ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_18,
прокурора ОСОБА_19,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_20 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 травня 2022 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021260000000264 від 26 липня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Киселів Чернівецького району Чернівецької області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 травня 2022 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК України - на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 286-1 КК України - на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Стягнуто з ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Страхова компанія
«Мега-Гарант» на користь потерпілої ОСОБА_2 відповідно 428 000 грн і 72 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 62 570 грн та 72 000 грн витрат на поховання і спорудження надгробного пам`ятника, а з другого відповідача стягнуто також 32 469,60 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За цим вироком ОСОБА_1 25 липня 2021 року близько 21:15 керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «Mercedes-Benz Е-270», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі на вул. Стефаника в напрямку вул. Велико-Володимирівської в с. Киселів Чернівецького району Чернівецької області, порушив п. 1.5, підпункти «б», «д», п. 2.3, пп. «а» п. 2.9, пункти 10.1, 16.11, пп. «а» п. 31.4.5, пп. «б» п. 31.4.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), оскільки, наблизившись до нерегульованого перехрестя вищезазначених вулиць, не надав переваги в русі мотоциклу «Suzuki GSХ», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , котрий рухався по головній дорозі зі сторони м. Чернівців у напрямку с. Борівців. ОСОБА_1 виїхав на перехрестя, зупинив автомобіль на смузі руху мотоцикла і в момент його наближення продовжив рух, внаслідок чого сталося зіткнення вказаних транспортних засобів.
Після дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_1 , поставививши потерпілого ОСОБА_3 в небезпечний для життя стан, залишив його без допомоги та зник з місця події на вищезазначеному автомобілі, чим порушив пудпункти «а», «г», «д» п. 2.10 ПДР.
Внаслідок ДТП настала смерть водія мотоцикла ОСОБА_3 , а його пасажирці ОСОБА_4 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 11 липня 2022 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 травня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_20, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить, за змістом скарги, змінити вищезазначені судові рішення, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286-1 КК України закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та зменшити суму, яка підлягає стягненню із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стверджує, що у кримінальному провадженні не доведено того, що водій мотоцикла мав перевагу в русі на перехресті, а діями ОСОБА_1 порушено вимоги пунктів. 10.1, 16.11 ПДР і ці порушення безпосередньо перебувають в причинному зв`язку з наслідками.
Вказує, що ДТП сталася на перехресті рівнозначних доріг. Наголошує, що в постанові про призначення інженерно-транспортної експертизи слідчий не зазначив усіх обставин події, що також залишилося поза увагою місцевого суду.
На думку захисника, суд безпідставно поклав в основу вироку висновок інженерно-транспортної експертизи від 04 жовтня 2021 року № 179/21-29, який побудований на помилкових вихідних даних, а тому є недопустимим доказом. Крім того, під час проведення цієї експертизи експерт не врахував організації дорожнього руху на перехресті, інші можливі варіанти виникнення небезпеки для руху водія мотоцикла, а також показання ОСОБА_1 . Усупереч ст. 94 КПК України суд не взяв до уваги і не надав оцінки висновку експерта від 06 грудня 2021 року № 201/21-29, який долучила сторона захисту. При цьому, за наявності двох суперечливих висновків експерта, суди необґрунтовано відмовили стороні захисту в задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи.
Зазначає про неврахування судом того факту, що на перехресті, де сталася ДТП, дорожні знаки було встановлено із порушенням ПДР, а оглядовість - обмежена зеленими насадженнями.
Посилається на те, що суд обґрунтував вирок протоколами слідчих експериментів, проведених одночасно зі свідками, які надавали суперечливі показання щодо обставин ДТП. Вважає, що зазначені слідчі дії проведено з порушенням вимог ст. 240 КПК України та їх результати є недопустимими доказами. Умови й обстановка під час проведення слідчих експериментів не відповідали тим, які мали місце станом на час ДТП. Як указує захисник, що під час проведення зазначених слідчих дій не був залучений спеціаліст-автотехнік, що вплинуло на висновок експерта.
Наголошує, що показання свідків не підтверджують вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, вони містять протиріччя і є неправдивими. Зазначає, що місцевий суд у своєму рішенні також неправильно виклав показання обвинуваченого. Вважає непідтвердженим факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.
На переконання касатора, саме перевищення ОСОБА_3 швидкості є причиною ДТП.
Захисник зазначає, що під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд всупереч приписам ст. 404 КПК України обставин, які досліджено судом першої інстанції неповністю та з порушеннями, повторно не дослідив, а також не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги обвинуваченого й необґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Вважає, що обидва оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду ще й ст. 419 цього Кодексу.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Єременко М. В.вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень та призначив відповідне покарання.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 і правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 135 КК України захисник у касаційній скарзі не оспорює, при цьому стверджує про необґрунтованість засудження підзахисногоза ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Однак свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілими ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими і речовими доказами.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України.
При цьому суд першої інстанції, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілої ОСОБА_4 та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Крім цього, захисник у касаційній скарзі також не навів аргументів на підтвердження того, що в потерпілої та свідків були приводи для того, щоб оговорити засудженого. Тому суд оцінив показання цих свідків у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Згідно з висновком експерта від 04 жовтня 2021 року № 179/21-29 у діях водія автомобіля «Mercedes-Benz Е-270» ОСОБА_1 , серед інших порушень ПДР, вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 і п. 16.11 зазначених Правил, що з технічної точки зору у своїй сукупності перебувало в причинному зв`язку з настанням ДТП. При цьому в діях водія мотоцикла «Suzuki GSХ» ОСОБА_3 невідповідностей вимогам ПДР, які б з технічної точки зору мали причинний зв`язок із настанням ДТП, не було встановлено.
Указаний висновок експерта суд визнав таким, що складений на підставі аналізу експертом установлених достовірних вихідних даних, оскільки він повністю узгоджується з показаннями свідків та іншими доказами у справі, є повним, містить конкретні відповіді на поставлені на експертизу питання. Тому зазначений доказ суд обґрунтовано поклав в основу вироку на підтвердження доведеності вини обвинуваченого.
Крім того, суд дослідив наданий стороною захисту висновок експерта, складений за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи від 06 грудня 2021 року № 201/21-29, та визнав його таким, що виконаний на необґрунтованих та суперечливих вихідних даних про ДТП, наданих захистом, зокрема на недостовірних показаннях обвинуваченого. Апеляційний суд, аналізуючи твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі, також зазначив, що у вказаному висновку експерт неправильно визначив момент виникнення небезпеки для водія мотоцикла ОСОБА_3 .
За таких обставин у судів не було підстав уважати, що у справі є два суперечливих висновки експертів, а тому в задоволенні клопотань сторони захисту щодо призначення повторної експертизи обґрунтовано відмовлено.
При цьому як суд першої інстанції, так і апеляційний суд ретельно перевіряли доводи сторони захисту про те, що ДТП сталася на перехресті рівнозначних доріг і водій мотоцикла ОСОБА_3 повинен був дати дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_1 .
Зазначене спростовується, серед інших доказів, і дослідженим судом першої інстанції листом про те, що ДТП відбулася в с. Киселів на 20-му кілометрі (орієнтовно 19,1 км) дороги загального користування місцевого значення О26117 Кіцмань - Киселів - Степанівка, ділянка до 20-го кілометра зазначеної дороги є головною, ділянка після 20-го кілометра, яка проходить у бік с. Степанівка, є другорядною дорогою.
Протоколом огляду місця події від 25 липня 2021 року та схемою ДТП підтверджено, що на дорога, по якій рухався мотоцикл (вул. Велико-Володимирівська), є головною, на ній з обох боків перед перехрестям з вул. Стефаника, звідки виїжджав засуджений, встановлені дорожні знаки, відповідно, 1.23.1 «Прилягання другорядної дороги з правого боку» та 1.23.2 «Прилягання другорядної дороги з лівого боку».
Спростовуючи доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_1 порушень пунктів 16.11 та 10.1 ПДР, апеляційний суд проаналізував дії обвинуваченого, який здійснив повну зупинку автомобіля на перехресті і перед наближенням на головній дорозі різко продовжив рух. При цьому суд обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 є мешканцем с. Киселів, де сталася ДТП, здійснював виїзд з другорядної дороги (вул. Стефаника) на головну - вул. Велико-Володимирівську, на якій і проживав. Тобто обвинуваченому було достовірно відомо про організацію дорожнього руху на перехресті, а тому колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про безпідставність доводів в апеляційній скарзі щодо рівнозначності доріг на зазначених вулицях та переваги в русі для автомобіля.
Виходячи з викладеного, нічим не підтверджені доводи захисника про те, що на перехресті, де сталася ДТП, з порушенням ПДР було встановлено дорожні знаки.
Були предметом перевірки в апеляційному суді й доводи сторони захисту про порушення вимог ст. 240 КПК України під час проведення слідчих експериментів зі свідками, оскільки вони бачили хід проведення слідчої дії один з одним. На спростування цих доводів апеляційний суд зазначив, що свідки були допитані в судовому засіданні та дали аналогічні показання про те, що всі вони перебували в одному місці, з якого і бачили ДТП.
До того ж безпосередньо перед проведенням слідчого експерименту, а також перед початком допиту в суді свідків було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України.
При цьому в ході проведення слідчих експериментів орган досудового розслідування дотримався приписів ст. 240 КПК України. За результатами цих слідчих дій складено протоколи, зміст яких відповідає положенням статей 104, 105 цього Кодексу. Для проведення слідчих експериментів слідчий створив обстановку, максимально наближену до тієї, що існувала на час ДТП. З цією метою слідчий, зокрема, отримав з Чернівецького обласного центру з гідрометеорології інформацію про захід сонця та настання темряви в день ДТП та в дні, коли було проведено слідчі експерименти, і врахував указану інформацію під час їх проведення.
Усупереч доводам захисника в касаційній скарзі, слідчі експерименти було проведено за участю спеціаліста ОСОБА_14 , підпис якого є в протоколах указаних слідчих дій (т. 3, а.п. 191-205, 210-223, 228-241, 246-258).
Із показань потерпілої та свідків, які незадовго до подій ДТП бачили ОСОБА_1 і спілкувалися з ним, суд установив факт перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння. Спростовуючи твердження щодо недоведеності вказаної обставини, апеляційний суд відхилив посилання сторони захисту на висновок експерта від 11 серпня 2021 року № 1196 про те, що ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки зразки для експертного дослідження було відібрано 30 липня 2021 року, тобто на шостий день після ДТП. При цьому провести експертизу раніше не було можливості, оскільки ОСОБА_1 покинув місце ДТП та переховувався від правоохоронних органів.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
За результатом апеляційного розгляду кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту було визнано безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судових засіданнях доказам.
Водночас згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі, а також під час апеляційного розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про повторне дослідження доказів, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи принцип змагальності сторін кримінального провадження, зберігаючи об`єктивність та неупередженість,створюючи необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, не мав підстав для повторного дослідження доказів за відсутності відповідного клопотання.
Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України.
Тому за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Отже, доводи захисника про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України необґрунтовані.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Указані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам обвинуваченого, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного та всіх обставин справи. Висновки судів у цій частині захисник у касаційній скарзі не оспорює.
Цивільний позов у справі суд вирішив згідно з приписами статей 127-129 КПК України. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визначений судом з урахуванням статей 22, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, є обґрунтованим. Підстав для зменшення суми, яка підлягає стягненню із засудженого на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди, про що просить захисник у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Інші доводи в касаційній скарзі висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд