ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 642/4496/16-ц

1. Описова частина

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Харківжитло» (далі - ТОВ «Харківжитло») про стягнення коштів за невиконання договірних зобов`язань.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 січня 2006 року між ним та ТОВ «Харківжитло» укладено договір № 45/57 про пайову участь у будівництві житлового багатоквартирного будинку за адресою: будинок АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого позивач здійснив на розрахунковий рахунок ТОВ «Харківжитло» пайовий внесок у розмірі 438 264,00 грн, який на момент укладання договору становив 86 785,00 доларів США, а ТОВ «Харківжитло» зобов`язалося завершити будівництво об`єкта у другому кварталі 2009 року.

Позивач зазначав, що після завершення будівництва йому повинна була виділена в натурі, зі створеної учасниками спільної часткової власності, трикімнатна квартира на четвертому поверсі, загальною проєктною площею 102,10 кв. м, під будівельним номером АДРЕСА_2 у цьому будинку.

На думку ОСОБА_1 , він виконав взяті за договором зобов`язання, своєчасно сплатив вартість обраного об`єкта, ТОВ «Харківжитло» прийняло сплачені кошти та закріпило за ним конкретний об`єкт, проте взяті на себе зобов`язання щодо введення в експлуатацію об`єкта будівництва у другому кварталі 2009 року та передачі його під заселення ТОВ «Харківжитло» до цього часу не виконало, що є істотним порушенням умов договору.

Крім того, вважав, що до правовідносин, які виникли між ним та ТОВ «Харківжитло», мають застосовуватися вимоги частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , просив суд:

відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути з ТОВ «Харківжитло» на його користь пеню у розмірі 3 % вартості послуг за кожний день прострочення за період з 18 липня 2015 року до 19 липня 2016 року у розмірі 4 798 990,80 грн (438 264 х 3 % х 365 днів);

відповідно до вимог статті 625 ЦК України стягнути з відповідача на його користь інфляційні витрати у розмірі 360 108,37 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 10 803,25 грн, а всього 370 911,62 грн.

Справа № 642/4496/16-ц неодноразово переглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на спірні правовідносини вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 625 ЦК України не розповсюджуються, оскільки укладений між сторонами договір про участь у будівництві є договором про спільну інвестиційну діяльність і передбачає об`єднання внесків сторін з метою будівництва багатоквартирного житлового будинку, внаслідок чого позивач отримує у власність квартиру, а не надання послуг згідно з пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів». У відповідача за умовами цього договору виникають не грошові, а майнові зобов`язання перед позивачем.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 625 ЦК України, є обґрунтованими, оскільки зобов`язання, які виникли між сторонами за договором пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку, не є грошовими.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова віл 10 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, зробили передчасний висновок, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 625 ЦК України. Висновок про можливість застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин, які випливають з договору про участь у пайовому будівництві квартири, наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/20776/14-ц (провадження № 61-25322св18).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2020 року у складі судді Бородіної О. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов`язання за період з 18 липня 2015 року до 19 липня 2016 року у розмірі 13 147,92 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 виконав умови договору, повністю сплатив обумовлену у договорі суму, а ТОВ «Харківжитло» на час розгляду справи будівництво не завершено, у той час коли плановим строком завершення будівництва встановлено другий квартал 2009 року. Суд першої інстанції вважав, що відповідачем не виконано зобов`язання і він повинен сплатити пеню у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки правовідносини між будівельною компанією (виробник) й фізичною особою (споживач, замовник) - це угода про послугу - будівництво житла. Проте, матеріали справи не містять відомостей щодо вартості робіт, та позивачем не надано доказів щодо вартості невиконаної роботи, як вихідної величини для обрахунку розміру пені. Натомість пеню обраховано, виходячи з авансової вартості невикупленої на момент укладення договору площі квартири, що не є тотожним вартості невиконаної роботи.

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2020 року скасовано, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обставини щодо стягнення пені у розмірі, встановленому договором, за період з 18 липня 2015 року по 19 липня 2016 року за прострочення виконання зобов`язання вже встановлені судовими рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року у справі № 642/333/16-ц та Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року у справі № 642/493/17-ц, що набрали законної сили, у зв`язку із цим це не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи відповідно до вимог статті 82 ЦПК України.

Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

При цьому, судом апеляційної інстанції було враховано те, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції свої позовні вимоги підтримав частково, а саме у частині вимог щодо стягнення пені у розмірі 3 % вартості послуг за кожний день прострочення у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 липня 2015 року по 19 липня 2016 року у розмірі 4 798 990,80 грн. Щодо позовних вимог про стягнення на його користь з відповідача суми інфляційних у розмірі 360 108,37 грн та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 10 803,25 грн, а всього 370 911,62 грн не підтримав та зазначив, що це питання вже вирішено у іншій справі.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 посилається на те, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування статей 16, 23 ЦК України у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/20776/14-ц та від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

На думку ОСОБА_1 , суд апеляційної безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Ленінського районного суду м. Харкова.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Харківжитло» на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Харківжитло» укладено договір № 45/57 про пайову участь у будівництві, відповідно до умов якого сторони домовились спільно діяти на підставі об`єднання своїх пайових внесків для досягнення спільної мети: будівництва та введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору розмір пайового внеску з фінансування будівництва квартири на момент укладання цього договору складав 438 264,00 грн, що дорівнював 86 785,00,00 доларів США.

29 січня 2007 року ОСОБА_1 вніс зазначену суму на депозитний рахунок ТОВ «Харківжитло».

Пунктом 2.1 договору визначено зобов`язання ТОВ «Харківжитло» передати пайовику квартиру згідно з додатком № 1 до цього договору, зокрема трикімнатну квартиру, загальною проектною площею 102,10 кв. м, на четвертому поверсі у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 .

Згідно із пунктом 2.4 договору строк закінчення будівництва - другий квартал 2009 року.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що у разі порушення ТОВ «Харківжитло» своїх зобов`язань, передбачених пунктом 2.4, більш ніж на 90 банківських днів, товариство сплачує пайовику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми фактично внесених пайовиком грошових коштів за кожний день прострочення, починаючи з 91-го дня.

ТОВ «Харківжитло» покладених на нього зобов`язань за договором пайової участі у будівництві житлового багатоквартирного будинку не виконало.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2013 року, у справі № 642/1196/13-ц позов ОСОБА_1 до ТОВ «Харківжитло» про стягнення пайового внеску, пені та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 65 739,78 грн за період з лютого 2012 року до січня 2013 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року, у справі № 642/294/14-ц стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 60 840,64 грн за період з лютого 2013 року до січня 2014 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року в частині, що залишена без змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року, у справі № 642/506/15-ц стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 96 346,03 грн за період з лютого 2014 року до січня 2015 року.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року, у справі № 642/333/16-ц стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 227 681,15 грн за період з лютого 2015 року до січня 2016 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року, у справі № 642/493/17-ц стягнуто з ТОВ «Харківжитло» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання зобов`язань за період з лютого 2016 року по січень 2017 року у розмірі 204 756, 63 грн.

Згідно інформації із Єдиного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 05 грудня 2017 року в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за період з лютого 2016 року по січень 2017 рік у розмірі 204 756,63 грн набрало законної сили 02 серпня 2018 року.

Вимоги ОСОБА_1 за цим позовом стосуються стягнення з ТОВ «Харківжитло» на його користь пені у розмірі 3 % вартості послуг за кожний день прострочення за період з 18 липня 2015 року до 19 липня 2016 року у розмірі 4 798 990,80 грн (438 264 х 3 % х 365 днів) відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною першою статті 875 ЦК України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно із частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно із частинами четвертою, сьомою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши те, що рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року у справі № 642/333/16-ц та Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2017 року у справі № 642/493/17-ц у нескасованій під час касаційного перегляду частині, що набрали законної сили, задоволені позовні вимоги позивача у частині стягнення пені в розмірі, встановленому договором, за період з 18 липня 2015 року по 19 липня 2016 року за прострочення виконання зобов`язань та ураховуючи те, що позивач у суді першої інстанції свої позовні вимоги підтримав лише у частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % вартості послуг за кожний день прострочення у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 липня 2015 року по 19 липня 2016 року у розмірі 4 798 990,80 грн, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині позовних вимог.

Разом із цим, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано враховано те, що позивач позовні вимоги у частині стягнення на його користь з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 360 108,37 грн та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 10 803,25 грн, а всього 370 911,62 грн не підтримав, посилаючись на те, що позовні вимоги у цій частині вже вирішені в іншій справі.

Аргументи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України» повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду