ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/19157/18

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» (далі - ТОВ «Перший інвестиційний клуб»), третя особа - державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» (далі - Київська філія

КП «Добробут-Гарант») про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 18 грудня 2006 року ОСОБА_1 і Закрите акціонерне товариство «Міжнародний іпотечний банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «ПТБ»), уклали договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 25 000 дол. США на строк 180 місяців зі сплатою 12 % річних. Кредитні зобов`язання були забезпечені іпотечним договором, укладеним 18 грудня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» і ОСОБА_1 , відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 .

ПАТ «ПТБ» і ТОВ «Перший інвестиційний клуб» 14 березня 2018 року уклали договори про відступлення прав вимоги та про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит, відповідно до умов яких останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеними договором про іпотечний кредит та іпотечним договором.

У подальшому позивач дізналася, що державний реєстратор Київської філії КП «Добробут-Гарант»Бойко О. М. 02 серпня 2018 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42349017, яким здійснив державну реєстрацію права власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1 .

Вважає спірний правочин протиправним, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» в силу вимог Закону України «Про мораторій стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не мало права звертатися до державного реєстратора з метою звернення стягнення на предмет іпотеки. Також у матеріалах реєстраційної справи відсутня оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка б відповідала дійсній вартості квартири, тому дії державного реєстратора суперечать частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку». Також іпотекодавцем не було отримано письмову вимогу про усунення порушень, що суперечить вимогам частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127

(далі - Порядок № 1127). Крім того, на час спірної реєстрації права власності предмета іпотеки за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» сума заборгованості не була безспірною.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним правочин, вчинений ТОВ «Перший інвестиційний клуб», щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , запис про право власності - 27311191 від 31 липня 2018 року, згідно з рішенням державного реєстратора Київської філії КП «Добробут-Гарант» Бойка О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер - 42349017 від 02 серпня 2018 року.

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада

2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звернулась до суду з позовом у цій справі з метою оскарження правочину, здійсненого державним реєстратором 02 серпня 2018 року, за результатами якого право власності на предмет іпотеки перейшло до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», однак, як вбачається зі змісту самої позовної заяви та наданих доказів, позивач фактично оскаржує процедуру звернення на предмет іпотеки. Представник позивача в судовому засіданні не зміг надати пояснень щодо предмету спору, як і доказів, у розумінні статей 76-80 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), на підтвердження своєї позиції. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада

2020 року змінено, виклавши в редакції цієї постанови.

У решті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сама по собі реєстраційна дія не є правочином, за результатом рішення державного реєстратора реєструється право власності, однак позивач у своїх позовних вимогах не ставить питання про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем. Позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає обставинам справи, а саме просить визнати недійсним правочин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки було визначено сторонами кредитного та іпотечного договору у іпотечному застереженні, який позивач не просив визнати недійсним. За таких обставин, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність належних та допустимих доказів для задоволення заявленої позивачем вимоги.

Щодо порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме посилання на те, що боржнику не була направлена вимога, а також державним реєстратором не було дотримано вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті», то ці посилання у межах позовних вимог про визнання правочину недійсним не можуть бути прийняті до уваги, оскільки порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне за собою недійсності правочину.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах

Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а, Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі

№ 201/3916/19, від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 760/7056/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах реєстраційної справи відсутня оцінка на предмет іпотеки суб`єкта оціночної діяльності, яка б відповідала дійсній вартості квартири, тому дії державного реєстратора суперечать частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не мав права звертатися до державного реєстратора з метою звернення стягнення на предмет. Іпотекодавцем не було отримано письмову вимогу про усунення порушень, що суперечить частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127. Докази спливу тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень відсутні. На час реєстрації права власності за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» предмету іпотеки сума заборгованості не була безспірною.

Позивач має право самостійно обирати спосіб захисту своїх порушених прав, ТОВ «Перший інвестиційний клуб» вчинило односторонній правочин, який суперечить вимогам законодавства, що має наслідком визнання його недійсним.

ТОВ «Перший інвестиційний клуб» подало до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, тому просило цю касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначало, що ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не вчиняло правочину щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки зареєструвало право власності на спірну квартиру. Стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору, а також з урахуванням норм матеріального права. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання правочину щодо звернення стягнення на предмет іпотеки недійсним не відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та не забезпечить поновлення порушеного права.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 грудня 2006 року ОСОБА_1 і ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «ПТБ», уклали договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 25 000 дол. США на строк 180 місяців зі сплатою 12 % річних.

Кредитні зобов`язання були забезпечені іпотечним договором, укладеним

18 грудня 2006 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» і ОСОБА_1 , відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 .

ПАТ «ПТБ» і ТОВ «Перший інвестиційний клуб» 14 березня 2018 року уклали договори про відступлення прав вимоги та про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит, відповідно до умов яких останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаними договором про іпотечний кредит та іпотечним договором.

Державний реєстратор Київської філії КП «Добробут-Гарант»Бойко О. М.

02 серпня 2018 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42349017, яким здійснив державну реєстрацію права власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

У статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої, третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 564/2227/17 вказано, що правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети. Отже, правочин характеризується такими ознаками: правочин є дією особи; ця дія є правомірною, тобто вчиняється відповідно до закону; правочин є вольовим актом; спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо). Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Останні реалізуються в межах цивільного правовідношення і являються його складовими елементами.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив визнати недійсним правочин, вчинений ТОВ «Перший інвестиційний клуб», щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 згідно з рішенням державного реєстратора.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Пункти іпотечного договору містять відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

На підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) за ТОВ «Перший інвестиційний клуб».

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелічено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина друга статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації. При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Цивільне законодавство спирається на презумцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).

Таким чином, сам по собі факт набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (державна реєстрація права власності) не є правочином.

Отже, позовна вимога про визнання недійсним правочину, вчиненого

ТОВ «Перший інвестиційний клуб», щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру

АДРЕСА_1 , згідно з рішенням державного реєстратора від 02 серпня 2018 року, не підлягає задоволенню.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 639/4991/18.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що сама по собі реєстраційна дія не є правочином, за результатом рішення державного реєстратора реєструється право власності, однак позивач у своїх позовних вимогах не ставить питання про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем, тому в задоволенні позову необхідно відмовити. Позивач обрав спосіб захисту, який не відповідає обставинам справи, а саме просить визнати недійсним правочин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, проте такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки було визначено сторонами іпотечного договору в іпотечному застереженні, який позивач не просив визнати недійсним.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а, Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі

№ 201/3916/19, від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 760/7056/18, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 802/1340/18-а фізична особа звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса, треті особи: інша фізична особа, банк, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності на нерухоме майно за банком. За результатом касаційного перегляду Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 листопада 2019 року визнала протиправним і скасувала запис про право власності на нерухоме майно за банком. Касаційний суд вказував, що належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Предметом позовних вимог у справі № 201/3916/19 є визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування та виключення запису про реєстрацію права приватної власності. Постановою Верховного Суду від 12 травня 2021 року скасовано судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до банку, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції постанови касаційного суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди не з`ясували чи була дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Державний реєстратор є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до останнього необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

За результатом касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 15 січня 2020 року залишив без змін рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду у справі

№ 127/16726/17-ц за позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії. Касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на спірну квартиру площею 29,9 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки в забезпечення вимог за кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У справі № 607/2754/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом про скасування свідоцтва, державної реєстрації прав та їх обтяжень, витребування майна. Постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року рішення суду першої інстанції про задоволення позову частково залишено в силі. Касаційний суд вказував, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та належним виконання умов договірних зобов`язань (кредитного договору та договору іпотеки), тому належним відповідачем у такій справі має бути особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності. Установивши, що при реєстрації права власності на іпотечне майно були порушені вимоги, передбачені як Законом України «Про іпотеку», так і Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову у частині вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності, що має наслідком відновлення його порушених прав.

Предметом позовних вимог фізичної особи до приватного нотаріуса, третя особа - банк, у справі № 758/2524/17 є визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії. Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року змінено мотивувальну частину рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції. Касаційний суд вказував, що належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Постановою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року залишено без змін постанову апеляційного суду у справі № 760/7056/18 за позовом фізичної особи до державного реєстратора, третя особа - банк, про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії. Касаційний суд вказував, що квартира позивача підпадає під вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», отже на неї не може бути звернуто стягнення. Стосовно того, що вказаний позов поданий не до належного відповідача колегія суддів Верховного Суду зазначила, що цей спір дійсно стосується безпосередньо прав і обов`язків іпотекодержателя.

Отже, у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, є подібними, проте суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування висновків касаційного суду, викладених у постанові за результатом перегляду зазначених справ.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення державним реєстратором та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно, оскільки у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги позивача, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду