ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_8.,
прокурора ОСОБА_9.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Турійського районного суду Волинської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 5 травня 2022 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Турійського районного суду Волинської області від 12 січня 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 5 травня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він
5 серпня 2021 року близько 20:58, перебуваючи на проїжджій частині дороги неподалік будинку № 22 на вул. Старовижівській у смт Луків Ковельського району Волинської області, під час словесного конфлікту, що виник раптово, діючи необережно, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, оскільки усвідомлював, що ОСОБА_2 перебуває у стані алкогольного сп`яніння і погано тримається на ногах, завдав йому одного удару правою рукою в ділянку лівої брови, внаслідок чого потерпілий втратив рівновагу, впав на асфальтовану поверхню дороги та вдарився правою завушною ділянкою голови.
Такими діями ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді садна лоба зліва, синця верхньої повіки лівого ока, які за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень, закритої черепно-мозкової травми з гострою лівобічною субдуральною гематомою та чисельними субарахноїдальними крововиливами з розвитком набряку-набухання головного мозку, крововиливу під м`які покриви голови у правій завушній ділянці, які за ступенем тяжкості належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, внаслідок яких 12 серпня 2021 року о 04:30 наступила смерть ОСОБА_2 та які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілого.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений просить змінити рішення судів у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і застосувати щодо нього положення ст. 75 КК. Вважає, що місцевий суд безпідставно не застосував приписів ст. 75 КК, прийняте рішення не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а апеляційний суд невмотивовано із цим погодився. Крім того, вказує, що не враховано щирого каяття, ОСОБА_1 , активного сприяння розкриттю злочину,вчиненого з необережності, позицію потерпілих у суді апеляційної інстанції стосовно призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, примирення з ними, відшкодування ОСОБА_3 заподіяних збитків та відшкодування більшої частини моральної шкоди потерпілій ОСОБА_4 .
Потерпілі надіслали до суду клопотання у яких просять судовий розгляд проводити за їх відсутності та залишити судові рішення без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга захисника засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи засудженого, наведені в його касаційній скарзі, не є обґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, за змістом вона має відповідати вимогам ст. 419 КПК.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (ч. 2 ст. 419 КПК).
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Як убачається з вироку, місцевий суд навів докази, зміст яких відповідає матеріалам кримінального провадження, що не заперечується в касаційній скарзі, дав їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Тому Суд вважає, що під час дослідження доказів не допущено таких порушень вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення і були підставою для його скасування судом апеляційної інстанції.
У скарзі засуджений фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 ККтощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цій справі, як видно з її матеріалів, покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції призначив відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи засудженого, який є працездатною особою молодого віку, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, має зареєстроване місце проживання, за яким характеризується посередньо, неодружений, утримує двох неповнолітніх дітей, не працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні злочину визнавав, тяжкості наслідків вчиненого злочину - смерть людини, того, що інкримінований йому злочин вчинений з необережності.
Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав часткове добровільне відшкодування потерпілій ОСОБА_3 завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання.Урахувавши все наведене, суд обґрунтовано обрав ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК, ближче до мінімальної межі.
Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_1 менш суворого покарання в касаційній скарзі засудженого не наведено, у зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається. При цьому, як видно з вироку, обставини, про які вказує у касаційній скарзі засуджений, були враховані судом під час призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги засудженого щодо суворості, на його думку, призначеного покарання та обґрунтовано залишив її без задоволення.
Колегія суддів уважає призначене ОСОБА_1 покарання справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів та підстав для його пом`якшення, як про це ставить питання засуджений, не вбачає.
Що стосується доводів у скарзі про те, що ОСОБА_1 щиро розкаявся, примирився з потерпілими, відшкодував збитки, то зазначене з урахуванням обставин кримінального провадження, тяжкості вчиненого злочину та наслідків злочину у виді смерті людини не спростовує правильності висновків суду щодо відсутності належних підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання за ст. 75 КК.
Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів щодо невизнання пом`якшуючою покарання обставиною щирого каяття, оскільки воно передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого злочину та готовності нести кару. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути відображений у матеріалах кримінального провадження.
Таким чином, мотивів для задоволення скарги та скасування ухвали не встановлено.
Вищезазначене стало підставами для призначення засудженому покарання згідно із санкцією ч. 1 ст. 119 КК, однак у своїй сукупності ці обставини є недостатніми для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК.
Колегія суддів погоджується із цим висновком і вважає, що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_1 .
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження й постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, та погоджується з наведеними в ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442КПК, Суд