ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 359/4886/15-ц

1. Описова частина

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь»), від імені та в інтересах якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Київська Русь», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Люксрейдінг» (далі - ТОВ «Люкстрейдінг»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків його недійсності.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 19 березня

2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В.

і зареєстрований у реєстрі за № 464, відповідно до умов якого банк передав у власність покупця 2/5 частини нерухомого майна - приміщення, що складається з митно-ліцензійного складу IV загальною площею 5 736,3 кв. м, котельні та трансформаторної підстанції Б-1 загальною площею 273,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3 цього договору продаж нерухомого майна відбувся за ціною

42 507 600,00 грн, у тому числі ПДВ - 7 084 600,00 грн, шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок продавця № НОМЕР_1 , який відкритий у ПАТ «Банк «Київська Русь».

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 19 березня 2015 року прийняла рішення № 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О. Ю.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» запроваджено строком з 20 березня 2015 року до 19 червня 2015 року включно, про що розповсюджено інформацію у засобах масової інформації, мережі Інтернет та доведено її до відома керівництва банку.

На час укладення з ОСОБА_1 як кредитором ПАТ «Банк «Київська Русь» договору купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна органи управління банку не приймали рішення про надання повноважень будь-якій посадовій особі банку для здійснення продажу об`єкта нерухомого майна, з огляду на що голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братко В. І. при укладенні оспорюваного договору перевищив повноваження, надані йому статутом ПАТ «Банк «Київська Русь», про що відповідач була обізнаною.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір є нікчемним відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки його умови передбачають передачу у власність відповідачу поза черговістю, встановленою зазначеним законом, майна, грошові кошти від продажу якого повинні були увійти до складу ліквідаційної маси, при цьому вартість відчужуваного за договором купівлі-продажу нерухомого майна визначено на підставі балансової довідки без проведення відповідної оцінки його вартості, ПАТ «Банк «Київська Русь» просило:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В.

та зареєстрований в реєстрі за № 464;

2) застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 464;

3) витребувати у ОСОБА_1 2/5 частини нерухомого майна - приміщення, що складається з митно-ліцензійного складу А-IV площею 5 736,3 кв. м, котельні та трансформаторної підстанції Б-1 площею 273,7 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) визнати за ПАТ «Банк «Київська Русь» право власності на 2/5 частини нерухомого майна - приміщення, що складається з митно-ліцензійного складу А-IV площею 5 736,3 кв. м, котельню та трансформаторну підстанцію Б-1 площею 273,7 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач, заявляючи позов, вказував на нікчемність договору купівлі-продажу з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

2) банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (пункт 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (пункт 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

4) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 6 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), поза черговістю;

5) на момент укладення з ОСОБА_1 як кредитором ПАТ «Банк «Київська Русь» договору купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна органи управління банку не приймали рішення про надання повноважень будь-якій посадовій особі банку для здійснення продажу об`єкта нерухомого майна, з огляду на що голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братко В. І. при укладенні оспорюваного договору перевищив повноваження, надані йому статутом ПАТ «Банк «Київська Русь».

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Київська Русь» про виділ в натурі належних їй 2/5 частин нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , мотивуючи необхідність такого виділу неможливістю спільного користування ним та з метою запобігання конфліктних ситуацій з іншим співвласником.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2018 року залишено без розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 , третя особа -ТОВ «Люкстрейдінг», про припинення права спільної часткової власності на частину нежитлових приміщень на підставі пункту 5 частини першої статті

257 ЦПК України.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2018 року у задоволення позову ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог

ПАТ «Банк «Київська Русь» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків його недійсності. Суд зазначив про відсутність порушень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» чи інших нормативно-правових актів при укладенні договору купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 . Голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» мав визначені статутом банку повноваження на прийняття рішення про відчуження нерухомого майна та укладення договору купівлі-продажу без отримання рішення спостережної ради чи загальних зборів акціонерів, виключна компетенція яких поширюється на прийняття рішення про вчинення лише значних правочинів. Вартість відчуженого майна визначена сторонами за домовленістю, сама по собі відсутність незалежної оцінки майна, не є підставою для визнання зазначеного правочину недійсним. Оспорюваний правочин укладений до введення в ПАТ «Банк «Київська Русь» тимчасової адміністрації, а тому не надає ОСОБА_1 будь-яких переваг порівняно з іншими кредиторами позивача.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року до участі у справі третіх осіб залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року ухвалу апеляційного суду від 01 червня 2021 року суду скасовано, замінено позивача у справі - ПАТ «Банк «Київська Русь» правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс».

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2018 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки нікчемність спірного договору купівлі-продажу не було доведено в судовому засіданні, голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братко В. І. мав право укладати договір купівлі-продажу і, зважаючи на його ціну, обов`язкової згоди спостережної ради чи загальних зборів акціонерів банку на його укладення не вимагалось.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позовна вимога банку у цій справі про визнання недійсним нікчемного правочину (спірного договору) не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Установлено, що ОСОБА_1 було сформовано платіжне доручення № 4941 від 19 березня 2015 року з перерахування коштів із свого поточного рахунка на рахунок позивача на суму 42 507 600,00 грн, за яким кошти були перераховані продавцю, а отже, зазначений договір не передбачав безоплатного передання майна і банк, передавши у власність відповідача нерухоме майно, отримав за нього плату. За таких обставин необґрунтованими є твердження позивача про те, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «Банк «Київська Русь» не мало можливості виконати платіжне доручення із перерахування коштів, тому реально кошти до банку не надходили, натомість відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що нібито свідчить про безоплатність такого правочину та зумовлену цим його нікчемність.

Проведення банком платіжної операції із перерахування коштів ОСОБА_1 зі свого поточного рахунка № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_1 не є правочином у розумінні статей 202, 626 ЦК та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а є його виконанням, оскільки здійснюючи операції із перерахування коштів, банк не вчиняє окремих правочинів, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку.

Отже, оспорюваний договір є оплатним та укладений до введення тимчасової адміністрації.

Оспорюваний правочин голова Правління ПАТ «Банк Київська Русь»

Братко В. І. уклав у межах повноважень, передбачених статутом, а заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти не встановлено.

Крім того, матеріалами справи доведено, що спірне нерухоме майно є відмінним від майна, виділеного у власність ОСОБА_1 , остільки його площа є іншою й представляє собою окремий об`єкт нерухомого майна, а не частку в спільній частковій власності. До того ж, нині його власниками є особи, які на стадії апеляційного провадження судом хоча і залучені до участі у справі як треті особи, проте повинні відповідати за позовом, проте позовних вимог до них не заявлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2022 року ТОВ «ФК «Ю-Бейс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що перевіряючи спірний договір на предмет оплатності, апеляційний суд обмежився лише дослідженням документів банку в межах виписок за рахунками ОСОБА_1 , та не проаналізував виписки по кореспондентському рахунку банку, де згідно виписок видно, що станом як на початок так і на кінець дня 19 березня 2015 року обліковувалось

9 903 705,74 грн, що свідчить про відсутність на рахунку відповідача грошових коштів, необхідних для здійснення операції купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

Суд залишив поза увагою, що банк надав окремому кредитору - ОСОБА_1 переваги (пільги), прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку, що вказує на нікчемність вказаного правочину відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, помилковим є висновок апеляційного суду, що спірне нерухоме майно є відмінним від майна, виділеного у власність ОСОБА_1 , оскільки його площа є іншою й представляє собою окремий об`єкт нерухомого майна, а не частку в спільній частковій власності.

Суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 544/9710/17, від 26 липня 2018 року у справі № 911/954/16, від 07 лютого 2019 року у справі № 910/13501/17, від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц тощо.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначала, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 359/4886/15-ц, витребувано її з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року

№ 190 ПАТ «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних.

19 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийнято рішення № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», відповідно до якого з 20 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 20 березня

2015 року до 19 червня 2015 року включно. Призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О. Ю.

Уповноваженій особі Фонду доручено приступити до виконання обов`язків

20 березня 2015 року відповідно до розділу VII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2.

До введення тимчасової адміністрації, а саме 19 березня 2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі голови правління Братка В. І., який діяв на підставі статуту та протоколу № 14-14 засідання спостережної ради банку від 24 червня 2014 року, і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 464, відповідно до якого банк передав у власність покупця 2/5 частини нерухомого майна - приміщення, що складається з митно-ліцензійного складу IV загальною площею 5 736,3 кв. м; котельної та трансформаторної підстанції Б-1 загальною площею 273,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 6 договору станом на 19 березня 2015 року балансова вартість зазначеного нерухомого майна становила 35 423 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3 договору продаж нерухомого майна здійснено за ціною

42 507 600,00 грн шляхом перерахування безготівкових коштів, внесення яких на рахунок банку № НОМЕР_1 підтверджується копією платіжного доручення від 19 березня 2015 року № 4941. Оплату здійснено до підписання договору з поточного рахунку покупця.

У пункті 5.3 Положення про правління ПАТ «Банк «Київська Русь», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ «Банк «Київська Русь» від 19 серпня 2013 року № 04/13 (далі - Положення), визначено, що голова правління розпоряджається майном і коштами банку, користується правом першого підпису, в тому числі на платіжних, фінансових, звітних документах тощо.

Згідно з підпунктом 22 пункту 3.1 Положення до виключної компетенції спостережної ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності банку.

Відповідно до підпункту 19 пункту 7.2 статуту ПАТ «Банк «Київська Русь», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ «Банк «Київська Русь» від 19 серпня 2013 року № 04/13, до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності банку.

Згідно з балансом банку станом на 01 січня 2015 року вартість активів банку становила 38 772 238 124,00 грн, ціна спірного нерухомого майна, за якою воно було продано на користь ОСОБА_1 , становить 0,11 процентів від вартості активів за даними річної фінансової звітності банку.

Пунктом 3.2 Положення визначено, що, крім іншого, правління приймає рішення щодо визначення необхідності проведення експертної оцінки основних засобів і нематеріальних активів та визначення незалежного суб`єкта оціночної діяльності, який визначає їх справедливу вартість, при проведенні річної інвентаризації.

2. Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16).Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульованіу постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Оспорюваність правочину конструюється як загальне правило (частина перша, третя 215 ЦК України). Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (частина друга статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину).

Водночас нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Таким чином, визнання нікчемного правочину недійсним не є ефективним способом захисту прав, остільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону(постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 916/3156/17).

Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (частина друга статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження

№ 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 вказаного Закону. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на нікчемність договору купівлі-продажу з ряду підстав.

Однією з таких підстав позивач зазначав безоплатність договору, однак, неодноразово розглядаючи справу, суди встановили, що договір купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна є оплатним, оскільки 19 березня 2015 року згідно з пунктом 3 договору продаж нерухомого майна здійснено за ціною

42 507 600,00 грн шляхом перерахування до підписання договору безготівкових коштів з особового рахунка ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , внесення яких на рахунок банку № НОМЕР_1 підтверджується копією платіжного доручення від 19 березня 2015 року № 4941 і дійшли одностайного висновку про відсутність визначених статтями 203, 215 ЦК України та частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції закону на час укладення оспорюваного договору) підстав для визнання договору недійсним (нікчемним).

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спірний договір є оплатним та укладений до запровадження тимчасової адміністрації (запроваджена з 20 березня 2015 року).

Щодо доводів позовної заяви про те, що в результаті укладення спірного договору знизилась платоспроможність банку, стало частково неможливим виконання його зобов`язань перед іншими кредиторами (пункт 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), слід зазначити, що ні постановою Національного банку України від 05 березня

2015 року № 165/БТ, якою ПАТ «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії проблемних, ні рішенням Фонду від 19 березня 2015 року № 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації не встановлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд, і, як встановлено судом, укладений між банком і ОСОБА_1 договір є оплатним, відповідно до платіжного доручення від 19 березня 2015 року № 4941 грошові кошти в сумі 42 507 600,00 грн на виконання пункту 3 договору купівлі-продажу надійшли на адресу відчужувача, тому немає підстав вважати, що в результаті укладення цього договору знизилась платоспроможність банку.

Немає також підстав вважати доведеною зазначену позивачем підставу про те, що банк відчужив майно за ціною, нижчою від звичайних цін на майно такого виду (пункт 3 частини 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), оскільки суд встановив, і це не заперечується сторонами, що балансова вартість нерухомого майна, яке було предметом договору, становила 35 423 000,00 грн, а продаж цього майна вчинено за 42 507 600,00 грн.

Факт надання відповідачеві при укладенні спірного договору будь-яких переваг (пільг), тобто кращих умов порівняно з іншими кредиторами, які опинилися у подібному становищі (пункт 6 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), позивач також не довів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання цього договору недійсними (нікчемним).

Щодо перевищення головою правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братком В. І. повноважень під час укладення договору з ОСОБА_1 слід зазначити, що пунктом 5.3 Положення про правління ПАТ «Банк «Київська Русь», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ «Банк «Київська Русь» від 19 серпня 2013 року № 04/13, голові правління надано право розпоряджатись майном і коштами банку і, зважаючи на ціну відчужуваного майна, яка на момент укладення договору становила 0,11 процентів від вартості активів банку за даними річної фінансової звітності, спірний договір до значних правочинів не відносить і обов`язкової згоди спостережної ради (вартість договору становить 10 - 25 процентів від вартості активів банку) чи загальних зборів акціонерів банку (вартість договору перевищує 25 процентів від вартості активів банку) на його укладення не вимагалось. Отже, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» мав необхідний обсяг повноважень для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу. Укладений договір не є значним правочином.

Щодо доводів позову про передання позивачеві у власність поза черговістю, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», нерухомого майна, кошти від продажу якого повинні були увійти до складу ліквідаційної маси, касаційний суд вважає обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про безпідставність таких доводів, оскільки майно за спірним договором відчужене до початку ліквідаційної процедури за ціною, яка перевищувала його балансову вартість, заборона на таке відчуження ні постановою Національного банку України про віднесення

ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії проблемних, ні рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації не встановлювалась, а кошти, отримані банком за цим договором, увійшли до ліквідаційної маси.

Стосовно доводів позовної заяви про визначення вартості відчуженого майна на підставі балансової вартості без проведення експертизи колегія суддів касаційного суду також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність цих доводів, оскільки згідно з пунктом 3.2 Положення правління приймає рішення щодо визначення необхідності проведення експертної оцінки основних засобів і нематеріальних активів та визначення незалежного суб`єкта оціночної діяльності, який визначає їх справедливу вартість, при проведенні річної інвентаризації. Як достовірно встановлено судом і сторонами не заперечується, балансова вартість відчуженого за спірним договором нерухомого майна й була визначена саме згідно з даними останньої річної фінансової звітності банку, що не суперечить пункту 3.2 Положення.

за кореспондентським рахунком банку на увагу не заслуговують, оскільки розрахунок між сторонами проводився у межах одного банку, а тому наявність чи відсутність коштів банку на кореспондентському рахунку значення не має.

є дружиною ОСОБА_3 , що до 11 квітня 2014 року займав пост члена спостережної Ради ПАТ «Банк Київська Русь» Верховним Судом не береться до уваги, оскільки згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Такої підстави позивач у суді першої інстанції не заявляв.

є безпідставними та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Інші доводи касаційної скарги також зводяться до переоцінки доказів у справі, до того ж такі доводи вже були предметом розгляду в апеляційному суді та на їх спростування надано обґрунтовану відповідь з посиланням на встановлені у справі обставини.

Відповідно до частин першої і другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що справа судами розглядалась неодноразово, в тому числі неодноразово суди касаційної інстанції передавали справу на новий розгляд з мотивів не встановлення судами попередніх інстанцій тих чи інших обставин справи і на виконання вказівок касаційного суду суди першої й апеляційної інстанцій належним чином встановили обставини, необхідні для вирішення цієї справи, та на їх підставі ухвалили законні та обґрунтовані рішення, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду