ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2033/2-108/11

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: визнати протиправними дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Київський ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області) Конюхової В. А. про визначення оціночної вартості квартири

АДРЕСА_1 , зазначеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт-2012» (далі - ТОВ «Експерт-2012») у звіті про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року; визнати недійсним та скасувати результат оцінки вартості спірного нерухомого майна боржника, викладеної у вказаному звіті, в межах виконавчого провадження № 48946197; визнати недійсними та скасувати результати оцінки вартості нерухомого майна боржника; зобов`язати державного виконавця усунути зазначені порушення.

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постановою державного виконавця від 06 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження № 48946197 з примусового виконання виконавчого листа № 2-108/11, виданого 05 вересня 2011 року Фрунзенським районним судом міста Харкова, про стягнення з нього та ОСОБА_3 на користь

ПАТ «ВТБ Банк» 1 531 996,70 грн заборгованості. При цьому йому не було відомо про відкриття зазначеного виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника, яке належить йому як власнику предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 08 березня 2019 року отримав лист Харківської філії Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «СЕТАМ») від 11 лютого

2019 року, який містив інформацію щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.

12 березня 2019 року, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 48946197, ОСОБА_1 стало відомо, що 29 серпня 2018 року державний виконавець постановив ухвалу про опис та арешт майна боржника, після чого постановою від 17 вересня 2018 року призначив суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Експерт-2012». Цього ж дня заявник дізнався про звіт про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року, підготовлений ТОВ «Експерт-2012» та підписаний оцінювачем ОСОБА_4 і директором ОСОБА_5 , згідно з яким ринкова вартість об`єкта оцінки - спірної квартири, що визначена для реалізації на публічних торгах (аукціоні), на дату оцінки (без податку на додану вартість) становить 1 428 500 грн.

Вказував, що оцінка спірного майна визначена з порушенням законодавства, оскільки проведена без попереднього узгодження сторонами виконавчого провадження, оцінювач не попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого звіту, при проведенні оцінки не отримано необхідної та достовірної інформації про об`єкт оцінки, зокрема, не проведено його огляд.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28 травня

2019 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області Конюхової В. А. щодо визначення оціночної вартості нерухомого майна. У задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована наявністю підстав для поновлення заявнику пропущеного строку на звернення з цією скаргою та недоведеністю заявлених ним вимог. Так, заявник не надав доказів неправомірних дій державного виконавця, порушення вимог закону або перевищення повноважень під час проведення оцінки або визначення її результатів. Нездійснення суб`єктом оціночної діяльності візуального огляду внутрішніх приміщень об`єкта досліджень, не ознайомлення з об`єктом шляхом доступу до приміщень саме по собі не свідчить про неправильність проведення оцінки нерухомого майна чи про допущені при складанні звіту про таку оцінку порушення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника були вчинені відповідно до закону, а визначення вартості цього майна здійснене належними суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання з дотриманням процедури, встановленої відповідними нормативно-правовими актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними дій державного виконавця щодо здійснення оцінки нерухомого майна та скасування оцінки. Виходячи з обставин конкретного дослідження суб`єктом оціночної діяльності, обрано порівняльний метод оцінки, що є його правом та відповідає вимогам закону.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що висновки судів про дотримання державним виконавцем вимог закону щодо проведеної оцінки майна боржника є передчасними. У звіті про незалежну оцінку спірної квартири оцінювач не навів відповідних пояснень про неможливість особистого огляду об`єкта дослідження, не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, що є порушенням пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня

2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), та пунктів 1, 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення державним виконавцем вимоги закону в цій частині, ураховуючи, що ознайомлення з об`єктом оцінки полягає в дослідженні оцінювачем вихідних даних та іншої інформації, необхідної для здійснення оцінки, та в особистому огляді оцінювачем об`єкта оцінки, тоді як замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці, на законних підставах, отримання ним (замовником) необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Зазначаючи, що фотокартки, які долучені до звіту про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року, зроблені державним виконавцем у жовтні 2018 року, тобто державний виконавець мала доступ до оцінюваного майна, апеляційний суд не встановив, чому вона не забезпечила доступ суб`єкта оціночної діяльності до спірного майна, а здійснила його фотографування. Реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передання майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартістю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28 травня

2019 року в частині відмови у задоволенні скарги скасовано.

Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській областіКонюхової В. А. задоволено частково.

Визнано противоправними дії старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області Конюхової В. А. щодо визначення оціночної вартості нерухомого майна боржника

ОСОБА_1 , а саме квартири

АДРЕСА_1 відповідно до звіту про оцінку майна від 02 жовтня

2018 року ТОВ «Експерт 2012».

Визнано недійсними результати оцінки вартості нерухомого майна боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 , викладеної у звіті про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року

ТОВ «Експерт-2012», у межах виконавчого провадження № 48946197.

Стягнуто з Київського ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги - 768,40 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у звіті про незалежну оцінку спірної квартири оцінювач не навів відповідних пояснень про неможливість особистого огляду об`єкта дослідження, що є порушенням пункту 56 Національного стандарту № 1 та пунктів 1, 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що державний виконавець після замовлення оцінки намагався забезпечити доступ оцінювача до об`єкта оцінки.

Дослідивши звіт про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року, колегія суддів апеляційного суду вважала, що об`єкти порівняння, які були обрані експертом, не є подібними: розташовані в інших адміністративних районах міста, площа об`єктів порівняння суттєво відрізняється від площі об`єкта оцінки. Апеляційний суд також звернув увагу на необґрунтоване застосування понижуючого на 20 % коефіцієнту корегування на розходження у правах, оскільки усі об`єкти порівняння та об`єкт оцінки знаходяться у приватній власності, а зниження вартості об`єкта оцінки на 20 % при визначенні ринкової вартості арештованого майна законодавством не передбачено.

Оцінювач особисто не оглядав об`єкт оцінки, прийняв до уваги фотоматеріали, які не відтворюють достатньою мірою внутрішнього оздоблення квартири. При цьому на дослідження суб`єкту оціночної діяльності державним виконавцем було надано не всі фотоматеріали, що містились у виконавчому провадженні. Суб`єктом оцінки без належного обґрунтування, без огляду нерухомого майна, зазначено про те, що квартира, яка є предметом оцінки, перебуває у стані «косметичного ремонту» та застосовано відповідне знижуюче коригування. Під час проведення оцінки було порушено вимоги пунктів 50, 52 Національного стандарту № 1, що призвело до зниження вартості об`єкта оцінки.

Дослідивши звіт про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року, встановивши зазначені недоліки, державний виконавець мав можливість у відповідності до пункту 3.4 договору на проведення робіт з оцінки арештованого майна від 01 жовтня 2018 року направити суб`єкту оціночної діяльності свої зауваження до звіту та вимагати виправлення недоліків або письмових роз`яснень. Між тим, звіт про оцінку майна був прийнятий без зауважень та використаний для визначення вартості арештованого майна, в той час, як наявні підстави для висновку про його невідповідність вимогам законодавства. За наведених обставин, дії державного виконавця щодо визначення оціночної вартості нерухомого майна боржника є протиправними.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня

2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

У касаційній скарзі ДП «Сетам», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

14 червня 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 06 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року, витребував із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відмовлено

ОСОБА_2 у задоволенні заяви про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року.

22 листопада 2021 року ДП «Сетам» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року залишено без руху касаційну скаргу ДП «Сетам» на постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 рокуі надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Верховний Суд ухвалою від 25 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Сетам» на постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень. Вважає, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі

№ 420/6389/18, від 01 липня 2020 року у справі № 2-1160/11, від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі

№ 442/6491/17, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо визначення оціночної вартості квартири. Апеляційний суд безпідставно поновив строк на звернення до суду зі скаргою у цій справі, оскільки відсутні поважні причини для поновлення такого строку, тому наявні підстави для залишення скарги без розгляду. Установивши, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв у межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені законодавством, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги.

ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 після ознайомлення з результатами оцінки майна, не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки. Скаржником не доведено належними та допустимими доказами те, що вартість квартири, визначена у оспорюваному звіті, є заниженою порівняно з ринковою. Апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що слід визнати результати оцінки недійсними. Також помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що об`єкти, взяті суб`єктом оціночної діяльності для порівняння, не є тотожними. Суд апеляційної інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження суб`єкта оціночної діяльності та фактично безпідставно визнав результати оцінки недійсними, неправильно надав оцінку зібраним у справі доказам, неправомірно відхилив посилання заінтересованої особи та державної виконавчої служби на те, що ОСОБА_1 умисне ухилявся від проведення виконавчих дій та був обізнаний про наявність виконавчого провадження.

У касаційній скарзі ДП «Сетам» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу оскарження судових рішень. Вважає, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18, Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/14000/16.

Касаційна скарга ДП «Сетам» мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що на час відкриття провадження у цій справі власником спірної квартири була ОСОБА_2 , яка набула це майно за результатом проведених торгів. Скаржником не було надано належних та допустимих доказів, що спірне майно могло бути реалізоване за вищою ціною. Обраний скаржником спосіб захисту є неефективним.

Позиції інших учасників

ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Зазначав, що саме суд першої інстанції правильно поновив строк звернення у цій справі, відмовивши у задоволенні скарги, апеляційний суд не вирішував зазначеного питання, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Учасники судового процесу не оскаржували судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду, тому судове рішення в цій частині набрало законної сили. Зібраними у справі доказами підтверджено, що спірна оцінка квартири проведена з порушенням вимог закону.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2008 року.

Також ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 .

Постановою головного державного виконавця Київського ВДВС Харківського МУЮ Кононенко А. О. від 06 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження № 48946197 з виконання виконавчого листа

№ 2-108/11, виданого Фрунзенським районним судом міста Харкова

05 вересня 2011 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 1 531 996,70 грн боргу.

06 червня 2016 року старший державний виконавець Київського ВДВС Харківського МУЮ Ярмоленко О. В. з метою проведення перевірки майнового стану боржника здійснив вихід за місцем проживання ОСОБА_1 - до квартири

АДРЕСА_1 . Здійснити перевірку не виявилось можливим у зв`язку з відсутністю вдома мешканців квартири, тому залишено виклик про необхідність з`явитися до державного виконавця та складено акт.

Викликом державного виконавця зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися до державного виконавця 14, 16 червня 2016 року для сплати боргу за виконавчим документом або надати підтвердні документи про сплату.

Постановою державного виконавця від 15 лютого 2017 року з ОСОБА_1 стягнуто витрати на проведення виконавчих дій.

27 квітня 2017 року старший державний виконавець Конюхова В. А. прийняла постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

Повторним викликом державного виконавця від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 зобов`язано з`явитися до державного виконавця для сплати боргу за вказаним виконавчим документом або надати підтверджуючі документи про його сплату.

Старший державний виконавець Конюхова В. А. 05 вересня 2017 року здійснила вихід за місцем проживання боржника - до квартири

АДРЕСА_1 , однак боржника не знайдено, двері ніхто не відчинив, у зв`язку з чим залишено виклик, про що складено акт.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 20 листопада

2017 року старшому державного виконавцю Конюховій В. А. дозволено примусове входження до нерухомого майна боржника ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_1 , для примусового виконання виконавчого провадження № 48946197.

06 серпня 2018 року за адресою місця реєстрації та проживання ОСОБА_1 направлено вимогу-попередження про те, що 29 серпня 2018 року о 15.00 год з метою виконання рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова будуть проводитись виконавчі дії, а саме: опис та арешт нерухомого майна - квартири

АДРЕСА_1 .

Старший державний виконавець Конюхова В. А. 23 серпня 2018 року прийняла постанову про залучення працівників Київського відділу Головного управління Національної поліції в Харківської області для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавців при проведенні виконавчих дій, які будуть проводитися 29 серпня 2018 року о 15.00 год у квартирі

АДРЕСА_1 .

Постановою від 28 серпня 2018 року старший державний виконавець Конюхова В.А. здійснила заміну стягувача з ПАТ «ВТБ Банк» на

АТ «ВТБ Банк».

Відповідно до акта старшого державного виконавця Конюхової В. А.

від 29 серпня 2018 року в присутності понятих: ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та дружини заявника ОСОБА_3 відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» роз`яснено права та обов`язки при виконанні виконавчого провадження щодо опису та арешту майна - спірної квартири, про що свідчать підписи всіх присутніх.

Постановою старшого державного виконавця Конюхової В. А. від 29 серпня 2018 року описано і накладено арешт на спірну квартиру, що належить ОСОБА_1 . Призначено відповідальним зберігачем ОСОБА_3 . Сторонам виконавчого провадження або заставодержателю роз`яснено можливість у десятиденний строк з дня прийняття постанови досягти згоди щодо вартості майна та письмово повідомити про це виконавця. Постанова містить підпис ОСОБА_3 про попередження її про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчужування, приховування чи підміну описаного майна, а також отримання копії постанови.

Постановою старшого державного виконавця Конюхової В. А.

від 17 вересня 2018 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Експрес-2012», який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 453/17, виданий Фондом державного майна України 23 травня 2017 року, строком дії - 23 травня 2020 року.

ТОВ «Експрес-2012» зобов`язано надати звіт про оцінку майна, попереджено про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту з питань, що містяться в постанові.

01 жовтня 2018 року між ТОВ «Експерт-2012» і Київським ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області укладено договір на проведення робіт з оцінки арештованого майна, за умовами якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов`язання з проведення оціночних робіт у виконавчому провадженні про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 96,1 кв. м, яка належіть ОСОБА_1 , для погашення заборгованості перед АТ «ВТБ Банк».

02 жовтня 2018 року ТОВ «Експрес-2012» складено звіт про оцінку майна, згідно з яким ринкова вартість спірної квартири становить (без податку на додану вартість) 1 428 500 грн.

Апеляційний суд встановив, що об`єкти порівняння, які були обрані експертом не є подібними: розташовані в інших адміністративних районах міста, площа об`єктів порівняння суттєво відрізняється від площі об`єкта оцінки. При цьому всі об`єкти порівняння та об`єкт оцінки знаходяться у приватній власності, а зниження вартості об`єкта оцінки на 20 % при визначенні ринкової вартості арештованого майна законодавством не передбачено.

Зі змісту звіту про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року вбачається, що оцінювач особисто не оглядав об`єкт оцінки, прийняв до уваги фотоматеріали, які не відтворюють достатньою мірою внутрішнього оздоблення квартири. На дослідження суб`єкту оціночної діяльності державним виконавцем було надано не всі фотоматеріали, що містились у виконавчому провадженні. Суб`єктом оцінки без належного обґрунтування, без огляду нерухомого майна, зазначено про те, що квартира, яка є предметом оцінки, перебуває у стані «косметичного ремонту» та застосовано відповідне знижуюче коригування.

Згідно з актом прийому-передачі робіт з оцінки арештованого майна від 10 жовтня 2018 року ТОВ «Експерт-2012» надало, а Київський ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області прийняв звіт суб`єкта оціночної діяльності.

Звіт про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року був прийнятий без зауважень та використаний для визначення вартості арештованого майна.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що своєчасно, не пізніше наступного робочого дня після отримання звіту, повідомлення про результати оцінки майна державним виконавцем на адресу

ОСОБА_1 направлено не було.

Так, матеріали справи містять копію повідомлення від 16 жовтня 2018 року, за змістом якого старший державний виконавець Конюхова В. А. за місцем реєстрації та місце проживання боржника та стягувача повідомляє їх про результати оцінки майна. На зазначеному повідомленні міститься позначка представника ПАТ «ВТБ Банк» Мошенця Д. В., який виказує незгоду з результатами оцінки.

Матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що державний виконавець на відомі йому адреси боржника направляв копії документів виконавчого провадження, однак, ОСОБА_1 такі відправлення не отримував.

Як вбачається з трекеру поштових відправлень, які відповідають тим, що зазначені у квитанції від 17 жовтня 2018 року, відправлення на адресу ОСОБА_1 поверталися не врученими.

Матеріали справи не містять витягів із журналів вихідної кореспонденції або опису вкладень щодо вищевказаного повідомлення.

Постановою старшого державного виконавця Конюхової В. А.

від 02 листопада 2018 року виконавчий лист № 2108/11, виданий Фрунзенським районним судом міста Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» 1 531 996,70 грн боргу, передано до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіально управління юстиції у Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області).

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Панкратової М. В. від 12 листопада 2018 року прийнято виконавче провадження № 48946197 з примусового виконання виконавчого листа № 2108/11, виданого Фрунзенським районним судом міста Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» 1 531 996,70 грн боргу.

Начальник ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Купріянова А. О.

01 лютого 2019 року направила до ДП «Сетам» заяву на реалізацію іпотечного арештованого майна.

ДП «Сетам» 07 лютого 2019 року направлено начальнику ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Купріяновій А. О. лист, яким повідомлено про внесення до системи «Сетам» 06 лютого 2019 року інформації про арештоване майно (формуванння лота): лот № 331732 - «Іпотека», трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 96,1 кв. м.

11 березня 2019 року відбулися торги з примусової реалізації майна боржника ОСОБА_1 - предмета іпотеки АТ «ВТБ Банк» - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 96,1 кв. м, за ціною 1 428 500 грн, визначено переможця торгів - ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом № 392086 з проведення електронних торгів від 11 березня 2019 року та актом державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Панкратової М. А. про реалізацію предмета іпотеки від 27 березня

2019 року.

ОСОБА_1 вперше ознайомився з матеріалами виконавчого провадження лише 12 березня 2019 року.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

ЄСПЛ вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом частини першої статті 74 Закону України Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначав, що державним виконавцем не здійснено всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на визначення вартості арештованого майна саме за взаємною згодою сторін виконавчого провадження, зокрема, боржника, оскільки останній не отримував відомостей про відкриття виконавчого провадження. Вказував, що оцінювач не попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого звіту, при проведенні оцінки не отримано необхідної та достовірної інформації про об`єкт оцінки, зокрема, не проведено його огляд.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» зазначено, що процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно з частинами першою та другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем (частина п`ята статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення (частини перша та шоста статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»)

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 442/4621/20.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Крім того, статтею 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17.

У справі, що переглядається, встановлено що суб`єкт оцінювання особисто не оглядав об`єкт оцінки і зауважень щодо допуску його до спірного об`єкта з метою проведення вказаного дослідження не висловлював, відтак, вказане призвело до значного заниження вартості спірного майна. Вказані обставини були досліджені судами під час розгляду скарги та не спростовані заінтересованими особами.

У постанові від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості.

Апеляційний суд дав оцінку звіту, складеному суб`єктом оцінювання, та в сукупності всіх обставин справи, дійшов до висновку про те, що висновок оцінювача складений з порушенням вимог пунктів 50, 51 Національного стандарту № 1.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання противоправними дії державного виконавця щодо визначення оціночної вартості нерухомого майна боржника відповідно до звіту про оцінку майна від 02 жовтня 2018 року, а також обґрунтовано визнав недійсними результати оцінки вартості спірного нерухомого майна, викладеної у зазначеному звіті.

При цьому безпідставним є посилання у касаційній скарзі

ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 після ознайомлення з результатами оцінки майна, не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки, з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено право сторін у виконавчому провадженні на оскарження оцінки майна до суду в 10-ти денний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця про таку оцінку.

Отже, приписи вищенаведеної норми надають учаснику виконавчого провадження право на оскарження оцінки майна, як процесуальної дії державного виконавця.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

В свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності. Отже, таке рецензування не є обов`язковим.

Вищезазначене узгоджується із правовими висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі

№ 826/6706/18 та від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц.

Безпідставним є посилання у касаційних скаргах на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18, Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/14000/16, від 24 вересня 2019 року у справі № 420/6389/18, від 01 липня 2020 року у справі № 2-1160/11, від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 442/6491/17, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 826/13405/18 районної спілки споживчих товариств звернулася до суду з адміністративним позовом до районного відділу державної виконавчої служби, треті особи - ДП «Сетам», товариство з обмеженою відповідальністю, в якому просило визнати протиправними дії посадових осіб виконавчої служби щодо передачі на примусову реалізацію приміщення універмагу. Змінюючи постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі у мотивувальній частині, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року вказувала, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою.

Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року залишено без змін постанову апеляційного суду, якою закрито провадження у справі № 826/14000/16 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю, яке діяло від власного імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду, до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування наказу. У зазначеній справі предметом перегляду касаційного суду були доводи касаційної скарги про те, що суд розглянув справу за апеляційною скаргою абсолютно сторонньої особи, яку до участі у справі як сторону чи третю особу суд не залучав; пропущено строк на подання апеляційної скарги; у постанові суд не навів заперечень товариства з обмеженою відповідальністю та не мотивував їх відхилення; суд не міг скасувати свою ухвалу, оскільки відповідно до пункту 6 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд має право скасувати тільки своє рішення у вигляді постанови.

За результатом касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 24 вересня 2019 року у справі № 420/6389/18 залишив без змін ухвалу місцевого суду (та постанову апеляційного суду), якою адміністративний позов повернуто позивачу. Касаційний суд вказував, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності. Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів Верховного Суду погодилися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з указаним позовом та про наявність підстав для повернення позовної заяви у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 2-1160/11 (2-1130/11) скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі ухвалу місцевого суду, якою залишено без задоволення скаргу фізичної особи, в якій вона просила визнати неправомірними дії державного виконавця з визначення вартості автомобіля, визнати недійсним звіт про оцінку цього майна. Верховний Суд погодився з висновками місцевого суду, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого автомобіля, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені законодавством. На час проведення оцінки спірного автомобіля та його реалізації постанова про опис та арешт майна боржника, винесена державним виконавцем, була чинною. Суб`єктом оціночної діяльності проведено попередній аналіз спеціалізованих інформаційних сайтів з купівлі-продажу автомобілів. Оцінювачем проведено аналіз інформації щодо продажу подібного автомобіля на вторинному ринку та підібрано п`ять подібних об`єктів для порівняння.

Залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги у справі № 295/11078/14-ц, Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2020 року вказував, що звіт про оцінку майна містить дані про огляд суб`єктом оціночної діяльності об`єкту оцінки - квартири. Зворотного заявником не доведено.

Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року залишено в силі ухвалу першої інстанції про відмову в задоволенні скарги у справі

№ 442/6491/17. Касаційний суд зазначив, що пункт 10.3 звіту містить дані про огляд суб`єктом оціночної діяльності об`єкту оцінки - нежитлової будівлі, до звіту додані фотокартки, на яких зображений об`єкт оцінки, зворотного заявником не доведено.

Ухвалою суду першої інстанції у справі № 755/6875/18, залишеною без змін постановою апеляційного суду, відмовлено у задоволенні скарги, в якій товариство з обмеженою відповідальністю просило: визнати дії, бездіяльність державного виконавця та начальника відділ примусового виконання рішень щодо передачі майна на реалізацію неправомірними. визнати неправомірним звіт про проведення незалежної оцінки по визначенню вартості майна, скасувати висновок про ринкову вартість нерухомого майна, скасувати протокол проведення електронних торгів. Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, а також вказував, що звіт про оцінку майна та висновок про встановлення його ринкової вартості складено суб`єктом оціночної діяльності в рамках виконавчого провадження. Висновки судів не спростовуються посиланнями заявника на те, що договір з оцінювачем укладено 25 травня 2018 року, тобто після проведення оцінки - 12 квітня 2018 року (дата завершення складання звіту - 18 квітня 2018 року), а отже звіт складено поза межами виконавчого провадження. Судами встановлено, що дії державного виконавця щодо оцінки майна відповідали положенням частин першої-третьої, п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Заявник не довів належними і допустимими доказами факту заниження вартості об`єкта оцінки, а також не доведено підстав, які відповідно до Національного стандарту № 1 підтверджують необ`єктивність та неякісність (недостовірність) оцінки, проведеної у звіті про незалежну оцінку вартості майна.

Отже, суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування висновків касаційного суду, викладених у постанові за результатом перегляду зазначених справ.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки апеляційний суд дав належну оцінку цим обставинам, а також встановив, що цей строк пропущено з поважних причин, про що виклав відповідні мотиви в оскаржуваній постанові.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Безпідставними є доводи касаційної скарги ДП«Сетам», що на час відкриття провадження у цій справі власником спірної квартири була ОСОБА_2 , оскільки вказана обставина не могла бути перешкодою для звернення ОСОБА_1 зі скаргою, так як оспорюваний звіт було складено саме щодо належного останньому майна, яке у подальшому на підставі цього ж звіту і було реалізоване на торгах.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ДП «Сетам», що скаржником не було надано доказів щодо можливої реалізації квартири за вищою ціною, оскільки вказані доводи ґрунтуються на припущеннях, а суд апеляційної інстанції дав оцінку звіту, складеному суб`єктом оцінювання, та в сукупності всіх обставин справи, дійшов до висновку про те, що висновок оцінювача складений з порушенням вимог пунктів 50, 51 Національного стандарту № 1.

ОСОБА_1 обрав належний спосіб захисту свого порушеного права, тому доводи касаційної скарги ДП «Сетам» в цій частині є необґрунтованими.

Інші наведені у касаційних скарг доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду