ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 175/2838/15-ц

Зміст вимог позовної заяви

У липні 2015 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 26 червня 2007 року між ним і відповідачем укладено кредитний договір № DNZ0G100000083, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 74 800,00 доларів США строком до 29 червня 2037 року зі сплатою за користування кредитом 1 % щомісячно, винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань відповідач станом на 06 листопада 2015 року має заборгованість у розмірі 153 209,74 доларів США, з яких:

- 36 432,57 доларів США - заборгованість за тілом кредиту;

- 33 600,00 доларів США - заборгованість за відсотками;

- 8 595,20 доларів США - комісія;

- 74 581,84 доларів США - пеня.

Банк зазначав, що від вищевказаної суми належить вирахувати кошти в розмірі 38 879,39 доларів США, з яких:

- 34 641,96 доларів США - заборгованість за тілом кредиту;

- 1 796,78 доларів США - заборгованість за відсотками;

- 435,20 доларів США - комісія;

- 122,97 доларів США - пеня;

- 32,64 доларів США - штраф (фіксована частина);

- 1 849,85 доларів США - штраф (відсоткова складова), які були стягнуті з ОСОБА_1 рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року у справі № 2-3294/2011, у зв`язку з чим різниця становить 122 034,38 доларів США, з яких:

- 1 790,61 доларів США - заборгованість за тілом кредиту;

- 31 803,35 доларів США - заборгованість за відсотками;

- 8 160,00 доларів США - комісія;

- 74 458,87 доларів США - пеня;

- 10,91 доларів США - штраф (фіксована частина);

- 5 810,64 доларів США - штраф (відсоткова складова), яку банк, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що:

- рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором, а тому з 21 червня 2011 року (з дня набрання рішенням законної сили) право банку на отримання процентів, пені та штрафу за кредитним договором припинилось;

- банк просить стягнути заборгованість, яка утворилася після ухвалення рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року, тобто поза межами строку дії кредитного договору, який вказаним рішенням було змінено, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної заборгованості;

- встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, у зв`язку з чим вона не підлягає стягненню з відповідача.

Аргументи учасників

У серпні 2020 року до Верховного Суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у стягненні заборгованості, що виникла після ухвалення рішення суду про стягнення боргу та яка збільшилась за рахунок сплати обов`язкових страхових платежів відповідно до умов договору;

- неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання з першого дня прострочення до повного виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі;

- при відмові у задоволенні позову суди послалися на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року у справі

№ 2-3294/2011, у зв`язку з чим право банку на нарахування відсотків за кредитним договором припинилося. Разом з тим матеріали не містять доказів на підтвердження того, що внаслідок ухвалення вказаного рішення кредитний договір був розірваний чи припинений;

- суди не врахували, що відповідач отримав кредит у розмірі 74 800,00 доларів США, з яких 20 400,00 доларів США надані з метою сплати страхових платежів, які сплачуються банком за позичальника до цього часу, оскільки кредитний договір не припинився, а тому заборгованість за тілом кредиту, стягнута рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року у справі № 2-3294/2011, є відмінною від заборгованості за тілом кредиту у цій справі;

- сторони кредитного договору узгодили строк його дії до 29 червня 2037 року та до повного виконання зобов`язань, тому строк припинення договору співпадає зі строком повного повернення кредиту. У зв`язку з наведеним наявні підстави для стягнення відсотків і пені.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження

№ 14-53цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 вересня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 19 березня 2019 року у справі № 916/626/19, від 04 травня 2018 року у справі № 927/333/17, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/10890/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 26 червня 2007 року банк і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNZ0G100000083, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 74 800,00 доларів США.

Згідно з пунктом 7.1. цього кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 54 400,00 доларів США на купівлю житла, а також 20 400,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та порядку передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, на термін з 26 червня 2007 року до 29 червня 2037 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу відповідно до пункту 6.2 договору.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 26 червня 2007 року № DNZ0G100000083 станом на 06 листопада 2015 року відповідач має заборгованість в розмірі 153 209,74 доларів США, яка складається з: 36 432,57 доларів США - заборгованість за кредитом; 33 600,13 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 8 595,20 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 74 581,84 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань договором. Як зазначив банк, від цієї суми заборгованості належить відняти грошові кошти у розмірі 38 879,39 доларів США, які були стягнуті рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», різниця становить - 116 212, 83 доларів США, яка складається з наступного: 1 790,61 доларів США - заборгованість за кредитом; 31 803,35 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 8 160,00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 74 458,87 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 10,91 доларів США - штраф (фіксована частина), 5 810,64 доларів США - штраф (процентна складова). Заборгованість становить 122 034,38 доларів США.

Судом апеляційної інстанції було витребувано цивільну справу № 2-3294/2011 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «УФА Верус», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Цивільну справу № 2-3294/2011 року було оглянуто під час судового засідання та встановлено, що позивач, звертаючись із позовом до суду, посилався на вимоги частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, у зв`язку із чим просив стягнути 38 879,39 доларів США, яка складається з: 34 641,96 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 796,78 доларів США - заборгованість за відсотками; 435,20 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 122,97 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором: а також штрафи відповідно до договору: 32,64 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 849,85 доларів США - штраф (процентна складова) (справа № 2-3294/2011 а. с. 2-4).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року у справі № 2-3294/2011, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2011 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2007 року № DNZ0G100000083 станом на 28 липня 2009 року у розмірі 297 816,15 грн. У задоволені іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У рішенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року у справі № 2-3294/2011р. зазначено, що «судом встановлено, що 26 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNZ0G100000083, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 74 800 дол. США на купівлю житла та сплату страхових платежів, з терміном повернення до 29 червня 2037 року та зі сплатою згідно графіку погашення щомісячно та відсотків у розмірі 14,04 % на рік за користування кредитом. Відповідно до умов кредитного договору позичальник ОСОБА_1 , повинен був в порядку та строки встановленими договором повертати кредитні кошти рівними частинами, що складаються із заборгованості по кредиту та відсоткам, комісії. Враховуючи те, що відповідач належним чином не виконував своїх обов`язків за договором, станом на 28 липня 2009 року відповідач мав заборгованість у розмірі 38 879,39 дол. США яка складається із заборгованості за: кредитом у розмірі 34 641,96 дол. США; по процентам за користування кредитом у розмірі 1 796,78 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 435,20 дол. США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 122,97 дол. США та штрафні санкції в розмірі 1 882,49 дол. США. Як вбачається з наданої ПАТ КБ «Приватбанк» суду довідки, на день винесення рішення, тобто на 08 червня 2011 року, заборгованість відповідача перед ПАТ КБ «ПриватБанк`не зменшилася, а навпаки, значно зросла та складає 56 336,80 дол. США, в тому числі є прострочена заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 3 769,29 дол. США, виходячи з чого, суд приходить до висновку, що на день винесення рішення зобов`язання відповідача по погашенню кредитної заборгованості є невиконаними. Згідно ст. 1054 ЦК України, обов`язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним. Згідно ст. ст. 526, 530, 610 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). При винесені рішення суду, оцінюючи заяви ОСОБА_1 від 15 лютого 2010 року та 26 квітня 2010 року суд вважає, що відповідачем фактично були визнані суттєві обставини по справі: укладення договору, неналежне виконання ним своїх зобов`язань та існування заборгованості, а отже, виходячи з положення ст. 61 ЦПК України, обставини, які визнані стороною по справі, не потребують доказування судом. З урахуванням викладеного, дослідивши письмові матеріали справи, з огляду на те, що відповідач не виконує належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, має значну суму заборгованості (заборгованість зростає), в тому числі прострочену по сплаті відсотків, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, заснованими на законі і такими, що підлягають задоволенню. Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає заборгованість за кредитним договором № DNZ0G100000083 від 26 червня 2007 року станом на 28 липня 2009 року в розмірі 297 816,15 грн, що є еквівалентом 38 879,39 дол. США, оскільки уточнень (збільшення суми) позовних вимог на день винесення рішення від позивача до суду не надходило».

У заяві від 10 грудня 2015 року ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог банку (т. 1, а. с. 133-135).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №2 14-10цс18) зазначено, що:

«після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;

«встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) вказано, що:

«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів»;

«за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору».

У пункті 36.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що:

«З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції:

статті 18 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів», яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті);

статті 19 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року у справі № 274/6704/14 (провадження № 61-16803св21) зазначено, що «банк, уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги у справі № 2-969/11, 09 листопада 2010 року змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 21 вересня 2006 року № 11043890000, тобто строк позовної давності почав перебіг з 10 листопада 2010 року. Отже, з 10 листопада 2010 року розпочався строк позовної давності, в межах якого банк мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, пред`явивши як позов про стягнення заборгованості, так і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. […] Таким чином, з урахуванням того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено банком 09 листопада 2010 року, а 10 листопада 2010 року почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду, який закінчився 10 листопада 2013 року, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за частиною другою статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явленням позову (зверненням до суду), проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим, не можуть бути прийняті судом, оскільки позовна давність переривається днем пред`явлення позову до суду, а не постановленням судового рішення. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Установивши, що, пред`явивши в 2008 році позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення всієї суми кредитної заборгованості банк змінив строк виконання основного зобов`язання, що є підставою для початку відліку позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення кредитної заборгованості, а з цим позовом банк звернувся до суду лише у грудні 2014 року, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості за платежами, нарахованими в межах строку кредитування, в зв`язку з пропуском банком позовної давності».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що у зв`язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів позивач у 2009 році скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позичальника, звернувшись 22 вересня 2009 року з відповідним позовом про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року у справі № 2-3294/2011, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2011 року, достроково стягнуто всю суму боргу в розмірі 29 7816,15 грн, що було еквівалентним заборгованості за кредитом станом на 28 липня 2009 року у розмірі 38 879,39 доларів США. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року свідчить про те, що термін виконання зобов`язання за кредитним договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом, а тому право банку на отримання відсотків за кредитним договором припинилось, оскільки відсотки можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору. Пеня та штрафи, передбачені умовами договору, також можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення відсотків та пені.

Банк зазначав, що станом на 06 листопада 2015 року відповідач має заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2007 року № DNZ0G100000083 за тілом кредиту у розмірі 36 432,57 доларів США - заборгованість за кредитом, з яких банк просив стягнути 1 790,61 доларів США (різниця між тілом кредиту у розмірі 31 803,35 доларів США, яке стягнуте рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року), проте не довів утворення такої заборгованості, оскільки звертаючись у 2009 році з позовом в порядку статті 1050 ЦК України про дострокове повернення частини кредиту, що залишилась, позивач зазначив заборгованість з тіла кредиту в розмірі 34 641,96 доларів США, тобто всю суму кредиту, в тому числі і ту його частину, що залишилась. Саме в такому розмірі стягнуто заборгованість з позичальника за рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 червня 2011 року, що виключає можливість існування заборгованості за тілом кредиту, яка виходить за межі вже стягнутої вказаним судовим рішенням. За таких обставин суди правильно відмовили в цій частині позову за необґрунтованістю.

При відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії за користування кредитом суди послалися на необґрунтованість її нарахування, оскільки у кредитному договорі банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, у зв`язку з чим вона не підлягає стягненню з відповідача. Суди не врахували, що з 13 січня 2006 року також почала діяти нова редакція статті 18 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів», яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті). Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за користування кредитом належить відмовити з підстав необґрунтованості її нарахування поза межами строку дії кредитного договору. Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за користування кредитом, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,