ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 803/2375/14

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач-1), Волинської митниці Держмитслужби (далі - відповідач-2), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-3), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 29.10.2014 № 466-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити позивача на публічній службі - в податковій міліції та на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів з 29.10.2014;

- стягнути з Ягодинської митниці Міндоходів на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2014 по день поновлення на посаді;

- стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 250 000, 00 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувані накази про його звільнення прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам та чинному законодавству України, з огляду на те, що саме лише перебування позивача в період з 17.02.2012 по 07.05.2013 на посаді заступника начальника управління податкової міліції податкової служби у Волинській області не може і не є підставою для звільнення позивача згідно підпункту 1 пункту Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.05.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним і скасовано наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 29.10.2014 № 466-О «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на публічній службі в податковій міліції та на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів з 29.10.2014. Стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 709 355, 36 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на публічній службі в податковій міліції та на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 10 763, 40 грн. звернено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачами не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Натомість, наказ про звільнення позивача базується виключно на довідці про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, без доведення факту індивідуальної вини, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, і, як наслідок, порушує закріплені Конституцією права позивача та підлягає скасуванню.

5. Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000, 00 грн. Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000, 00 грн. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000, 00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

6. У касаційній скарзі відповідач-2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 815/5976/14 від 24.04.2020, яка стосується подібних правовідносин. Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер. Вказує, що судами при обрахунку середнього заробітку позивача помилково враховано виплати матеріальної допомоги позивачу у серпні, щорічної відпустки у вересні, тимчасової непрацездатності у серпні.

Також відповідач-2 звертає увагу, що у вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що як датою поновлення так і датою розрахунку при обчисленні середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу має бути наступний день після звільнення. Проте суди неправильно визначили кількість календарних днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2014.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду про застосування частин третьої та четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема в частині визначення належного відповідача у спірних правовідносинах щодо стягнення грошового забезпечення.

7. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби без задоволення.

8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 повністю погоджується з касаційною скаргою відповідача-2 та не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, просить задовольнити касаційну скаргу відповідача-2, скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

9. Позивач не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в стягненні моральної шкоди та додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу, а також постановами суду апеляційної інстанції в частині залишення рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відповідно постановою, якою залишено без змін додаткове рішення суду першої інстанції, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині відмови в стягненні моральної шкоди, ухвалити нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби на користь позивача 250 000, 00 грн. відшкодування завданої моральної шкоди, по 125 000, 00 грн. з кожного із відповідачів. Також позивач просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, яким залишено додаткове рішення без змін та ухвалити нове рішення, яким стягнути витрати на правову допомогу адвоката в сумі 25 000, 00 грн. по 12 500, 00 грн. з Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби.

Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позивач вказує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 23 Цивільного кодексу України та статті 237-1 Кодексу законів про працю України з питань стягнення моральної шкоди при визнанні незаконним звільнення особи з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

В частині оскарження додаткового судового рішення позивач вказує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у частині того, що лише за наявності клопотання відповідача суд може зменшити розмір оплачених позивачем витрат на правову допомогу, а саме чи може вважатись клопотанням про зменшення витрат на правову допомогу заперечення відповідача про стягнення будь-якої суми таких витрат, чи це повинен бути окремий процесуальний документ, який має відповідати вимогам частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також в доповненнях до касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій законодавства щодо оплати праці, а саме при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не враховано пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. З урахуванням чого позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд.

10. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 з доводами та вимогами касаційної скарги позивача не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 вважає вимоги касаційної скарги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, просить відмовити позивачу в задоволенні касаційної скарги.

Рух касаційної скарги

12. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Волинської митниці Держмитслужби.

13. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ..

14. Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15. Наказом Державної податкової служби України від 17.02.2012 № 311-о ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби у Волинській області.

16. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.05.2013 № 276-о майор податкової міліції ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні Міністерства доходів і зборів України, призначений виконуючим обов`язки начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Волинській oбласті, а наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.01.2014 № 179-о позивач призначений на посаду заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів.

17. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-о відповідно до підпункту 1 пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів звільнено з посади та з податкової міліції, з постановкою на військовий облік. Підставою звільнення є довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .

18. Згідно довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено, що до останнього застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

19. Наказом Ягодинської митниці Міндоходів від 29.10.2014 № 466-о оголошено наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-0 «Пpo звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення з посади та податкової міліції, з постановкою на військовий облік.

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

20. Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

21. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

22. Статтею 24 Основного Закону визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

23. За змістом статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

24. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

25. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

26. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

27. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

28. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14.04.1986 № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13.06.1986 (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.

29. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

30. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

31. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

32. Частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

33. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

34. За змістом статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

35. 16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади», відповідно до частини першої статті 1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

36. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

37. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

38. Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), відповідно до пункту 6 частини першої якої заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

39. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) встановлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».

40. Згідно із пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

41. Закон України «Про очищення влади» був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21.04.2015) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

42. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- «Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів» №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006);

- «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

Оцінка Верховного Суду

43. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

45. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

46. Питання застосування визначених люстраційним законодавством заходів досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи № 817/3431/14 (№ К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03.06.2020.

47. Так, у постанові від 03.06.2020 у справі № 817/3431/14 у подібних за змістом правовідносинах Верховний Суд наголошував на тому, що суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що так само, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

48. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

49. Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

50. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

51. 17.10.2019 ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24.02.2020 набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону України «Про очищення влади».

52. У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади» становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

53. У цій справі до позивача був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України «Про очищення влади», законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками Європейського суду сам Закон України «Про очищення влади», що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

54. Верховний Суд у своїй практиці послідовно наголошував, що без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України «Про очищення влади», що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

55. Без встановлення зв`язку між вказаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України «Про очищення влади» - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

56. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що до позивача, який обіймав посаду подібну посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України», був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України «Про очищення влади», законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по зазначеній справі.

57. За аналогічних обставин, Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 у справі № 817/3431/14 дійшов висновку, що заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону України «Про очищення влади», визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

58. Верховний Суд констатує, що з обсягу встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі слідує, що позивача було звільнено з посади на підставі Закону України «Про очищення влади» за критерієм перебування на посаді, яка підпадає під критерії пункту 7 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», більш ніж один рік із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Довідка про вивчення особової справи позивача не містить відомостей про наявність фактів вчинення позивачем дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірні накази Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу Ягодинської митниці Міндоходів від 29.10.2014 № 466-о також не містять обґрунтування на підтвердження того, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

59. Тож звільнення позивача проведено на підставі довідки про вивчення його особової справи. При цьому, відповідачі ніколи не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів, відповідачами не здійснювалися заходи, спрямовані на встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача, що не відповідає меті та принципам Закону України «Про очищення влади», визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

60. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що прийняті відносно позивача накази не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

61. Інші доводи та аргументи касаційної скарги Волинської митниці Держмитслужби в цій частині, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

62. Надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі Волинської митниці Держмитслужби доводам скаржника щодо неправильного здійснення судом першої інстанції розрахунку при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що скаржником наголошувалось у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

63. За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

64. Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), згідно з яким середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

65. Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

66. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац 3 пункту 3 Порядку № 100).

67. Відповідно до підпункту б) пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

68. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац 2 пункту 4 Порядку № 100).

69. У постанові від 24.04.2020 у справі № 815/5976/14 Верховний Суд зауважив, що з аналізу Порядку № 100 випливає, що при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер.

70. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 15.10.2020 у справі № 826/5842/15, від 28.09.2021 у справі № 826/5780/15 за подібних правовідносин.

71. З матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції при здійсненні обрахунку середнього заробітку за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за серпень та вересень 2014 року, визначено грошове забезпечення на загальну суму 21 526, 81 грн. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача суд першої інстанції визначив у сумі 512, 54 грн. (21526,81 грн. : 42 робочих дні).

72. Такий обрахунок суд першої інстанції здійснив на підставі довідки, яка видана ОСОБА_1 про його грошове забезпечення за фактично відпрацьований час з 29.01.2014 по 29.10.2014.

73. Проте вказана довідка включає усі виплати, які були здійснені позивачу у період з 29.01.2014 по 29.10.201, тоді як довідка про середній заробіток має бути сформована у відповідності до пунктів 3 та 4 Порядку № 100, якими визначено які виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати (пункт 3), а які виплати не враховуються при її обчисленні (пункт 4).

74. Водночас, судами попередніх інстанцій не взято до уваги довідку про середній заробіток, яка може бути використана для цілей розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так само як і не взято до уваги інформації про фактично відпрацьовані позивачем дні у останні два місяці перед звільненням, на кількість яких для визначення середньоденного заробітку згідно правил Порядку № 100 має бути розділений сумарний заробіток, який складається із виплат, які враховуються до розрахунку за пунктом 3 цього Порядку за розрахунковий період.

75. Більше того, в порушення положень пункту 4 Порядку № 100 судом першої інстанції при обчисленні середньої заробітної плати враховано виплати, а саме матеріальної допомоги у серпні в розмірі 4 553, 25 грн., тимчасова непрацездатність у серпні у розмірі 1 571, 36 грн., щорічна відпустка у вересні у розмірі 4 872, 60 грн., які є одноразовими виплатами та не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

76. За правилами пункту 8 Порядку № 100 середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

77. Суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, помилково взявши за основу для розрахунку середнього заробітку позивача у цій справі відомості про весь одержаний позивачем дохід за останні два місяці перед звільненням розділив їх на загальну кількість робочих днів у цьому періоді, неправильно обрахував середньоденний заробіток позивача.

78. Неправильно визначена первинна величина призводить до неправильності усього розрахунку та не потребує його подальшої детальної перевірки Верховним Судом.

79. Також суд касаційної інстанції вважає прийнятними доводи касаційної скарги відповідача-2 щодо помилкового визначення судом першої інстанції дати, з якої позивач підлягає поновленню на посаді, оскільки 29.10.2014 є днем звільнення позивача, який за правилами чинного законодавства України обліковується як останній робочий день.

80. Отже, позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня за днем звільнення, а саме: з 30.10.2014. Відповідно 30.10.2014 є датою, з якої здійснюється відлік календарних днів періоду вимушеного прогулу.

81. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) справа в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає направленню на новий розгляд відповідно до положень підпункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції підлягає зміні у резолютивній частині щодо дати, з якої слід поновити позивача.

82. Щодо доводів касаційної скарги відповідача-2 стосовно незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення саме з Волинської митниці Держмитслужби грошового забезпечення суд зазначає наступне.

83. Частиною першою статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

84. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16, в якій сформовано наступний правовий висновок.

85. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

86. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

87. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17), від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15).

88. У постанові від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16 суд вказав, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

89. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.

90. У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

91. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

92. При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

93. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

94. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

95. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

96. У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

97. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

98. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі № 802/4159/14-а.

99. Отже, визначальним у спірних правовідносинах є встановлення або припинення первісного суб`єкта - Ягодинської митниці Міндоходів, або переходу його функцій (адміністративної компетенції) до Волинської митниці Держмитслужби.

100. Суд першої інстанції ухвалою від 21.02.2020 допустив у справі заміну первісного відповідача Ягодинську митницю Міндоходів її правонаступником Волинською митницею Держмитслужби.

101. Водночас, при задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції не досліджено питання щодо припинення юридичної особи - Ягодинської митниці Міндоходів та переходу її функцій (адміністративної компетенції) до Волинської митниці Держмитслужби. Судом апеляційної інстанції вказане не досліджувалося, хоча відповідачами наголошувалось про це в апеляційних скаргах.

102. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги позивача щодо безпідставної відмови у стягненні моральної шкоди суд зазначає таке.

103. Згідно частин першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

104. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

105. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

106. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

107. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

108. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

109. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

110. В силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частини друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

111. Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.

112. В обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивач вказує на те, що внаслідок незаконного звільнення йому заподіяна моральна шкода у вигляді душевних страждань, порушення нормального ритму життя і життєвих зав`язків, нанесено шкоди діловій репутації, честі та гідності.

113. Суд першої інстанції обмежився лише посиланням на недоведеність позивачем заподіяння йому душевних страждань протиправними діями відповідачів, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок звільнення з посади та жодним чином не обґрунтував грошову оцінку такої шкоди.

114. Водночас, зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено незаконність звільнення позивача, Верховний Суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

115. При цьому суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений можливості надавати оцінку доказам, наданих позивачем в підтвердження заподіяної моральної шкоди, а тому в цій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

116. Також заслуговують на увагу доводи позивача, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не враховано пункт 10 Порядку № 100.

117. Пунктом 10 Порядку № 100, який був чинним у періоді вимушеного прогулу позивача та підлягав застосуванню до спірних правовідносин, передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком № 100, зокрема й за час вимушеного прогулу.

118. Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.

119. Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

120. Аналогічним чином Верховний Суд застосував положення Порядку № 100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у постановах у постановах від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц, від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 11.02.2021 у справі № 814/197/15, від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19 та ін.

121. Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами позивача про можливість застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у ситуації позивача за правилами пункту 10 Постанови № 100, який був чинним у періоді спірних правовідносин.

122. Оскільки в межах касаційного розгляду справи встановлено неправильність обрахунку судами попередніх інстанцій середнього заробітку за час вимушеного прогулу та наявність підстав для направлення справи в цій частині на новий розгляд, тому при новому розгляді справи суду необхідно врахувати вимоги пункту 10 Порядку № 100 при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

123. Щодо доводів касаційної скарги позивача в частині оскарження додаткового рішення, яким судом зменшено розмір витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

124. Відповідно до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

125. Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

126. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

127. Пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

128. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).

129. З аналізу наведених норм випливає, що ухвалене додаткове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення у справі, яким вирішено спір. Остаточне вирішення питання щодо стягнення судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відбувається після остаточного вирішення справи по суті.

130. Оскільки за результатами розгляду касаційних скарг у справі встановлено порушення судами норм процесуального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд, вирішення питання щодо стягнення усієї суми витрат на правову допомогу адвоката, яка заявлена позивачем, є передчасним та має бути розглянута судами під час нового розгляду справи.

131. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

132. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

133. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення

134. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 327, 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд