.08.2014 відкрито виконавче провадження №44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України» (заява №25663/02 та 30 інших заяв) у частині, яка стосується ОСОБА_1 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, у зв`язку з невиконанням якого виник цей спір, було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ДАК «Укрресурси» та вирішено:

- зобов`язати ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу № 25-а-к від 07.03.2002 про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001, та провести з ним повний розрахунок.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін`юсту від 13.09.2016 виконавче провадження №44360795 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України» у частині, яка стосується ОСОБА_1 .

Відповідно до вказаної постанови платіжним дорученням Мін`юсту від 02.10.2014 №7141 позивачеві сплачено еквівалент 2000 євро, що становить 32603,10 грн; платіжним дорученням від 03.08.2016 №2994 позивачеві виплачено заборгованість за рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 у розмірі 1 188 937,30 грн, а платіжним дорученням від 22.08.2016 №3225 пеню за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ у розмірі 20,37 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач оскаржував постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін`юсту від 13.09.2016 про закінчення виконавчого провадження №44360795 з виконання рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України».

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.10.2016 у справі № 802/1462/16-а, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.12.2016 у відкритті касаційного провадження на вказані судові рішення відмовлено.

Суди попередніх інстанцій з`ясували, що позивач не заперечував щодо виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 у частині вимог про зміну дати звільнення та внесення відповідних записів до трудової книжки.

Водночас позивач наполягав на тому, що органи державної виконавчої служби не в повному обсязі виконали рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 в частині остаточного розрахунку з ним. Як доводив позивач, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №46/436-б його визнано кредитором ДАК «Укрресурси» із сумою вимог 3 458 371,26 грн. З урахуванням викладеного, позивач уважав, що для повного виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 органи державної виконавчої служби мали б стягнути на його користь ще 1 585 224,23 грн, але внаслідок бездіяльності відповідачів вказана сума залишається нестягнутою.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.07.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заборгованість за рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 позивачеві було виплачено в повному обсязі, внаслідок чого виконавче провадження №44360795 було закінчено.

Повний розрахунок з позивачем і наявність підстав для закінчення виконавчого провадження підтверджується рішеннями судів у справі № 802/1462/16-а.

Посилаючись на повний розрахунок з позивачем відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 та факт закінчення виконавчого провадження №44360795 з підстав фактичного виконання у повному обсязі рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів позивача про нездійснення відповідачами координації і контролю за виконання рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України» і рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили зміст спірних правовідносин внаслідок чого не застосували до них закон, що мав бути застосований.

Позивач доводить, що він звернувся до Мін`юсту не в порядку статті 287 КАС України, а в порядку Закону України «Про звернення громадян». На своє звернення він отримав відповідь про те, що заступником міністра з питань виконавчої служби Мін`юсту надані відповідні доручення ГТУЮ у м. Києві перевірити скаргу та надати відповідь. Як зазначає позивач, під час розгляду справи з`ясовано, що відповідні доручення надавалися і Департаменту ДВС, і Урядовому уповноваженому. ГТУЮ у м. Києві також надавали відповідні доручення Печерському районному ВДВС м. Києва.

Проте, як стверджує позивач, відповіді від вказаних осіб він не отримав і саме ця бездіяльність, яка полягає в порушенні статті 20 Закону України «Про звернення громадян» щодо терміну розгляду звернення, є дійсним предметом позову, який суди попередніх інстанцій проігнорували.

Касаційна скарга надійшла до Суду 02.01.2019 та була передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Бевзенка В.М., суддів Данилевич Н.А., Шарапи В.М.

Ухвалою Суду від 09.01.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.М. призначено повторний автоматизований розподіл справи.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Шевцової Н.В.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15.01.2020 №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України регулює Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон №3477-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №3477-IV під виконанням рішення розуміється: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до статті 10 Закону №3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Згідно зі статтею 7 Закону №3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції , оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №784 від 31.05.2006 (далі - Постанова №784) на Міністерство юстиції України покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Пунктом 3 Постанови №784 установлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, в яких Україна є стороною, здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV; чинний на момент проведення виконавчий дій у виконавчому провадженні №44360795) відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи - рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини третьої статті 49 Закону № 606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиконанням, на думку позивача, рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України» (заява №25663/02 та 30 інших заяв) у частині невиконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004.

Як на підставу позову та апеляційної скарги позивач посилався на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2017 у справі №46/436-б його визнано кредитором ДАК «Укрресурси», а його вимоги в розмірі 3 458 371,26 грн визнано вимогами першої черги задоволення.

З урахуванням викладеного позивач доводив, що для завершення виконання невиконаної частини рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 необхідно зобов`язати Департамент ДВС Мін`юсту сплатити залишок непогашеного боргу станом на липень 2017 року в сумі 1 585 224,23 грн, що становить різницю між встановленими вказаним судовим рішенням розміром зобов`язань ДАК «Укрресурси» відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 (3485371,26 грн) та сумою, що вже фактично стягнута на виконання вказаного рішення в межах виконавчого провадження №44360795 та інших виконавчих проваджень (1 900 147,03 грн).

Водночас позивач уважав, що через відсутність контролю та координації з боку відповідачів, рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України» (заява №25663/02 та 30 інших заяв) залишається невиконаним.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дослідили виконавче провадження №44360795, у межах якого виконувалося рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України у частині, що стосується позивача, і, з`ясувавши, що вказане рішення було виконано у повному обсязі шляхом стягнення на користь позивача 1 900 147,03 грн, дійшли висновку про безпідставність його доводів про протиправну бездіяльність відповідачів у частині не здійснення контролю та координації за виконанням вказаного рішення ЄСПЛ.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в межах справи № 802/1462/16-а ОСОБА_1 , серед іншого, оскаржував постанову старшого державного виконавця Департаменту ДВС ВП №44360795 про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення ЄСПЛ у справі «Яворовенко та інші проти України». Він обґрунтовував позовні вимоги тим, що стягнута у межах виконавчого провадження сума не відповідає сумі заборгованості, що визначена Господарським судом міста Києва у справі про банкрутство ДАК «Укрресурси».

Відмовляючи в задоволенні позову, суди у справі № 802/1462/16-а зазначили, що органом виконавчої служби залишок заборгованості відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 був стягнутий в повному обсязі.

Отже, безпідставними є доводи позивача про те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин і закон, який підлягає застосуванню.

Так, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовував позов, не давав підстав суду першої інстанції вважати, що дійсний предмет спору стосується порядку розгляду скарги позивача, поданої в порядку Закону України «Про звернення громадян». Апеляційна скарга позивача також не містила доводів про порушення відповідачами порядку розгляду його скарги.

Касаційна скарга за виключення формального посилання позивача на неправильне визначення характеру спірних правовідносин також зводиться до необхідності повторної ревізії постанови старшого державного виконавця Департаменту ДВС ВП №44360795 про закінчення виконавчого провадження, оцінку якій вже було надано у справі № 802/1462/16-а.

Таким чином, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень та погоджується з їхніми висновками про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що їхні висновки в цій справі є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

З урахуванням викладеного не підлягає задоволенню клопотання сторін про постановлення окремої ухвали.

Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд