ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 580/2443/19

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Черкасирибгосп" (надалі також - Позивач, ПрАТ «Черкасирибгосп») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство "Укрриба", Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Жашківська міська рада Черкаської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 15 квітня 2019 року №0004331401, №0004371401, №0004391401, №0004401401, №00004381401, №0004421401, №0004431401 та від 11 липня 2019 року №0007771401.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області задоволено частково; рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року скасовано. Справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки гідротехнічні споруди, що передані ПрАТ «Черкасирибгосп» на зберігання відповідно до договору зберігання від 1 грудня 2010 року № 29/10 є державною власністю, балансоутримувачем якої є Державне підприємство «Укрриба», то у Позивача відсутні правові підстави для сплати земельного податку щодо земель, на яких розташовані такі гідротехнічні споруди. Верховний Суд вважав висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, оскільки встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на землю, є повноваженням місцевої ради, що виконується шляхом прийняття відповідного рішення. Судами першої та апеляційної інстанції не витребувані та не перевірені рішення відповідних місцевих рад про визначення ставки земельного податку.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року виділено у самостійні провадження з присвоєнням нового номеру справи позовні вимоги:

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004371401;

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004391401;

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004401401;

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №00004381401;

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004421401;

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004431401;

- ПрАТ «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2019 року №0007771401.

Передано матеріали справи в частині виділених позовних вимог до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярія) Черкаського окружного адміністративного суду для присвоєння нових єдиних унікальних номерів.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» до Головного управління ДПС у Черкаській області, треті особи: Державне підприємство «Укрриба» та Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004331401 залишено у провадженні справи №580/2443/19.

Позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року № 0004331401 обґрунтовані тим, що Позивач не є платником земельного податку, позаяк ПрАТ «Черкасирибгосп» у 2018 році не було ані власником, ані користувачем земельних ділянок під гідротехнічними спорудами, а зберігання державного майна гідротехнічних споруд рибницьких ставків, що обліковується на балансі державного підприємства «Укрриба», на праві господарського відання знаходиться на земельних ділянках в Камянському, Городищенському, Жашківському, Канівському, Черкаському районах Черкаської області. Позивач вважає, що гідротехнічні споруди не належали на праві власності ПрАТ «Черкасирибгосп» у 2018 році (на балансовому чи позабалансовому обліку не перебували), тому «немає обов`язку зі сплати земельного податку із земельних ділянок під цим нерухомим майном» і спірне рішення про збільшення грошового зобов`язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб» є протиправним. Відповідач не врахував зміст договору зберігання від 1 грудня 2010 №29/10 з правом користування майна (гідротехнічних споруд), що обліковується з 2003 року на балансі ДП «Укрриба» (власник - держава в особі Фонду державного майна України), тому твердження Відповідача, що Позивачеві передані і земельні ділянки під гідроспорудами не відповідає дійсності. Представник Позивача зазначив, що рішення місцевої ради про встановлення ставок земельного податку не були оприлюднені в установленому порядку з дотриманням засад (принципу) стабільності податкового законодавства. Позивач вважає, що рішення Бузівської сільської ради від 12 липня 2017 року №14-2/VII втратило чинність з 1 січня 2018 року. У рішенні Бузівської сільської ради від 31 січня 2018 №4-4/VII «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» не встановлено ставки земельного податку на земельні ділянки державної форми власності та водного фонду за кадастровими номерами 7120981200:01:001:1837, 7120981200:01:001:1836, 7120981200:01:001:1838. На думку Позивача, достовірні докази оприлюднення рішення ради Відповідачем і третьою особою - правонаступником Жашківською міською радою не надані. У витягах з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок зазначено цільове призначення: для рибогосподарських потреб; категорія земель землі водного фонду; форма власності - державна; право постійного користування належить Жашківській райдержадміністрації. Позивач стверджує, що лише частина земельної ділянки знаходиться під будівлями ПрАТ «Черкасирибгосп» 3,6755 га, тому було нараховано, задекларовано і сплачено Позивачем земельний податок у сумі 400216,8 грн за 2018 рік. Відповідачем, на думку Позивача, неправомірно було використано під час розрахунку податкового зобов`язання із земельного податку нормативно-грошову оцінку за земельні ділянки, що розташовані у межах населеного пункту, проте за документами - поза межами населеного пункту. У додаткових поясненнях зазначено про преюдиційне значення рішення судів у справі №5026/1934/2011. Позивач вважає, що Відповідач не встановив факт використання ПрАТ «Черкасирибгосп» земельної ділянки площею 4734,8272 га на підставі державних актів на право постійного користування земельними ділянками з гідроспорудами, витяги з Державного земельного кадастру не містять інформації про власника та користувача.

1.2. Короткий зміст оскаржених рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року № 0004331401.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року - без змін.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що:

- "Позивач покликався на відсутність оприлюднених в установленому порядку рішень ради про ставки земельного податку у контексті реалізації принципу стабільності податкового законодавства. Представник позивача стверджує, що рішення від 31 січня 2018 року №4-4/VII «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» в друкованих ЗМІ не публікувалося, Відповідачем доказів оприлюднення не надано, на сайті податкових органів інформації про ставки земельного податку не знайдено (а.с.37, том 6). Відповідачем до пояснення надано прінтскрін екрану з офіційного сайту щодо факту оприлюднення, проте прикріплений файл рішення 4 сесії ради від 31 січня 2018 року містить 0 МБ, проте ні Відповідачем, ні Жашківською міською радою до суду не надано доказів повного тексту рішення ради від 26 вересня 2017 року №14-2/VII "Про затвердження положень про місцеві податки і збори на 2018 рік", відсутній до рішення додаток 3 Положення про плату за землю. Доказів на підтвердження розміщення на дошці оголошень, опублікування в засобах масової інформації учасниками не надано, що свідчить про не дотримання суб`єктом владних повноважень органом місцевого самоврядування в порядку і строків оприлюднення інформації з дотриманням принципу стабільності податкового законодавства та про неналежне виконання обов`язків учасників справи";

- твердження Позивача щодо відсутності статусу платника відхилені як необґрунтовані, позаяк до самостійно визначеного і узгодженого податкового зобов`язання за податковою декларацією із сплати земельного податку уточнюючих декларацій, розрахунків не надано, про помилковість чи надмірність сплати податку аргументів і доводів не надано. Судом не встановлено, що Позивач звертався до Відповідача як контролюючого органу з проханням не визнавати таку звітність податковою з обґрунтуванням обставин помилкового подання звітності;

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із відповідними висновками суду першої інстанції, виходив, зокрема, із такого:

- доводи Позивача про відсутність статусу платника є необґрунтованими, оскільки до самостійно визначеного і узгодженого податкового зобов`язання за податковою декларацією зі сплати земельного податку уточнюючих декларацій, розрахунків не надано, про помилковість чи надмірність сплати податку аргументів і доводів не надано; будь-які докази щодо того, що Позивач звертався до Відповідача як контролюючого органу з проханням не визнавати таку звітність податковою з обґрунтуванням обставин помилкового подання звітності, тобто помилковості самостійно узгодженого ПрАТ «Черкасирибгосп» зобов`язання в матеріалах справи відсутні; наведене вище вказує на те, що Позивач в силу положень Податкового кодексу України є платником податку на землю;

- рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області «Про затвердження положень про місцеві податки та збори на 2018 рік» від 26 вересня 2017 року № 14-2/VII прийняте пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного року та в друкованих засобах масової інформації не публікувалося; Відповідачем до пояснення надано прінтскрін екрану з офіційного сайту щодо факту оприлюднення вказаного рішення, проте прикріплений файл рішення ради містить 0 МБ, протилежного ні відповідачем, ні Жашківською міською радою ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було;

- згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, місце розташування земельних ділянок в адмінмежах Бузівської сільської ради визначено в межах населеного пункту, форма власності - державна, з цільовим призначенням - 10.07 для рибогосподарських потреб 44,9304 га, 21,4487 га, 5,741 га; державний акт на право постійного користування для ведення рибного господарства видано Бузівською сільською радою. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Позивачем правомірно визначено та сплачено земельний податок відповідно до самостійно узгодженого податкового зобов`язання у розмірі не меншому 0,5 % за земельні ділянки нормативну грошову оцінку яких проведено, з чим погоджується колегія суддів.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ознайомившись із касаційною скаргою у відзиві Позивач просив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2022 та рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року у справі №580/2443/19 залишити без змін.

Від представників Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Жашківської міської ради Черкаської області надійшли клопотання щодо розгляду справи за їх відстуності.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представники Позивача та Відповідача підтримали зазначені у письмових документах вимоги.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що за результатами проведеної перевірки складено акт від 18 березня 2019 року №87/23-00-14-0107/00476814, в якому вказано про порушення ПрАТ «Черкасирибгосп» вимог податкового законодавства, зокрема підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено земельний податок за 2018 у Жашківському районі с. Бузівка у сумі 2401300,80 грн.

На підставі Акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року №0004331401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 3001626,00 грн, з яких 2401300,80 грн нараховано за податковими зобов`язаннями та 600 325,20 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою прийняття вказаного індивідуального акта стали висновки Відповідача, зафіксовані в акті перевірки, про те, що Позивач при обрахунку земельного податку безпідставно виходив із ставки, що становить 1% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як така ставка відповідно до рішення органу місцевого самоврядування мала би становити 7% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставами скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Відповідач визначив порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України)).

Наведені Відповідачем доводи в обґрунтування правомірності спірного індивідуального акта в касаційній скарзі зводяться до того, що рішення Бузівської сільської ради №14-2/ VII, датоване 12 липня 2017 року, рішенням №4-4/VІІ від 31 січня 2018 року визнано таким, що втратило чинність.

При цьому, Відповідач вважає, що висновок щодо відсутності факту оприлюднення рішення Бузівської сільської ради №4-4/VІІ від 31 січня 2018 року є припущенням.

Відповідач покликається не неврахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 грудня 2021 року у справі №677/1846/16-а.

3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, Позивач у відзиві на касаційну скаргу покликається на те, що судами надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання ним вимог Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) при формуванні даних податкового обліку.

У ході розгляду справи встановлено, що Відповідач під час проведення перевірки за основу при обґрунтуванні нарахування земельного податку Позивачу керувався рішенням Бузівської сільської ради від 31 січня 2018 №4-4/VІІ «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік». Однак, Відповідач не врахував, що це рішення було прийняте пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а також воно не було оприлюднене. Також судом встановлено, що рішенням від 31 січня 2018 року №4-4/VІІ «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» визнано таким, що втратило чинність з 1 січня 2018 року рішення сесії Бузівської сільської ради від 12 липня 2017 року №14-2/VІІ. В акті перевірки платника податків не обґрунтовано вибір ставки 7% і не врахування 0,5% щодо земельних ділянок нормативну грошову оцінку яких проведено з огляду на відомості ДЗК щодо права постійного користування за Жашківською райдержадміністрацією (а.с.115 том 5) та грошовою оцінкою у розрахунках Позивача і Відповідача.

Рішення Бузівської сільської ради від 31 січня 2018 року №4-4/VІІ «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» до Позивача не доводилось. В друкованих засобах вказане рішення також не опубліковувалось. Будь-які докази оприлюднення цього рішення - відсутні.

Застосування рішення Бузівської сільської ради від 31 січня 2018 року №4-4/VІІ «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік», як вважає Позивач, суперечить принципу стабільності, оскільки воно прийняте менше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2018 рік) і з цієї причини не може застосовуватися у 2018 році. Відповідно до позиції Конституційного Суду України закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).

Позивач акцентує увагу на висновки Верховного Суду, у постановах:

- від 25 вересня 2018 року у справі №428/7176/14-а, де зазначається, що згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності: зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Згідно з частиною другою статті 57 Конституції України є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, що не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту;

- від 4 травня 2020 у справі №809/276/18, згідно з яким на законодавчому рівні закріплена чітка процедура розроблення та затвердження органом місцевого самоврядування власних регуляторних актів, зокрема й обов`язок оприлюднювати їх для можливості набрання ними чинності та подальшого застосування виключно в порядку та у спосіб, визначений законодавством. Відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт, оскільки відповідно до статті 57 Конституції України Закони та інші нормативно- правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Отже, суд дійшов висновку, що законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення. З урахуванням тієї обставини, що оспорюване рішення було розміщено на дошці оголошень та на офіційному сайті сільради, але не було опубліковане в засобах масової інформації в порядку, визначеному законодавством, суд дійшов висновку, що таке рішення є нечинним;

- від 8 травня 2018 року у справі № 461/8220/13-а, відповідно до якого статтею 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію, а також відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ці рішення є регуляторними актами, приймаються з урахуванням вимог цього ж закону. Згідно зі статтею Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а в разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. Наголошується на те, що для визначення чинності акту органу місцевого самоврядування необхідно визначити момент його офіційного оприлюднення. Тобто, безпосередньо дату, день коли цей акт оприлюднений.

При цьому, звертає увагу Позивач й на те, що зазначений Відповідачем висновок судом касаційної інстанції у справі №677/1846/16-а був обумовлений встановленням факту оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування на стенді оголошень сільської ради. Натомість, як зауважує Позивач, у оскаржуваних Відповідачем судових рішеннях у справі №580/2443/19, навпаки, встановлено відсутність факту оприлюднення рішення від 31 січня 2018 року «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік». Рішення органу місцевого самоврядування не було розміщено на дошці оголошень, не було опубліковано в засобах масової інформації, не було оприлюднено будь-яким іншим способом. Також на сайті податкового органу відповідна інформація щодо рішення відсутня. Відсутній обов`язковий елемент для визначення чинності акта органу місцевого самоврядування, а саме: визначення моменту його офіційного оприлюднення. Тобто, безпосередньо дати, дня коли цей акт оприлюднений.

Таким чином, на думку представника Позивача, оскільки рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області не було оприлюднено, це рішення не набрало чинності і не може порушувати права, свободи та інтереси сторін у сфері публічно-правових відносин.

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, а також площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункт 271.2 статті 271 ПК України) .

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Як передбачено пунктом 274.2 статті 274 ПК України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі №640/6013/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, для цілей цих правовідносин Позивач, в силу того, що подавав декларації з земельного податку, є користувачем земельного податку.

Ці висновки у межах цих правовідносин, як зазначено вище, не спростовуються Позивачем, який не подавав ані апеляційну, ані касаційну скаргу.

Звертаючись до зазначених у касаційній скарзі доводів та підстав касаційного оскарження, Суд звертає увагу на те, що фактично підставою скасування спірного у справі індивідуального акта стали висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неналежне опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставок місцевих податків.

Аналізуючи в правовому сенсі зазначені висновки, Суд звертає увагу на таке.

У ході розгляду справи судами з`ясовано, що за Позивачем 29 червня 2016 року зареєстровано право постійного користування на земельні ділянки 7120981200:01:001:1836 площею 44,9304 га, 7120981200:01:001:1838 площею 5,741 га, 7120981200:01:001:1837 площею 21,4487 га для рибогосподарських потреб землі водного фонду (Жашківський район, Бузівська сільська рада) на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою І-ЧР 000907 від 18 квітня 2001, виданого Бузівською сільською радою.

Відповідно до звітної за 2018 рік декларації з плати за землю, код органу місцевого самоврядування 7120981201, Жашківський район, с. Бузівка Позивачем нараховано за категорію земель 10.07, дата реєстрації прав користування - 29 червня 2016 року, кадастрові номери 7120981201:01:001:1836, 7120981201:01:001:1837, 7120981201:01:001:1838 за ставкою 1% за нормативною грошовою оцінкою 554931 грн від площі 72,1201 га - 400216,80 грн земельного податку.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2019 року № 0004331401, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб по Бузівській сільській раді, Головне управління ДПС у Черкаській області виходило з того, що рішенням Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року № 4-4/VII «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, та які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), у розмірі 7% від їх нормативної грошової оцінки.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій досліджувалось питання щодо опублікування рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області щодо встановлення відповідних ставок податків.

Так, суд першої інстанції вказав, що «Представник Позивача стверджує, що рішення від 31 січня 2018 року №4-4/VII «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» в друкованих ЗМІ не публікувалося, Відповідачем доказів оприлюднення не надано, на сайті податкових органів інформації про ставки земельного податку не знайдено (а.с.37, том 6). Відповідачем до пояснення надано прінтскрін екрану з офіційного сайту щодо факту оприлюднення, проте прикріплений файл рішення 4 сесії ради від 31 січня 2018 року містить 0 МБ, проте ні відповідачем, ні Жашківською міською радою до суду не надано (а.с.140-141, а.с.212-237 том 4) доказів повного тексту рішення ради від 26 вересня 2017 року №14-2/VII «Про затвердження положень про місцеві податки і збори на 2018 рік», відсутній до рішення додаток 3 Положення про плату за землю «Про затвердження положень про місцеві податки та збори на 2018 рік» від 26 вересня 2017 року № 14-2/VII. Доказів на підтвердження розміщення на дошці оголошень, опублікування в засобах масової інформації учасниками не надано».

При цьому суд першої інстанції вважав зазначені рішення регуляторними актами.

Суд же апеляційної інстанції, надаючи оцінку відповідним твердженням вказав, що «рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області «Про затвердження положень про місцеві податки та збори на 2018 рік» від 26 вересня 2017 року №14-2/VII прийняте пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного року. Більш того, рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області «Про затвердження положень про місцеві податки та збори на 2018 рік» від 26 вересня 2017 року №14-2/VII в друкованих засобах масової інформації не публікувалося. Відповідачем до пояснення надано прінтскрін екрану з офіційного сайту щодо факту оприлюднення вказаного рішення, проте прикріплений файл рішення ради містить 0 МБ, протилежного ні відповідачем, ні Жашківською міською радою ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було».

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про те, що рішення від 31 січня 2018 року №4-4/VII «Про місцеві податки та збори в Бузівській сільській об`єднаній територіальній громаді на 2018 рік» оприлюднене належним чином як того вимагають вимоги чинного на той час законодавства, при цьому з 1 січня 2018 року втратило чинність рішення Бузівської сільської ради №14-2/ VII, яке датоване 12 липням 2017 року, а не 29 вересня 2017 року.

Разом з тим, при вирішенні спору судами не враховано такого.

На виконання ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 18 червня 2022 року щодо зобов`язання Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області надати рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, починаючи з 2016 до 2019 років про встановлення ставок податку на земельні ділянки (плата за землю, орендна плата), Жажківською міською радою як правонаступником надано копії рішення Бузівської сільської ради:

- «Про затвердження положень про місцеві податки і збори на 2016 рік» №54-4/VI, датоване 22 липня 2015 року;

- «Про затвердження положень про місцеві податки і збори на 2017 рік», датоване 23 серпня 2016 року

- «Про затвердження положень про місцеві податки і збори на 2018 рік» №14-2/VII, датоване 29 вересня 2017 року.

Згідно з пунктом 8 цих рішень затверджено ставки земельного податку на 2017-2018 рік, в тому числі 7% від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Якщо проаналізувати Положення про плату за землю на 2016 рік, то ставка податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) була встановлена у розмірі 12% (том 4, а.с. 234).

При цьому, Відповідачем у ході судового процесу надано рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року №4-4/VII, яким встановлено на 2018 рік, зокрема, податок на земельні ділянки, які перебувають постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки.

Відповідач стверджував, а представник Позивача не заперечував, що відповідні нарахування грошових зобов`язань на підставі спірного індивідуального акта контролюючим органом здійснювалось саме на підставі рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року №4-4/VII.

При цьому пунктом 11 цього рішення визнано таким, що втратило чинність рішення сесії Бузівської сільської ради №14-2/VII, однак датою цього рішення визначено 12 липня 2017 року, а не 26 вересня 2017 року.

Як свідчить зміст ухвалених у справі судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій, у ході розгляду справи не встановлювались обставини щодо розбіжностей у датах рішення Бузівської сільської ради №14-2/VII.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18, в якій дійшов висновків щодо правової природи рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, за змістом яких рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 3 жовтня 1997 року №4-зп/1997 зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відсутність у рішенні сільської ради вказівки на втрату чинності попереднім однопредметним нормативно-правовим актом цих обставин не змінює і не впливає на правову регламентацію спірних правовідносин, не зумовлює ситуації, за якої одночасно зберігають чинність і діють декілька відповідних актів органів місцевого самоврядування.

За наведеного вище та з урахуванням того, що у ході судового розгляду ані Позивач, ані Відповідач (як підтверджується аудіозаписами судового засідання) не заперечували, а навпаки стверджували, що на час спірних правовідносин у 2018 році питання визначення ставок місцевих податків було врегульовано саме рішенням Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року №4-4/VII, безпідставним є встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо оприлюднення рішення Бузівської сільської ради №14-2/VII, а також наявності додатку № 3 до такого.

В аспекті оприлюднення відповідного нормативно-правового акта, а саме рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року №4-4/VII Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду відповідно до такого принципу адміністративного процесу принципу офіційного з`ясування обставин у справі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Незважаючи на наявність цих норм, що визначають вимоги щодо рішень про встановлення місцевих податків і зборів, судами в порушення наведеного принципу залишено поза увагою те, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У постанові від 19 вересня 2022 року у справі № 804/2474/18 Верховним Судом сформовано висновки, відповідно до яких з аналізу норм вказаного Закону №2245-VIII вбачається, що у 2018 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, про встановлення місцевих податків і зборів, зокрема і в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 (стабільність) та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України. Суд вважає, що вказаний Закон №2245-VIII в тому числі і в частині принципів фіскальної достатності (підпункт 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), стабільності та порядку прийняття і оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування.

Аналогічний за змістом підхід простежується також і в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №825/1496/17 від 15 травня 2019 року.

При цьому у постанові Верховного Суд від 30 грудня 2021 року у справі №677/1846/16-а, на яку посилається Відповідач в обґрунтування передбаченої пунктом першим частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження, зазначено, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не встановлено, в який спосіб підлягає оприлюдненню рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі №300/1767/20 Верховний Суд, надаючи у визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України межах правову оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, також формував свої висновки на основі встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо оприлюднення відповідного рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податків.

Так, у межах цієї справи, касаційний перегляд якої здійснюється у цьому провадженні, суд апеляційної інстанції взагалі не встановлював обставини щодо оприлюднення рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року №4-4/VII, яким, за твердженням сторін, визначались місцеві податки.

При цьому, досліджуючи питання щодо оприлюднення рішення сесії Бузівської сільської ради №14-2/VII, суд апеляційної інстанції послався на те, що Відповідачем до пояснення надано скріншот (зображення, отримане комп`ютером, що відображає дані, які бачить користувач на екрані монітора екрану) з офіційного сайту щодо факту оприлюднення вказаного рішення, проте прикріплений файл рішення ради містить 0 МБ, без врахування того, що такі докази надавались саме на підтвердження опублікування рішення Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області від 31 січня 2018 року №4-4/VII.

У суді касаційної інстанції представник Позивача стверджував, що судом апеляційної інстанції допущено описки у судовому рішенні в частині дати та номера рішення органу місцевого самоврядування. Проте, Суд не знайшов вагомих підстав аби погодитися із такими твердженнями в силу відсутності в матеріалах справи вжиття визначених процесуальним законодавством заходів для виправлення таких.

Обґрунтовуючи висновки на підтвердження не опублікування рішення від 31 січня 2018 року, суд першої інстанції покликався на те, що відповідно до зробленого знімку екрана (скріншонту) з сайту Бузівської сільської ради, файл, який нібито підтверджує опублікування цього нормативно-правового акту, має розмір 0 МБ.

Попри це, така оцінка доказів, на думку Верховного Суду, суперечить правилам, визначеним статтею 90 КАС України. Відповідно до цієї норми суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як підтверджується змістом рішення суду першої інстанції, його висновки щодо не опублікування рішення органу місцевого самоврядування обумовлені лише розміром текстового файлу, в якому, за твердженням Відповідача, містилось відповідне рішення. Так, суд не звернув уваги на те, що розмір такого файлу міг бути не лише в МБ (мегабайтах), а й в інших менших розмірах (кілобайтах, байтах), а відтак для цілей вирішення цього спору суд не був позбавлений був можливості перейти за відповідним посиланням в мережі інтернет (скріншот адреси веб-сторінки в мережі інтернет надавався Відповідачем) та шляхом безпосереднього дослідження перевірити чи у відповідному файлі містилось рішення, з приводу опублікування якого виник спір.

Колегія суддів вважає формальним підхід судів попередніх інстанцій до перевірки щодо опублікування рішення органу місцевого самоврядування, про якейде мова в розрізі спірних правовідносин. При цьому повнота встановлення усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, є обов`язковою складовою судового процесу, й має бути дотримана судами у будь-якому спорі.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що висновки у справах №461/8220/13-а, №428/7176/14-а, на які покликається Позивач у відзиві, не є релевантними для цілей цієї справи, оскільки з огляду зміну правового регулювання вони сформовані не за подібних правовідносин.

Крім того, необхідно зазначити, що висновки щодо права користування земельною ділянкою за Жажківською райдержадмінстрацією в аспекті твердження щодо застосування ставки 0,5% від нормативної грошової оцінки, як свідчить зміст судового рішення, судом першої інстанції сформовано на підставі витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13 листопада 2013 року, тоді як судами установлено, що право постійного користування на земельні ділянки за Позивачем зареєстровано 29 червня 2016 року.

За змістом норм процесуального законодавства обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених КАС України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене, враховуючи у сукупності наведені у цій постанові обставини, Верховний Суд зазначає, що аргументи, наведені в касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги визначені КАС України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Суд дійшов висновку, що судові рішення попередніх інстанцій у даній підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відтак, для правильного вирішення спору судам першої та апеляційної інстанцій необхідно надати вичерпну оцінку висновкам Відповідача, покладених в основу спірного у справі індивідуального акта та обставинам, на які посилався Позивач на спростування таких висновків.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судами та неврахування відповідних висновків Верховного Суду, дають підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 3, 195, 344, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд