ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_10.,
прокурора ОСОБА_11.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_12. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250280000516, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 рік.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 23 жовтня 2016 року о 23.00 год., керуючи автомобілем "Toyota Hilux" та рухаючись в с. Хрестителеве Чорнобаївського (теперішній Золотоніський) району Черкаської області зі сторони смт Чорнобай Черкаської області в напрямку центру с. Хрестителеве Чорнобаївського (теперішній Золотоніський) району Черкаської області, в порушення вимог п.п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості не дотримався швидкості руху такої, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. Виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівки суду про позбавлення ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Захисник вважає, що покладені судом в основу обвинувального вироку докази є недостатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Стверджує, що суд першої інстанції не усунув протиріччя,які є в показаннях свідка ОСОБА_3 та в протоколах слідчих експериментів за участю ОСОБА_1 й свідка ОСОБА_3 , а також у висновку судово-автотехнічної експертизи від 21 квітня 2017 року № 4/795 в частині розбіжностей щодо точного місця наїзду на потерпілого, а тому вважає ці докази недопустимими.
Вказує, що місцевий суд при призначенні покарання безпідставно визнав обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, оскільки відповідно до обвинувального акта у формулюванні обвинувачення, а також у формулюванні обвинувачення, яке визнано судом доведеним, не вказано про те, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за його апеляційною скаргою, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не навів переконливих мотивів для їх спростування і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
При цьому суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при перегляді кримінального провадження в касаційному порядку виходить з фактичних обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У поданій касаційній скарзі за її змістом захисник серед іншого не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як перевірка цих питань в силу положень статей 433, 438 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції не віднесена. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник стверджує про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вважає, що стороною обвинувачення не надано достатніх та допустимих доказів, які б доводили винуватість його підзахисного у вчиненні інкримінованого злочину. Однак такі доводи захисника є безпідставними.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим; його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням вимог ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до вимог ст. 94 вказаного Кодексу.
При цьому, суд першої інстанції, заслухавши показання обвинуваченого, потерпілої, свідків та дослідивши документи у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватостіОСОБА_1 , послався у вироку на показання свідка ОСОБА_3 , яка зазначила, що під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди вона спочатку йшла ближче до центру дороги, а ОСОБА_2 ближче до узбіччя, а далі вони змінили своє розташування, оскільки побачили зустрічний автомобіль. На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 йшов на відстані 1,2 м від узбіччя, а вона на відстані одного метра.
Також суд на підтвердження винуватості й доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, послався на дані протоколу слідчого експерименту від 13 квітня 2017 року за участю свідка ОСОБА_3 , яка розповіла, яким чином вона та пішохід ОСОБА_2 рухалися на момент дорожньо-транспортної пригоди, темп їх руху, і на якій відстані до правого краю проїзної частини рухався автомобіль під керування ОСОБА_1 . Зокрема встановлено, що остання знаходилася на відстані 1,6 м від правого краю проїзної частини вул. Центральної, а пішохід ОСОБА_2 перебував на відстані 1,0 м до правого краю проїзної частини вул. Центральної. При цьому свідок не бачила, яким чином рухався автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .
Також судом було надано оцінку й даним протоколу слідчого експерименту від 13 квітня 2017 року з доданими план-схемою та таблицею зображень за участю ОСОБА_1 , який розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди з використанням статичного автомобіля. Під час слідчого експерименту було встановлено, що автомобіль "Toyota Hilux" під керуванням ОСОБА_1 рухався на відстані 1,6 м від своїх передньої та задньої осей до правого краю проїзної частини вул. Центральної відносно свого напрямку руху. Пішохід ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебувала на відстані 1,8 м до правого краю проїзної частини вул. Центральної, а пішохід ОСОБА_2 - на відстані 1,2 м до правого краю проїзної частини цієї вулиці відносно напрямку руху вказаного автомобіля. Відстань до пішоходів на місці пригоди склала 53,3 м, а відстань елементів проїзної частини на місці пригоди на ближньому світлі фар автомобіля - 59,1 м.
Відповідно до даних висновку експерта № 4/795 від 21 квітня 2017 року у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за зазначених у постанові слідчого вихідних даних водій автомобіля "Toyota Hilux" ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2, 12.3 ПДР. Для оцінки дій пішоходів спеціальних знань в галузі автотехнічних досліджень не потрібно, тому слідчий або суд самостійно в змозі оцінити дії пішохода ОСОБА_2 відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху "Обов`язки і права пішоходів".
У момент виникнення перешкоди для руху, який вказаний у постанові слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля "Toyota Hilux" ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди.
У дорожній обстановці, яка склалася на момент дорожньо-транспортної пригоди, за зазначених у постанові слідчого вихідних даних, у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди з технічної точки зору знаходився вихід на проїжджу частину та рух по ній пішохода ОСОБА_2 у момент, коли водій автомобіля "Toyota Hilux" ОСОБА_1 з моменту виникнення перешкоди для його руху мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди.
Також суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 , послався у вироку на дані протоколу огляду місця події із план-схемою та таблицею зображень до нього від 24 жовтня 2016 року, якими зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди; на висновок експерта № 03-01/795 від 24 жовтня 2016 року щодо отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_2 , які спричинили його смерть.
Колегія суддів вважає, що зазначені докази відповідають вимогам ст. ст. 84-86 КПК України щодо їх належності та допустимості, оскільки отримані у порядку, встановленому КПК України. При цьому процесуальні дії та складені за їх результатами протоколи огляду місця події, слідчого експерименту відповідають вимогам статей 104-107, 237, 240 цього Кодексу.
Усупереч твердженням у поданій касаційній скарзі місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм оцінку в аспекті положень ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з`ясував передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, які належать до предмета доказування.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_1 обґрунтовано кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України. Отже вважати, що судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.
Стосовно доводів касаційної скарги про визнання недопустимими доказами показань свідка ОСОБА_3 , протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_1 і свідка ОСОБА_3 , а також висновку експерта судово-автотехнічної експертизи від 21 квітня 2017 року № 4/795 у зв`язку з тим, що суд не усунув у них протиріччя в частині розбіжностей щодо точного місця наїзду, колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
Вказуючи наявні протиріччя, захисник не зазначає, які порушення були допущенні при отриманні цих доказів, що можуть бути підставою для визнання їх недопустимими.
При цьому зазначення в слідчому експерименті за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , що пішохід ОСОБА_2 рухався на відстані 1,2 м до правого краю проїзної частини вул. Центральної, а у слідчому експерименті за участю свідка ОСОБА_3 , що ОСОБА_2 перебував на відстані 1,0 м до правого краю проїзної частини вул. Центральної, не можна вважати суперечливими, оскільки слідчий експеримент був проведений за участю двох різних осіб, кожен з яких вказав власне бачення обставин дорожньо-транспортної пригоди. Результати обох слідчих експериментів були надані в якості вихідних даних для проведення відповідної судово-автотехнічної експертизи.
При цьому дослідження в цій експертизі стосувалися питань, чи мав ОСОБА_1 технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом застосування екстреного гальмування; що з технічної точки зору знаходилося в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди; та як повинен був діяти водій в цій дорожній обстановці для забезпечення безпеки дорожнього руху. З огляду на це значення мало не визначення конкретного місця зіткнення, яке повинне співпадати у показах різних осіб, а відстань між автомобілем та пішоходом, з якої водій мав змогу виявити перешкоду, та швидкість автомобіля, встановлені з показів кожного окремого суб`єкта.
Що стосується визнання судом обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, з чим погодився й апеляційний суд, то колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, щодо наявності або відсутності обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого.
За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов`язок доказування перелічених обставин згідно з ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 ККУкраїни, обставиною, що обтяжує покарання, визнається вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування в обвинувальному акті відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України зазначив обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
Згідно з висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 24 жовтня 2016 року № 57, за результатами дослідження ОСОБА_1 24 жовтня 2016 року о 01:30 год. перебував в стані алкогольного сп`яніння (т. 2 а.п.127) .
Також відповідно до копії акту медичного огляду від 24 жовтня 2016 року № 57, складеного черговим лікарем Чорнобаївської ЦРЛ ОСОБА_5 за результатами огляду ОСОБА_1 , встановлено діагноз - гостра інтоксикація внаслідок вживання алкоголю, опіоїдів та амфетамінів (т. 2 а.п. 128).
У судовому засіданні лікар ОСОБА_5 підтвердила складені нею акт та висновок медичного огляду і зазначила, що за допомогою приладу «Алкофор 307» у ОСОБА_1 було виявлено стан алкогольного сп`яніння.
Окрім даних акту, висновку медичного огляду та пояснень свідка ОСОБА_5 , перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння підтвердила і потерпіла ОСОБА_6 , яка вказувала на те, що, коли вона прибула на місце дорожньо-транспортної пригоди близько 23:20 год. 23 жовтня 2016 року, то бачила водія, який був п`яний, і від нього відчувався запах алкоголю.
Оцінивши показання свідка ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 в цій частині, а також дослідивши акт медичного огляду ОСОБА_1 та висновок щодо результатів його медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 24 жовтня 2016 року № 57, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину у стані алкогольного сп`яніння і правильно визнав цю обставину такою, що обтяжує покарання. З цим висновком обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, немає підстав вважати, що місцевий суд при призначенні покарання безпідставно визнав обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння.
Під час розгляду кримінального провадження істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, ВерховнийСуд