ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 671/1834/20

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 не погоджується з кваліфікацією судами діяння засудженого ОСОБА_3 та вважає, що його дії належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 152 КК.

Так, кримінальна відповідальність за вчинення зґвалтування неповнолітньої особи настає лише за умови, якщо винна особа усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що вчиняє такі дії щодо неповнолітньої особи, а так само, коли вона повинна була і могла це усвідомлювати. У процесі вирішення цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство винної особи з нею, володіння винною особою відповідною інформацією. Неповнолітній вік потерпілої особи не може бути підставою для кваліфікації вказаних дій за ч. 3 ст. 152 КК, якщо буде доведено, що винна особа сумлінно помилялася щодо фактичного віку потерпілої особи.

За матеріалами кримінального провадження, орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 152 КК як зґвалтування неповнолітньої особи, однак у суді першої інстанції не було підтверджено, що обвинуваченому був відомий вік потерпілої, з якою він раніше не був знайомий, та не доведено, що ОСОБА_3 міг припускати її неповнолітній вік, а тому за відсутності цієї кваліфікуючої ознаки його дії суд кваліфікував за ч. 1 ст. 152 КК, з висновками якого погодився й Хмельницький апеляційний суд.

Так, суд першої інстанції установив, що обвинувачений не був знайомим із потерпілою, а познайомився, коли зустрів її 09 липня 2020 року вночі на вулиці де потерпіла тривалий час вживала алкогольні напої та палила цигарки. Також суд оцінив показання потерпілої ОСОБА_1 , яка зазначила, що не повідомляла обвинуваченому про свій вік, а сам ОСОБА_3 під час негласних слідчих розшукових дій у ході розмови зі співкамерником повідомив йому про статевий акт із дівчиною, якій, з її слів, було 20 років.

Суд також підкреслив, що у висновку від 06 серпня 2020 року № 415, серед іншого, наявні відомості про потерпілу, яка з 15-16 років палить, вживала алкогольні напої та психоактивні речовини (амфетамін, екстазі), через сварки з матір`ю на ґрунті вживання наркотиків вчинила собі самопошкодження на внутрішній поверхні лівого передпліччя, має на тілі шість дрібних татуювань, підтримує зв`язки з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя. Вона виявляє риси демонстративності, прагнення самостійності, погану переносимість будь-яких рамок і обмежень.

Крім того, суд акцентував, що зовнішні фізичні дані ОСОБА_1 , якій станом на 09 липня 2020 року виповнилося 17 років, опосередковано можуть свідчити про її неповнолітній вік через невелику статуру потерпілої, однак дійшов правильного висновку, що сама по собі ця ознака не може бути вирішальною та оцінюється в сукупності з іншими обставинами справи.

Отже, Волочиський районний суд Хмельницької області, навівши докладні мотиви та витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, а також врахувавши в сукупності всі обставини вчиненого діяння, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність наявності умислу в ОСОБА_3 на зґвалтування неповнолітньої особи і правомірно кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 152 КК як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування).Водночас наведені в касаційній скарзі потерпілої твердження не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, які би свідчили про їх необґрунтованість, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості вироку Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 липня 2021 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2022 року.

Покарання засудженому ОСОБА_3 суд першої інстанції призначив із дотриманням вимог статей 50, 65 КК, оскільки повною мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та обставину, що обтяжує покарання. Узявши до уваги зазначені обставини в сукупності, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 152 КК.

Колегія суддів погоджується із цим висновком і вважає, що таке покарання відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_3 й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, розглянувши цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 , відповідно до статей 128, 129 КПК з урахуванням ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України задовольнив його частково. Розмір суми, стягнутої із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди, визначив з огляду на моральні страждання потерпілої, пов`язані із протиправною поведінкою обвинуваченого щодо неї - вчиненням зґвалтування та заподіяння тілесних ушкоджень, що порушило її звичайний ритм життя, призвело до погіршення морально-психологічного стану та моральних страждань. Ураховуючи наведене, керуючись засадами справедливості й розумності, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_1 , з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, та немає правових підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м'якість, касаційну скаргу потерпілої необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд