ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 760/21583/15-ц

У грудні 2015 року виконувач обов`язків прокурора Солом`янського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради, Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивував тим, що квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади міста Києва. Вказував, що всупереч чинного законодавства та не маючи на те законних підстав, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19 серпня 2013 року уклали договір купівлі-продажу вказаної квартири, за умовами якого відповідачка набула право власності на спірне нерухоме майно. Посилався на те, що продавець не була власником майна й усвідомлювала це, однак здійснила його протиправне відчуження поза волею територіальної громади міста Києва.

З огляду на викладене прокурор просив суд ухвалити рішення, яким визнати право власності територіальної громади в особі Київської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 м?, і витребувати від ОСОБА_1 вказану квартиру на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, позов задоволено: визнано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 126343680000) та витребувано від ОСОБА_1 вказану квартиру на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради; вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Києва поза її волею, а відтак відповідно до статті 388 ЦК України підлягає поверненню власнику.

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Однак при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не перевірили, чи повідомляв прокурор суб`єктів владних повноважень, в інтересах яких пред`явлено позов, про намір звернутися до суду з позовною заявою.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, позов задоволено частково:

витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 126343680000) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради;

в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що територіальна громада м. Києва є власником спірної квартири на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року та додаткового рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2013 року. Суди встановили, що ОСОБА_2 , не будучи власником майна та знаючи про це як учасник справи про визнання спадщини відумерлою, без достатніх правових підстав відчужила квартиру відповідачці, що свідчить про вибуття майна з власності територіальної громади міста Києва поза її волею. Суди зазначили, що правовідносини, пов`язані з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, становлять «суспільний» та «публічний» інтерес, а незаконне вибуття майна цьому суспільному інтересу не відповідає. Порушення інтересів держави в цьому випадку за висновком судів полягає в незаконному позбавленні територіальної громади Києва майна, що стало підставою для звернення до суду з позовом, спрямованим на задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

Позовна вимога про визнання права власності на квартиру за територіальною громадою залишена судами без задоволення, оскільки витребування майна з незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.

Суди не вбачали підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за клопотанням представника відповідачки у зв`язку з тим, що право власності на спірну квартиру виникло в територіальної громади на початку 2013 року, а договір купівлі-продажу, за яким квартира вибула з власності територіальної громади (поза її волею) на користь ОСОБА_2 , укладено в серпні 2013 року, а тому звернення прокурора до суду з цим позовом у грудні 2015 року свідчить про дотримання позивачем трирічного строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

Надаючи оцінку наявності у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом, суди зазначили, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Суди зазначили, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Суди вказали, що, обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду в інтересах Київської міської ради, Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, прокурор послався на те, що Київською міською радою не вжито належних заходів щодо повернення спірного майна у комунальну власність, що свідчить про бездіяльність указаного органу та наявність підстав для пред`явлення позову прокурором в інтересах держави.

Суди встановили, що прокуратура Солом`янського району м. Києва листами від 02 жовтня 2015 року № (10-59)9851вих-15 та від 02 жовтня 2015 року № (10-59)9850вих-15 зверталась до Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленнями про необхідність вжиття зазначеними органами заходів, направлених на реєстрацію права власності територіальної громади м. Києва на квартиру АДРЕСА_1 . Суди також установили, що прокуратура Солом`янського району м. Києва листами від 23 листопада 2015 року № (10-59)11109вих-15 та від 23 листопада 2015 року № (10-59)11118вих-15 зверталась до Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленнями про те, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором підготовлено позовну заяву, оскільки вказаними органами не вжито належних заходів щодо витребування спірного майна у судовому порядку. За таких обставин суди зробили висновок, що прокурор мав законні підстави для звернення до суду з цим позовом, оскільки ним дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Аргументи учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, оскільки спірна квартира вибула з власності ОСОБА_4 (первісного власника та спадкодавця) ще в серпні 2008 року, що і є моментом порушення прав територіальної громади міста Києва, про яке позивач був обізнаний;

позивач не надав суду доказів наявності в нього повноважень щодо представництва інтересів Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, оскільки саме вказані органи звернулися до прокурора з проханням звернутися до суду з позовом, а не навпаки; у порушення вимог Закону прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах органів державної влади, а не держави.

У травні 2022 року від Солом`янської окружної прокуратури міста Києва, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району міста Києва», Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому учасники справи просять залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзиви мотивовані тим, що суди зробили правильний висновок про дотримання прокурором позовної давності та наявність у нього повноважень на звернення до суду з позовом за захистом інтересів держави.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в справі; у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 06 серпня 2019 року в справі № 910/6144/18, від 06 серпня 2019 року в справі № 912/2529/18, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 18 серпня 2020 року в справі № 914/1844/18, від 20 жовтня 2020 року в справі № 915/1022/18, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16.

Аналіз вимог та доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржені відповідачем у касаційному порядку в частині задоволення позовних вимог про витребування квартири. Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 08 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та визнано відумерлою спадщину у вигляді зазначеної квартири.

Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2013 року квартиру АДРЕСА_2 та визнана відумерлою спадщиною, передано територіальній громаді міста Києва.

Згідно з розпорядженням ВО КМР (КМДА) від 10 липня 2013 №1143 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартир за рішеннями судів» спірну квартиру зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Солом`янської РДА в м. Києві.

19 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.

Суди також установили, що перед зверненням до суду з цим позовом прокуратура Солом`янського району м. Києва листами від 02 жовтня 2015 року № (10-59)9851вих-15 та від 02 жовтня 2015 року № (10-59)9850вих-15 зверталась до Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленнями про необхідність вжиття зазначеними органами заходів, направлених на реєстрацію права власності територіальної громади м. Києва на квартиру АДРЕСА_1 , а листами від 23 листопада 2015 року № (10-59)11109вих-15 та від 23 листопада 2015 року № (10-59)11118вих-15 зверталась до Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленнями про те, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором підготовлено позовну заяву, оскільки вказаними органами не вжито належних заходів щодо витребування спірного майна у судовому порядку.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не заперечуючи проти обґрунтованості пред`явлених до неї позовних вимог, посилається на пропуск прокурором позовної давності та відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом.

Щодо доводів касаційної скарги про пропуск прокурором позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб».

Для визначення моменту початку відліку позовної давності необхідно встановити як момент набуття позивачем права, що підлягає судовому захисту, так і момент порушення цього права відповідачем у контексті того, коли позивач дізнався або міг дізнатися про таке порушення.

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

територіальна громада міста Києва набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року та додаткового рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2013 року;

вказана квартира зарахована до комунальної власності згідно з розпорядженням ВО КМР (КМДА) № 1143 від 10 липня 2013;

в ході здійснення Київською міською радою дій, спрямованих на державну реєстрацію права комунальної власності на вказану квартиру, виявлено, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2013 року;

з цим позовом прокурор звернувся до суду в грудні 2015 року.

За таких обставин, установивши, що спірна квартира була зарахована до комунальної власності лише в липні 2013 року на підставі судових рішень, ухвалених у лютому-березні 2013 року, у зв`язку з чим у територіальної громади міста Києва виникло право власності на квартиру, яке порушене відповідачем унаслідок укладення договору купівлі-продажу від 19 серпня 2013 року, суди зробили правильний висновок про те, що, пред`явивши позов про витребування квартири у грудні 2015 року, прокурор не пропустив установлений законом трирічний строк на звернення до суду за захистом порушеного права.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом

За змістом положень частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) міститься висновок, що «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

Вирішуючи питання наявності у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом, суди встановили, що:

обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду в інтересах Київської міської ради, Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, прокурор послався на те, що Київською міською радою не вжито належних заходів щодо повернення спірного майна у комунальну власність;

прокуратура Солом`янського району м. Києва листами від 02 жовтня 2015 року № (10-59)9851вих-15 та від 02 жовтня 2015 року № (10-59)9850вих-15 зверталась до Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленнями про необхідність вжиття зазначеними органами заходів, направлених на реєстрацію права власності територіальної громади м. Києва на квартиру АДРЕСА_1 ;

листами від 23 листопада 2015 року № (10-59)11109вих-15 та від 23 листопада 2015 року № (10-59)11118вих-15 прокурор звертався до Київської міської ради та Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленнями про те, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором підготовлено позовну заяву, оскільки вказаними органами не вжито належних заходів щодо витребування спірного майна у судовому порядку.

За таких обставин, встановивши дотримання прокурором положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та неналежне здійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави, суди зробили правильний висновок про наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом.

Аргументи касаційної скарги про те, що в порушення вимог Закону прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах органів державної влади, а не держави, колегія суддів не приймає, оскільки позивач доводив, а суди встановили саме факт порушення прав держави, інтереси якої в спірних правовідносинах мала захищати, зокрема, Київська міська рада.

Оскільки судом установлено підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, колегія суддів інші підстави відкриття касаційного оскарження не аналізує.

У зв`язку з наведеним касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,