ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 825/4521/13-а

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Племінне господарство «Бреч» (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду із адміністративним позовом до Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі у тексті - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.08.2013 №0000022200, №0000032200, від 29.11.2013 №0000392200, №0000382200.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю. Зазначає, що господарські операції, пов`язані з будівництвом об`єктів основних засобів, за якими позивачем сформовано податковий кредит об`єктивно відбулися, спричинили зміни активів і зобов`язань Товариства, підтверджені належними первинними документами. Створені Товариством основні засоби використовувалися ним у власній господарській діяльності.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 у задоволені позову відмовлено повністю з підстав того, що основні засоби позивачем не використовувалися у власній господарській діяльності, оскільки не введені в експлуатацію.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.11.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що податкове законодавство не ставить у залежність право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого контрагенту при будівництві основних засобів, з моментом введення в експлуатацію основних засобів, що не було взято до уваги судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень. Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не перевірили фактичне здійснення господарських операцій, належне їх підтвердження первинними бухгалтерськими документами, реальність таких операцій, фактичні зміни майнового стану платника податків.

За наслідками нового розгляду справи, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.08.2013 №0000022200, №0000032200, від 29.11.2013 №0000392200, №0000382200.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції Товариства мали реальний характер, підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та були спрямовані на одержання прибутку, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Зазначає про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з огляду на не введення в експлуатацію створених у процесі господарської діяльності основних засобів, відсутність доказів використання створених основних засобів у власній господарській діяльності.

Товариство правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось, що не перешкоджає розгляду справи у касаційному порядку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ), який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 15.11.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Ханова Р.Ф., Хохуляк В.В.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 18.07.2013 № 42/22/36584676, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого:

завищено суму бюджетного відшкодування за період, що підлягав перевірці на 7 197 925, 00 грн, в тому числі за липень 2011 року на 3 311 387, 00 грн, за серпень 2011 року на 381 232, 00 грн, за вересень 2011 року на 870 904, 00 грн, за жовтень 2011 року на 85 135, 00 грн, за листопад 2011 року на 1 145 484, 00 грн, за січень 2012 року на 372 877, 00 грн, за лютий 2012 року на 147 766, 00 грн, за березень 2012 року на 124 871, 00 грн, за червень 2012 року на 268 457, 00 грн, за липень 2012 року на 99 695, 00 грн, за серпень 2012 року на 94 381, 00 грн, за вересень 2012 року на 97 939, 00 грн, за жовтень 2012 року на 98 012, 00 грн, за листопад 2012 року на 99 785, 00 грн;

занижено залишок від`ємного значення (рядок 24 Декларації) на 7 197 925, 00 грн, в тому числі за липень 2011 року на 3 311 387, 00 грн, за серпень 2011 року на 381 232, 00 грн, за вересень 2011 року на 870 904, 00 грн, за жовтень 2011 року на 85 135, 00 грн, за листопад 2011 року на 1 145 484, 00 грн, за січень 2012 року на 372 877, 00 грн, за лютий 2012 року на 147 766, 00 грн, за березень 2012 року на 124 871, 00 грн, за червень 2012 року на 268 457, 00 грн, за липень 2012 року на 99 695, 00 грн, за серпень 2012 року на 94 381, 00 грн, за вересень 2012 року на 97 939, 00 грн, за жовтень 2012 року на 98 012, 00 грн, за листопад 2012 року на 99 785, 00 грн;

занижено суму бюджетного відшкодування за грудень 2011 року на 5 794 142, 00 грн, за квітень 2012 року на 645 514, 00 грн, за грудень 2012 року на 758 269, 00 грн.

На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.08.2013:

№ 0000022200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 7 164 157, 00 грн;

№ 0000032200, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7 164 157, 00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийнятих Інспекцією рішень, рішенням від 20.11.2013 №15661/6/99-99-10-01-15 Міністерством доходів і зборів України скаргу Товариство задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.08.2013 № 0000022200, №0000032200 в частині 5 900 474, 00 грн та у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, залишено без змін.

На підставі акта перевірки та зазначеного рішення Міністерства доходів і зборів України Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.11.2013:

№ 0000392200, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 297 451, 00 грн;

№ 0000382200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1 297 451, 00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК Украни бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, що визначені у розділі V Кодексу.

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 статті 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктами 200.4, 200.5 статті 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник податку на додану вартість може зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Визначення поняття "капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи" міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено, що це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції", а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (ведення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас, рахунок 10 "Основні засоби" призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об`єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об`єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов`язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 "Основні засоби". Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 "Капітальні інвестиції", це підприємство може претендувати на отримання бюджетного відшкодування.

Таким чином, податкове законодавство не ставить у залежність право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого контрагенту при будівництві основних засобів, з моментом введення в експлуатацію основних засобів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивачем, як покупцем було укладено ряд договорів з підприємствами щодо придбання товарів та надання послуг в тому числі щодо будівництва основних засобів, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідач не заперечує здійснення Товариством відповідних господарських операцій та підтвердження таких операцій належно оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, в акті перевірки не зазначено про наявність порушень у бухгалтерському обліку щодо проведених господарських операцій або будь-якої невідповідності бухгалтерського обліку фактичній господарській діяльності. Актом перевірки встановлено порушення з приводу завищення сум бюджетного відшкодування за рахунок віднесення до податкового кредиту сум сплаченого податку під час будівництва основних засобів.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Контролюючий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про не підтвердження сум податку на додану вартість, включених позивачем до складу податкового кредиту з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги встановлення судами придбання, використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство не ставить у залежність право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого контрагенту при будівництві основних засобів, з моментом введення в експлуатацію основних засобів.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно введення в експлуатацію основних засобів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -