ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 (в режим відеоконференціїї),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_7 та представника цивільного відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі – МТСБУ) – адвоката ОСОБА_8 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 2 березня 2021 року й ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12014200060000020, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нетребівка Томашпільського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 2 березня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження уповноваженого органу з питань пробації.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування моральної шкоди 40 000 грн, а на користь Охтирської міської ТГ – 4223,26 грн витрат на лікування потерпілого ОСОБА_9 ; з МТСБУ на користь потерпілого ОСОБА_9 – страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_9 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження за таких обставин.
6 січня 2014 року близько 23:20 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки
ВАЗ-21102, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по вул. Перемоги в м. Охтирці в напрямку виїзду з центру міста. Попереду його автомобіля в попутному напрямку рухався автомобіль марки «Хюндай Акцент», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який, побачивши пішохода ОСОБА_9 , що почав перетинати проїзну частину вулиці справа наліво по ходу руху автомобіля, з метою уникнення наїзду на пішохода, застосовуючи гальмування, різко змінив напрямок руху свого автомобіля праворуч та зіткнувся з бордюрним каменем, що обмежував проїзну частину.
У цей час ОСОБА_7 , побачивши пішохода ОСОБА_9 , усупереч вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху не вжив заходів, спрямованих на негайне зменшення швидкості руху аж до повної його зупинки з метою уникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода, який перетинав проїзну частину, продовжив рух та допустив наїзд на ОСОБА_9 . У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
У прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і її наслідками, стало порушення ОСОБА_7 п. 12.3 Правил дорожнього руху.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 ставить вимоги скасувати судові рішення щодо нього через істотні порушення положень кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції. На обґрунтування цього посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставин справи і вважає, що вони не підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Указує, що суд не з`ясував обставин, які мали істотне значення для ухвалення законного, мотивованого та справедливого рішення, а крім того, за наявності суперечливих доказів не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Зазначає, що у кримінальному провадженні відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б поза розумним сумнівом доводили його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, ОСОБА_7 указує на суперечності у протоколах слідчих експериментів та висновках проведених у провадженні експертиз.
Зазначає, що дані, які містяться у протоколах слідчих експериментів, є недопустимими доказами, оскільки під час слідчих експериментів не було встановлено фактичної відстані, з якої ОСОБА_7 міг виявити на автодорозі пішохода та відповідно до Правил дорожнього руху відреагувати на раптову перешкоду для руху. Видимість пішохода встановлювалась за зовсім інших умов освітлення, які не відповідають тим, що були на час події.
Звертає увагу на те, що в ході проведення автотехнічних експертиз було враховано неправильні вихідні дані, отримані слідчим під час слідчого експерименту. Технічні розрахунки у висновку додаткової автотехнічної експертизи від 28 квітня 2017 року № 9959, на який послався суд у вироку, проведено за вихідними даними, які протилежні умовам дорожньо-транспортної події, що сталася, а крім того, експерт самостійно збирав дані для проведення розрахунків, порушуючи вимоги ч. 4 ст. 69 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
На думку засудженого, суд, ухвалюючи рішення, мав узяти до уваги висновок автотехнічної експертизи від 24 жовтня 2014 року № 1327, який є найбільш об`єктивним, і керуватися дійсними обставинами справи. Вважає, що в цьому випадку небезпека для руху водія ОСОБА_7 виникла в момент фактичної спроможності виявити пішохода на проїзній частині дороги. Він, ОСОБА_7 , не створював небезпеки для руху, саме дії пішохода мають причинно-наслідковий зв`язок із дорожньо-транспортною пригодою, оскільки потерпілий переходив дорогу в недозволеному місці у стані алкогольного сп`яніння.
На переконання касатора, суди першої та апеляційної інстанції необґрунтовано відхилили всі клопотання сторони захисту про недопустимість доказів.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув порушень, допущених місцевим судом, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту та не дав на них вичерпних відповідей.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача МТСБУ – адвокат ОСОБА_8 вказує на незаконність судових рішень, посилаючись на те, що суди порушили норми процесуального права та неправильно застосували положення матеріального права. У зв`язку з цим просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову до МТСБУ і призначити новий розгляд цивільного позову в суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій не врахували норм спеціального законодавства, а саме Закону України від 1 липня 2004 року
№ 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР), що, на думку представника, призвело до порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 91 та п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК.
Зазначає, що розмір моральної шкоди, яку стягнуто на користь потерпілого, визначено неправильно, з порушенням ст. 26-1 Закону № 1961-ІV, оскільки моральна шкода розраховується з витрат, понесених потерпілим під час лікування, а отже, стягнення моральної шкоди з МТСБУ є незаконним та необґрунтованим.
Крім того, на переконання представника відповідача, суди залишили поза увагою ст. 26-1 Закону 1961-IV і надалі це призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Так, згідно із указаним Законом страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» п. 41.1 та підпунктом «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону, – МТСБУ) відшкодовується потерпілому – фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Однак у матеріалах провадження відсутні докази заподіяння позивачу шкоди, пов`язаної з його лікуванням унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим у МТСБУ відсутній обов`язок відшкодовувати моральну шкоду, оскільки вона розраховується з розміру страхового відшкодування, а не з розміру ліміту на момент дорожньо-транспортної пригоди.
Також представник відповідача в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не вмотивував свого рішення стосовно відшкодування моральної шкоди в частині вирішення цивільного позову до МТСБУ.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_6 підтримав подані касаційні скарги і просив їх задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг і просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_7 без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.
Як убачається з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Доводи в касаційній скарзі ОСОБА_7 про необґрунтованість його засудження за ч. 2 ст. 286 КК, аналогічні доводам, які він і його захисник наводили в судах першої та апеляційної інстанцій, були ретельно перевірені цими судами й визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження. З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.
За матеріалами цього провадження, у ході судового розгляду ОСОБА_7 винним себе не визнав і повідомив суду, що він рухався з дозволеною швидкістю, маневр повороту вправо автомобіля «Хюндай Акцент» під керуванням ОСОБА_10 , що рухався попереду, не створював йому ніякої перешкоди і потреби зменшувати швидкість руху чи гальмувати не було, оскільки пішохідний перехід був уже позаду. Вважав, що Правила дорожнього руху порушив пішоход ОСОБА_11 , який у темну пору доби на ділянці, де не було освітлення, переходив дорогу в невстановленому місці, нічим себе не виділив і не звертав уваги на автомобілі, що рухалися по проїзній частині.
Суд, з`ясувавши позицію ОСОБА_7 , належним чином обґрунтував своє рішення про доведеність його винуватості в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; висновку додаткової судової автотехнічної експертизи від 28 квітня 2017 року
№ 9959; висновку судово-медичної експертизи від 10 лютого 2014 року № 46; протоколу огляду місця події від 7 січня 2014 року з фототаблицею та схемою ДТП; протоколів слідчих експериментів від 19 лютого 2014 року і 17 липня 2016 року та інших доказів, зміст яких докладно відображено у вироку.
З висновку додаткової судової автотехнічної експертизи від 28 квітня 2017 року
№ 9959, убачається, що за умов руху автомобіля ВАЗ зі швидкістю 50 км/год небезпека для руху у водія ОСОБА_7 виникла з моменту, коли він міг об`єктивно виявити пішохода, який перетинав проїзну частину, тобто в той момент, коли автомобіль ВАЗ був на відстані 59,6 м від місця наїзду, а за умов руху зі швидкістю 60 км/год – на відстані 55,8 м від місця наїзду. Оскільки в умовах місця дорожньо-транспортної пригоди зупинний шлях автомобіля ВАЗ, що рухається зі швидкістю
50 км/год, становить 37,3 м, а в разі руху зі швидкістю 60 км/год – 50,7 м, тобто є меншим за відстань, на якій перебував автомобіль від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху у водія ОСОБА_16 , відповідно 55,8 м та 59,6 м, то в цьому випадку він мав технічну можливість зупинити керований ним автомобіль до місця наїзду на пішохода і тим самим попередити виникнення дорожньо-транспортної пригоди. ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху, мав технічну можливість попередити виникнення дорожньо-транспортної пригоди, його дії не відповідали вимогам вказаного пункту Правил і з технічної точки зору мали причинний зв`язок із виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того, суд допитав експерта ОСОБА_15 , який у судовому засіданні підтримав та роз`яснив свої висновки. При цьому стороні захисту і засудженому
ОСОБА_7 було надано можливість ставити експерту запитання, і таким правом вони скористалися.
Згідно з протоколом слідчого експерименту від 19 лютого 2014 року (зі схемою) за участю свідка ОСОБА_10 , останній у присутності понятих та інших учасників показав і розказав на місці обставини дорожньо-транспортної пригоди, зазначивши, що 6 січня 2014 року о 23:30 він, керуючи автомобілем «Хюндай Акцент», рухався по вул. Леніна в м. Охтирці з центру в напрямку виїзду з міста із увімкненим ближнім світлом фар, на дворі було темно, дорожнє освітлення було ввімкненим, дощу, мряки і туману не було, проїзна частина була вологою. Біля будинку № 17 на вказаній вулиці він помітив, як від правого бордюрного каменя справа наліво щодо його руху почав перетинати проїзну частину пішохід і з метою уникнення наїзду на нього натиснув на гальма та повернув кермо праворуч, унаслідок чого автомобіль зіткнувся з бордюрним каменем. Після цього він почув глухий удар з лівого боку та помітив, що інший попутний автомобіль марки ВАЗ-21102 здійснив наїзд на пішохода.
Як убачається з даних, які містяться у протоколі слідчого експерименту від
19 липня 2016 року, за участю потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та його захисника, експерта і понятих, було проведено слідчий експеримент в умовах, максимально наближених до тих, які були 6 січня 2014 року (час доби, освітлення, стан проїзної частини), відтворено обставини дорожньо-транспортної пригоди та, крім іншого, установлено, що за умови постійного руху автомобіля ВАЗ зі швидкістю 50 км/год видимість водія ОСОБА_7 становить 59,6 м. За умови руху автомобіля ВАЗ зі швидкістю 60 км/год, а автомобіля «Хюндай Акцент» – 40 км/год та їх положення відповідно до слідчого експерименту від 22 березня 2016 року видимість настає за 55,8 м від місця наїзду.
Суд обґрунтовано визнав зазначені протоколи проведених слідчих експериментів належними та допустимими доказами, оскільки вони відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а самі слідчі дії проведено за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.
Доводи засудженого у скарзі про те, що протоколи слідчих експериментів є недопустимими доказами, оскільки під час слідчих дій не було встановлено фактичної відстані, з якої ОСОБА_7 міг виявити на дорозі пішохода та відповідно до Правил дорожнього руху відреагувати на раптову перешкоду для руху, а видимість пішохода встановлювалась за зовсім інших умов освітлення, які не відповідали тим, що були на час події, ретельно перевірені судами попередніх інстанцій і аргументовано визнані безпідставними. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Заперечення ОСОБА_7 відомостей, зазначених у протоколах слідчих експериментів, не може автоматично свідчити про недопустимість їх як доказів.
Стосовно доводів засудженого про те, що технічні розрахунки у висновку додаткової автотехнічної експертизи від 28 квітня 2017 року № 9959, на який послався суд у вироку, проведено за вихідними даними, які протилежні умовам дорожньо-транспортної події, що сталася, отриманими з порушенням процесуального закону, а крім того, дані для проведення розрахунків, експерт збирав самостійно усупереч вимогам ч. 4 ст. 69 КПК, слід зазначити таке.
Суд першої інстанції дослідив у судовому засіданні вказаний висновок, заслухав роз`яснення щодо нього експерта ОСОБА_15 і обґрунтовано визнав його належним та допустимим доказом, оскільки він не суперечить іншим доказам у справі і суд не мав сумнівів у правильності проведення експертизи. Вихідні дані для здійснення цієї експертизи були взяті з належних і допустимих доказів, а саме з протоколу огляду місця події та схеми дорожньо-транспортної пригоди від 7 січня 2014 року, протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_10 від 19 лютого 2014 року, протоколу слідчого експерименту від 19 липня 2016 року.
Крім того, суд правильно не зважив на висновки інших проведених у справі експертиз. Так, висновок додаткової судової автотехнічної експертизи від 25 травня 2016 року № 12956 складено за результатами експертизи, проведеної за вихідними даними про дорожні умови, які не відповідають об`єктивним обставинам дорожньо-транспортної пригоди, а висновки додаткової комісійної судової автотехнічної експертизи від 24 жовтня 2014 року № 1327 і судової автотехнічної експертизи від
9 жовтня 2015 року № 161 суперечать матеріалам провадження та зроблені на підставі даних, які не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Доводи, наведені у скарзі засудженого, про те, що суд неповно дослідив обставини події та докази у справі, вибірково взяв докази до уваги та за наявності суперечливих доказів не зазначив, чому врахував одні й відкинув інші, не знайшли свого підтвердження.
Суд першої інстанції, всупереч доводам у скарзі засудженого, забезпечив сторонам усі можливості для реалізації прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, дослідив усі надані сторонами провадження докази, не встановив будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів та заявленні клопотань.
Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій та експертних висновків, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.
З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів має підстави вважати, що місцевий суд установив усі обставини, які з урахуванням ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і відповідно до цих обставин діяння ОСОБА_7 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 2 ст. 286 КК.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які би викликали сумніви в їх достовірності, і на спростування цього у скарзі ОСОБА_7 переконливих аргументів не міститься. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, узгоджуються з приписами закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі представника цивільного відповідача – адвоката ОСОБА_8 , про незаконність судових рішень у частині вирішення цивільного позову до МТСБУ, оскільки в останнього відсутній обов`язок відшкодовувати моральну шкоду, адже вона розраховується з розміру страхового відшкодування, а не з розміру ліміту на момент дорожньо-транспортної пригоди, то вони позбавлені підстав з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Статтею 128 КПК передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Суд першої інстанції встановив, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які за характером належать до тяжких тілесних ушкоджень. Довідкою, наявною в матеріалах справи, підтверджується проходження потерпілим лікування та реабілітації.
За матеріалами кримінального провадження, засуджений ОСОБА_7 є учасником бойових дій, а тому на підставі ст. 13 Закону № 1961-IVвін звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди в такому випадку проводить МТСБУ.
Згідно ст. 39 Закону № 1961-ІV МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основним завданням МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні вирішено відповідно до вимог чинного законодавства.
Як убачається з вироку, місцевий суд, керуючись положеннями ст. 128 КПК, проаналізувавши позовні вимоги потерпілого до ОСОБА_7 та МТСБУ, дійшов обґрунтованого висновку про їх часткове задоволення та встановив, що ОСОБА_9 завдано моральну шкоду на суму 45 000 грн, з якої 5000 грн стягнув з МТСБУ, а іншу суму – з ОСОБА_7 .
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах сторони захисту та представника цивільного відповідача, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильною правову кваліфікацію його дій, а також законним вирок суду в частині вирішення цивільного позову, з чим погоджується і колегія суддів. На всі доводи в апеляціях суд дав обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Натомість доводи скаржників про протилежне є неспроможними.
Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції істотних порушень норм права, які могли би бути безумовним приводом для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, із наведених у скаргах підстав, не встановлено. Тому Суд уважає за необхідне залишити касаційні скарги засудженого та представника цивільного відповідача без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд