ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-95/11/1609

1.Описова частина

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати недійсною оцінку нерухомого майна - житлового приміщення (трикімнатної квартири загальною площею 77,2 кв. м), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 і належить їй на праві власності, проведену суб`єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» станом на 10 червня 2021 року в межах процедури виконавчого провадження; визнати неправомірними дії головного державного виконавця (далі - державний виконавець) Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)(далі- Київського ВДВС у м. Полтаві) Гречківської Ю. В. щодо передання на реалізацію вказаного нерухомого майна та зупинити його реалізацію.

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що на виконанні Київського ВДВС у м. Полтаві перебуває ВП № 65556003 з примусового виконання рішення Київського районного суду м. Полтави у справі № 2-95/11 про звернення стягнення на заставне майно - трикімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , що їй належить. За рахунок вартості спірної квартири підлягає погашенню зобов`язання за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 805 к-ф у розмірі 61 024,14 дол. США шляхом реалізації предмета іпотеки проведенням прилюдних торгів, з початковою вартістю предмета іпотеки 278 250,00 грн.

22 червня 2021 року у відділенні поштового зв`язку «Укрпошта» ОСОБА_1 отримала повідомлення про результат визначення оцінки арештованого майна від 11 червня 2021 року № 40826, направлене головним державним виконавцем Гречківською Ю. В., у якому вказано, що вартість предмета іпотеки без ПДВ становить 1 205 400,00 грн.

ОСОБА_1 не погоджується із результатами визначення вартості заставного майна (квартири), оскільки звіт про оцінку майна не відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Вважає, що при проведенні оцінки зазначеного нерухомого майна були порушення пункту 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», яким передбачено, що проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об`єктом оцінки. Водночас оцінювач ОСОБА_2 не входила до житлового приміщення та не ознайомилася безпосередньо з об`єктом оцінки, не проводила його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна.

Також є неправомірними дії державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтава Гречківської Ю. В. щодо передання на реалізацію нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , оскільки на вказану квартиру поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила скаргу задовольнити.

Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 18 жовтня 2021 року скаргу залишив без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що звіт оцінювач провів у повній формі, із застосуванням порівняльного підходу, виклавши в розділі 4.1 звіту встановлені ним характеристики об`єкта при безпосередньому огляді, з дотриманням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», тому підстав для визнання оспорюваного звіту недійсним немає. Оскільки постановою Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року дії державного виконавця щодо передання на реалізацію належної на праві власності ОСОБА_1 квартири визнано неправомірними та зупинено реалізацію цього нерухомого майна на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон№ 1304-VII), підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в цій частині також немає. Крім цього, постановою державного виконавця від 27 серпня 2021 повернено виконавчий лист на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та припинено електронні торги з реалізації спірної квартири.

Полтавський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 січня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2021 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) та постановах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 619/4981/13, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 21 липня 2021 року у справі № 2-95/11/1609, від 20 січня 2021 року у справі № 501/578/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 125/1246/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 620/705/18, від 09 червня 2021 року у справі № 335/1218/13, від 01 жовтня 2020 року у справі № 910/17501/19.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

При проведенні оцінки спірної квартири мало місце порушення пункту 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (зі змінами), адже немає доказів, які підтверджували б факт доступу представника суб`єкта оціночної діяльності до нерухомого майна боржника та його безпосереднє ознайомлення з об`єктом оцінки.

У звіті про незалежну оцінку майна від 10 червня 2021 року № 511 у розділі 4.1 «Характеристика об`єкта оцінки» зазначено, що при безпосередньому огляді об`єкта оцінки встановлено, що це житлове приміщення (трикімнатна квартира, загальною площею 77,2 кв. м), розташоване на АДРЕСА_1 , вигляд оцінюваного приміщення відображено на фотографіях, наведених в додатках до цього звіту. Однак на фотографіях відображено тільки житловий будинок. Самого житлового приміщення - спірної квартири на фотографіях, наведених в додатках до звіту, не відображено.

Крім того, у звіті вказано, що стан стін, стелі, підлоги добрий, виконання стін - пофарбування водяне, шпалери, виконання стелі - пофарбування водяне, виконання підлоги - дошки, кер. кахлі. При цьому оцінювач ОСОБА_2 у цьому ж звіті зазначила, що це припущення, що свідчить про порушення оцінювачем пунктів 50, 51, 56 Національного стандарті № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Всупереч частині п`ятій статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові державного виконавця Гречківської Ю. В. від 09 червня 2021 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні № 65556003 і зобов`язання його визначити точну ринкову вартість описаного й арештованого майна боржника немає дати і підпису про ознайомлення оцінювача ОСОБА_2 .

Крім того, суд не врахував, що Закон № 1304-VII не містить такої умови для його застосування до правовідносин як придбання нерухомого житлового майна саме за кредитні кошти, а лише передбачав, що не може бути звернено стягнення, якщо таке майно виступало як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому в іноземній валюті, за умови, що загальна площа такої квартири менше 140 кв. м і є єдиним житлом позичальника або майнового поручителя.

За таких обставин висновок суду про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 1304-VII, є передчасним, а зазначена судом на підтвердження протилежних висновків обставина про набуття спірного нерухомого майна ОСОБА_1 як іпотекодавцем до укладення вказаного кредитного договору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Крім того, посилання суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії державного виконавця щодо передання на реалізацію спірного майна та зупинення дій з його реалізації на те, що вказані дії вже були предметом судового розгляду та їм надано правову оцінку постановою Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, є грубим порушенням статті 447 ЦПК України, оскільки предметом розгляду суду апеляційної інстанції було визнання недійсною іншої попередньої оцінки цього нерухомого майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності станом на 19 січня 2021 року, та визнання неправомірними інших попередніх дій державного виконавця Гречківської Ю. В. щодо передання на реалізацію спірного майна в іншому виконавчому провадженні № 52271973. Наведене спростовує висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця у виконавчому провадженні № 65556003.

Суди не врахували, що ОСОБА_1 заявляла вимоги станом на 30 червня 2021 року - день звернення до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця Гречківської Ю. В. в частині передання на реалізацію належної боржнику на праві власності квартири, та у зв`язку із цим повно не встановили обставин справи і не перевірили, які саме дії вчинялися державним виконавцем, не оцінили їх на предмет законності, тобто не розглянули скаргу по суті в цій частині.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 лютого та 08 квітня 2022 року всі томи справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2011 року (справа № 2-95/11) звернено стягнення на заставне майно - трикімнатну квартиру загальною площею 77,2 кв. м, житловою площею - 53,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 липня 2008 року управлінням житлово-комунального господарства, за рахунок вартості якої погасити зобов`язання за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 805 к-ф у розмірі 61 024,14 дол. США, шляхом реалізації предмета іпотеки проведенням прилюдних торгів, з початковою вартістю предмета іпотеки 278 250,00 грн.

За заявою стягувача ПАТ АБ «Укргазбанк» державний виконавець Київського ВДВС постановою від 25 травня 2021 року відкрив виконавче провадження № 65556003 з примусового виконання зазначеного судового рішення.

Постановою державного виконавця Гречківської Ю. В. від 09 червня 2021 року у виконавчому провадженні № 65556003 призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи», який склав звіт від 10 червня 2021 року № 511 про незалежну оцінку майна, визначивши ринкову вартість об`єкта оцінки - квартири АДРЕСА_2 у розмірі 1 205 400,00 грн.

У розділі 4.1 вказаного звіту зазначено, що характеристики об`єкта оцінки здійснено, зокрема, при безпосередньому огляді цього об`єкта.

У розділі 7 звіту оцінювач обґрунтував обраний ним для оцінки спірного майна порівняльний підхід.

2. Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Щодо звіту про оцінку майна

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження», в чинній на час складання оскаржуваного звіту редакції, передбачено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передання майна на реалізацію, крім випадків зупинення передання майна на реалізацію судом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки майна повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим.

Таким чином, рецензування звіту про оцінку майна є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника.

Разом з цим Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку державного виконавця або відповідного відділу Державної виконавчої служби здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18, від 01 липня 2020 року у справі № 2-1160/11, від 07 червня 2022 року у справі № 442/4621/20, від 14 липня 2022 року у справі № 753/4974/20.

Обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна, є Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), яким визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Установивши, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості майна боржника, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги в частині визнання дій державного виконавця неправомірними. При цьому суди встановили, що боржник ОСОБА_1 , отримавши повідомлення від державного виконавця про результати оцінки майна, не скористалася законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензуванням звіту з оцінки майна.

Надаючи оцінку звіту про оцінку майна, суди встановили, що він складений у повній, а не у стислій формі; містить опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації; відомості про особистий огляд об`єкта оцінки; посилання про дотримання оцінювачем національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення тощо.

Аргументи касаційної скарги про те, що оцінювач не проводив особистого огляду об`єкта оцінки, на увагу не заслуговують, оскільки вони спростовуються розділом 4.1 оскаржуваного звіту, на спростування якого заявник не надала належних та допустимих доказів, зазначивши лише про своє припущення.

Щодо мораторію

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із цією скаргою в якій просила, зокрема, визнати неправомірними дії головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Гречківської Ю. В. щодо передання на реалізацію вказаного нерухомого майна та зупинення його реалізації.

За змістом статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії, згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,0 кв. м для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, установлений Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Розглядаючи попередню скаргу ОСОБА_1 у цій же справі (№ 2-95/11/1609) суди встановили, що загальна площа спірної квартири (77,2 кв. м) не перевищує 140 кв. м. Ця квартира є зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 2009 року, є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту в доларах США. Факт постійного проживання ОСОБА_1 у цій квартирі АДРЕСА_2 підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання та відповідними відомостями про місце проживання, внесеними у паспорт громадянина України, виданий на її ім`я.

Отже, у разі існування мораторію на час передачі на реалізацію спірної квартири, запровадженого Законом № 1304-VII, виконавець не вправі протягом дії цього мораторію примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки (застави), переданий як забезпечення кредиту в іноземній валюті.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року (справа № 2-95/11/1609) були визнані неправомірними дії державного виконавця щодо передачі на реалізацію належної на праві власності ОСОБА_1 житлової нерухомості - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 77,2 кв. м. Зупинено реалізацію вказаної квартири на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На підставі вказаної постанови апеляційного суду державний виконавець постановою від 27 серпня 2021 року (ВП № 65556003) виконавчий документ повернув стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та припинив електронні торги з реалізації спірної квартири.

Ураховуючи наведене, висновки судів про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Гречківської Ю. В. щодо передання на реалізацію вказаного нерухомого майна та зупинення його реалізації, є правильними, адже на час прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі права ОСОБА_1 були захищені.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду