ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в кримінальному провадженні № 12020260080000296 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Буківки Чернівецького району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 жовтня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому за цим законом із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
2. Оскарженою ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року зазначений вирок змінено в частині призначеного ОСОБА_6 покарання. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
3. Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за те, що він 28 вересня 2020 року приблизно о 06:00, керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем марки «HondaCR-V», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою М–19 сполученням «Доманове–Ковель–Чернівці–Тереблече» у межах населеного пункту с. Тарашани Глибоцького району Чернівецької області з боку с. Опришена зазначеного району в напрямку м. Чернівців із перевищенням допустимої в межах населеного пункту швидкості – 50 км/год, допустив порушення вимог пунктів 13.1 та 12.4 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), які перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а також пунктів 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (а) та 12.2, які сприяли порушенню вищевказаних правил, не дотримався безпечної дистанції, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом і допустив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ-21063», державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухався попереду в супутньому напрямку, внаслідок чого водій зазначеного автомобіля ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. Вважає звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України безпідставним.
5. На обґрунтування своєї позиції прокурор зазначає, що при прийнятті такого рішення суд апеляційної інстанції фактично не врахував ступінь тяжкості, конкретні обставини та наслідки кримінального правопорушення, а також посткримінальну поведінку засудженого, яка свідчить про те, що він не став на шлях виправлення. Вказує на те, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, рухався у населеному пункті з перевищенням швидкості, у темну пору доби, що призвело до настання тяжких наслідків у виді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілим. До того ж, невдовзі після вчинення злочину, 27 жовтня 2020 року, ОСОБА_6 , знову перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував мотоциклом, виїхав на зустрічну смугу руху і допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124, ч. 2 ст. 130 КУпАП.
6. Також прокурор зауважує, що вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, водієм, який керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, а позиція потерпілого щодо виду й міри покарання у справах про такі злочини не повинна бути вирішальною для суду.
Позиції інших учасників судового провадження
7. На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення засудженого
ОСОБА_6 .
8. У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримала касаційну скаргу.
9. Засуджений просив касаційну скаргу відхилити.
Мотиви Суду
10. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
11. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
12. Згідно із ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
13. Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.
14. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів про безпідставне застосування судом ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.
15. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
16. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що беруться до уваги при призначенні покарання.
17. Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
18. При цьому, з огляду на приписи ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
19. У касаційній скарзі прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
20. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.
21. Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції при призначенні
ОСОБА_6 покарання врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, дані про його особу, зокрема й те, що він став інвалідом І-ої групи внаслідок вчинення через місяць після злочину адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, ч. 2 ст. 130 КУпАП, раніше не судимий, однак, притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, надав потерпілому матеріальну допомогу на лікування та придбання автомобіля, а також відшкодував завдану внаслідок вчиненого ним злочину моральну шкоду. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, обставинами, які його пом`якшують, – щире каяття засудженого, його активне сприяння у розкритті злочину та відсутність претензій з боку потерпілого.
22. З огляду на наведене, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу.
23. Не погодившись з вироком місцевого суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на нього.
24. Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції перевірив посилання й доводи, наведені в апеляційній скарзі, та, встановивши підстави для зміни вироку місцевого суду в частині призначеного покарання, обґрунтовано застосував положення ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
25. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував, зокрема, те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, є інвалідом І-ої групи (підгрупа А) та не в змозі самостійно пересуватись без вилиць, потребує проходження курсу реабілітації кожні 3 місяці, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, визнав свою винуватість, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, приніс вибачення потерпілому, у ході досудового розслідування та судового розгляду забезпечив свою належну процесуальну поведінку, потерпілий будь-яких претензій до нього не має, від цивільного позову про стягнення 500 тис. грн на відшкодування моральної шкоди відмовився внаслідок добровільного відшкодування її ОСОБА_6 та просив останнього суворо не карати і визначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
26. З огляду на незадовільний стан здоров`я ОСОБА_6 , апеляційний суд з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Ізмайлов проти Росії», «Єрмоленко проти України», «Мельник проти України», «Яковенко проти України») зазначив, що утримання ОСОБА_6 в місцях позбавлення волі може становити «особистий і надмірний тягар для особи» та призвести до серйозного погіршення здоров`я останнього чи інших тяжких наслідків.
27. Зваживши на вищезазначені обставини у сукупності та враховуючи посткримінальну поведінку ОСОБА_6 , колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку щодо застосування до останнього положень ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку максимальної тривалості, передбаченої цією нормою кримінального закону, та покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, вказавши, що такий захід примусу відповідатиме меті покарання, буде співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам і достатнім для того, щоб засуджений в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов`язків, під загрозою реального покарання у випадку порушення умов випробування довів своє виправлення.
28. Із цим рішенням погоджується також колегія суддів касаційного суду і вважає, що таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
29. Як убачається з відповіді начальника Шевченківського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Чернівецькій області, долученої до заперечень ОСОБА_6 на касаційну скаргу, останній узятий на облік у цій установі 13 січня 2022 року, за час перебування на обліку вимоги вироку суду виконував, порушень не допускав, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, станом на 12 травня 2022 року посвідчення водія у нього не вилучено.
30. Крім цього, колегія суддів касаційного суду зауважує, що на час вчинення злочину ОСОБА_6 ст. 75 КК України не містила заборони щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням за злочини, вчинені у стані алкогольного сп`яніння. І хоча думка потерпілих щодо виду й розміру покарання не є вирішальною для суду, а висновки органу з питань пробації не мають для суду обов`язкового характеру, вони мають враховуватися судом поруч з іншими обставинами кримінального провадження під час вирішення питання про покарання.
31. Ухвалу апеляційного суду постановлено відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України із зазначенням докладних мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положень закону, якими він керувався.
32. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування чи зміни оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, не встановлено.
33. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів