ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/3652/20

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрполіграфмедіа» (далі - ТОВ «Укрполіграфмедіа») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 лютого 2020 року:

- № 00001160502, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 54 172 650 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 10 834 530 грн;

- № 00001170502, яким визначено суму завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2019 року на 407 947 731 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на час проведення спірної перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, строк позовної давності щодо вимоги компанії «UMH Group Public Limited LTD» (попередня назва - «Advantest Public Limited») (Республіка Кіпр) до позивача на суму позики не минув, оскільки до договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12, який було укладено між позивачем та зазначеною компанією, було внесено зміни додатковою угодою від 16 квітня 2014 року № 7 та передбачено, що термін позовної давності по вимогах про стягнення суми позики, відсотків за користування сумою позики, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 10 років.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Укрполіграфмедіа» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року, після усунення недоліків, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.

6. 19 квітня 2021 року до Верховного Суду від Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року - без змін.

7. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у відкритому судовому засіданні.

8. 07 листопада 2022 року від Головного управління ДПС у м. Києві до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження з підстав передбачених пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

9. В судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Неявка вдруге в судове засідання не є перешкодою для розгляду та вирішення скарги за наявними у справі матеріалами та доводами касаційної скарги.

10. Представник відповідача заперечував проти касаційної скарги у повному обсязі. Просив залишити судові рішення першої та апеляційної інстанції в сили. Наголошував на безпідставності посилання скаржника на правові висновки викладених у судових рішеннях, як такі, що не були враховані судами попередніх інстанцій.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві в період з 20 грудня 2019 року по 26 грудня 2019 року на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Укрполіграфмедіа».

12. За результатами перевірки складено акт від 28 грудня 2019 року № 283/26-15-05-02-03/31236266, яким встановлено порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 5 П(С)БО №11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, пункту 15 П(С)БО № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 43 338 120 грн, в тому числі за 2017 рік в сумі 43 338 120 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 407 947 731 грн.

13. На підставі зазначеного акту перевірки 04 лютого 2020 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 00001160502, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 54 172 650 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 10 834 530 грн;

- № 00001170502, яким визначено суму завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2019 року на 407 947 731 грн.

14. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що строк позовної давності щодо повернення позики за договором позики від 16 липня 2012 року №2607/12 минув, а тому позивачем допущені порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, пункту 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290.

16. Також суди зауважили, що оскільки додаткова угода від 14 квітня 2014 року № 6 до договору позики від 16 липня 2012 року №2607/12 не набрала чинності, а факт складання та надання до перевірки додаткової угоди від 16 квітня 2014 року № 7 до зазначеного договору позики не підтверджений позивачем належним чином, підстави вважати необґрунтованими висновки відповідача про те, що строк позовної давності щодо повернення позики минув 26 липня 2017 року відсутні.

17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

18. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

19. Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не застосовано статтю 264 ЦК України з урахуванням правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 520/528/19, від 05 липня 2019 року у справі № 823/1272/17, у постанові Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року у справі № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

20. Скаржник зауважує, що між ним та компанією «UMH Group Public Limited LTD» (попередня назва - «Advantest Public Limited») (Республіка Кіпр) було укладено договір позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 та додаткові угоди до зазначеного договору, згідно яких позивач зобов`язаний повернути кошти на умовах, визначених сторонами.

21. Водночас під час розгляду справи суди попередніх інстанцій проігнорували необхідність дослідження факту переривання строків позовної давності за договором позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 згідно статті 264 ЦК України.

22. Зокрема, судами попередніх інстанцій не взято до уваги факт переривання строку позовної давності шляхом обміну листами, якими сторони договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 констатували: факт наявності боргу та зобов`язання його виконання позивачем; факт домовленості суб`єктами підприємницької діяльності про узгодження термінів виконання зобов`язань.

23. Скаржник вважає, що відповідач безпідставно дійшов висновку про те, що позика має ознаки безнадійної заборгованості, а тому є об`єктом оподаткування як дохід позивача, незважаючи на докази, які надані при проведенні перевірки на підтвердження того факту, що строк позовної давності не минув.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.

25. Спірні правовідносини у цій справі мали місце в період з 16 липня 2012 року по 04 лютого 2020 року, а тому до них підлягають застосуванню норми права чинні на момент їх існування та здійснення.

26. У підпункті 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

27. Відповідно до пункту 44.2 статті 42 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

28. Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності

29. Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

30. Пунктами 1 та 2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, передбачено, що це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

31. Згідно пунктів 5, 7, 15 зазначеного Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

32. Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

33. В ході розгляду справи встановлено, що між позивачем та компанією «Advantest Public Limited» (Республіка Кіпр) укладено договір позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 щодо отримання позики в сумі 3 000 000,00 дол. США. Відсоткова ставка - 3% річних.

34. Головним управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області видано реєстраційне свідоцтво від 28 вересня 2012 року № 15688, що свідчить про реєстрацію договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12.

35. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору займодавець передає позичальникові на поворотній основі грошові кошти в розмірі, визначеному відповідно до пункту 2.2. цього Договору, а позичальник приймає цю позику, використовує і зобов`язується повернути до 26 липня 2014 року займодавцю таку ж суму позики і сплатити відсотки за користування грошовими коштами.

36. Згідно пункту 7.2 зазначеного договору спори і розбіжності за договором вирішуються сторонами шляхом переговорів і взаємних консультацій, а при не досягненні згоди передаються на розгляд до компетентного суду по місцю знаходження Позичальника. Всі спори між Сторонами вирішуються на основі застосування права України.

37. У подальшому сторонами було підписано ряд додаткових угод до договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12, у яких погоджувалися зміна даних сторін, розмір загальної суми позики та відсоткової ставки тощо.

38. Актом перевірки від 28 грудня 2019 року № 283/26-15-05-02-03/31236266 встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку, станом на 01 квітня 2016 року у позивача обліковувалась кредиторська заборгованість по договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 у сумі 24 920 770,36 дол. США (еквів. 653 374 152,86 грн) та в періоді, який перевірявся, позивач кредитні кошти від нерезидента «UMH Group Public Limited» (Республіка Кіпр) не утримував та не перераховував кошти за основною сумою боргу та відсотки компанії «UMH Group Public Limited LTD» (попередня назва Компанія «Advantest Public Limited»), Республіка Кіпр. Також встановлено, що станом на 31 березня 2019 року наявна кредиторська заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 24 920 770,36 дол. США (еквів. 702 848 685,40 грн) за договором позики від 16 липня 2012 року № 2607/12, що відповідає даним бухгалтерського обліку по аналітичному рахунку 602 «Корострокові кредити банків в іноземній валюті».

39. Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у цій справі слугував висновок податкового органу про те, що строк позовної давності за договором позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 минув, а тому наявні підстави для кваліфікації заборгованості як безнадійної згідно підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

40. Отже, ключовим питанням для вирішення спору у цій справі є питання строку позовної давності за договором позики від 16 липня 2012 року № 2607/12.

41. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

42. Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

43. Статтями 256 та 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

44. Згідно частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

45. Статтею 264 ЦК України визначено особливості переривання перебігу позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

46. Позивач неодноразово наголошував на тому, що сторонами договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 були укладені додаткові угоди, які вплинули на строк повернення позики, а саме:

- додаткова угода від 14 квітня 2014 року № 6, відповідно до умов якої позичальник зобов`язується повернути позику до 26 липня 2017 року;

- додаткова угода від 16 квітня 2014 року № 7, відповідно до умов якої термін позовної давності по вимогах про стягнення суми позики, відсотків за користування сумою позики, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонам тривалістю 10 років.

47. Відповідно до частини першої статті 5, частини першої статті 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

48. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

49. Згідно частин першої, третьої статті 31, частини першої статті 33, частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

Дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов`язків учасників відповідних відносин.

50. Відповідно до частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

51. Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

52. Відповідно до пунктів 1.7, 1.8, 1.16, 2.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №270 резидент-позичальник зобов`язаний зареєструвати договір у Національному банку до фактичного одержання кредиту.

Реєстрація договорів, укладених резидентами-позичальниками, що не є банками, здійснюється територіальним управлінням Національного банку (далі - територіальне управління) за місцезнаходженням обслуговуючого банку.

Резиденти-позичальники мають передбачати в договорі умову про те, що він набирає чинності з моменту (або не раніше) його реєстрації, за винятком договорів про одержання кредитів уповноваженими банками на строк, що не перевищує один рік.

Вимоги абзацу першого цього пункту поширюються на зміни до договору, які стосуються суми, валюти, строку кредиту, розміру процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом.

Зміни, які стосуються сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розміру процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених цим договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, потребують реєстрації в Національному банку відповідних змін до договору в порядку, установленому для реєстрації договору, та з урахуванням вимог пункту 1.13 глави 1 цього розділу.

53. Отже, у випадку підписання змін до договору позики в іноземній валюті, які стосуються строку надання/повернення позики, відповідні зміни потребують обов`язкової реєстрації в Національному банку та набувають чинності не раніше дати проведення відповідної реєстрації.

54. Водночас судами попередній інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем не було надано доказів на підтвердження реєстрації додаткових угод від 14 квітня 2014 року № 6 та від 16 квітня 2014 року №7 до договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 в Національному банку України.

55. Крім того, відповідно до листів Національного банку України від 15 жовтня 2019 року № 25-0006/53342 та від 27 квітня 2020 року № 25-0006/20691, реєстрація додаткових угод від 14 квітня 2014 року № 6, від 16 квітня 2014 року № 7 до договору позики від 16 липня 2012 року №2607/12, укладеного між позивачем та компанією «UMH Group Public Limited LTD», не здійснювалась.

56. Щодо обставин підписання та надання до перевірки додаткової угоди від 16 квітня 2014 року №7, то під час розгляду справи судами попередніх інстанцій були досліджені наявні в матеріалах справи документи та зібрані пояснення свідків, які, однак, суперечать одне одному.

57. Установлено, що акт перевірки від 28 грудня 2019 року № 283/26-15-05-02-03/31236266 не містить жодних даних щодо факту укладення позивачем, зокрема, додаткової угоди від 16 квітня 2014 року № 7 до договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12.

58. Також про наявність факту укладення додаткової угоди від 16 квітня 2014 року № 7 до договору позики від 16 липня 2012 року №2607/12 не було вказано позивачем у запереченнях на акт перевірки від 28 грудня 2019 року № 283/26-15-05-02-03/31236266 від 21 січня 2020 року. Дані щодо подання разом з зазначеними запереченнями будь-яких документів в матеріалах справи відсутні.

59. У відповідь на запит податкового органу від 25 липня 2019 року щодо надання пояснень стосовно непогашення кредиторської заборгованості за договором позики від 16 липня 2012 року № 2607/12, позивачем в листі від 25 липня 2019 року б/н було зазначено про те, що згідно додаткової угоди № 6 до договору позики від 16 липня 2012 року №2607/12 терміни повернення позики і відсотків по ньому продовжено до 26 липня 2017 року та після проходження трьох років сума по договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 буде віднесена на доходи підприємства та списана.

60. Про факт існування додаткової угоди від 16 квітня 2014 року № 7 до договору позики від 16 липня 2012 року № 2607/12 в зазначеному листі не вказано.

61. У листі від 01 серпня 2019 року, наданому на запит відповідача від 01 серпня 2019 року, позивач зазначив про те, що 01 липня 2014 року він звернувся до Компанії «UMH Group Public Limited LTD» з листом про зміну банківських реквізитів та укладання додаткової угоди №7.

62. Водночас зазначене суперечить твердженням позивача про те, що додаткову угоду №7 було укладено 16 квітня 2014 року, тобто за 2,5 місяці до дати звернення з пропозицією укласти додаткову угоду.

63. Крім того, у листі від 01 серпня 2019 року позивач також зазначив про те, що: 25 листопада 2015 року у зв`язку з наявністю фінансових проблем звертався до Компанії «UMH Group Public Limited LTD» щодо продовження дії договору позики до 31 грудня 2016 року; 13 липня 2017 року та 01 липня 2019 року - щодо продовження дії договору позики до 31 грудня 2016 року; на теперішній час деталі продовження дії договору позики від 16 липня 2012 року №2607/12 узгоджено. Водночас дані щодо подання разом з зазначених листом будь-яких додатків відсутні.

64. Судами попередніх інстанцій також не було взято до уваги посилання скаржника на лист Компанії «UMH Group Public Limited LTD» від 03 червня 2020 року вих. № 03-06, яким зазначена компанія визнавала факт продовження терміну повернення грошового зобов`язання за договором позики від 16 липня 2012 року №2607/12, оскільки відповідний лист має інформаційний характер та не може бути беззаперечним доказом існування викладених у ньому фактів.

65. Отже, факт складання та належним чином реєстрація додаткової угоди від 16 квітня 2014 року № 7 до договору позики від 16 липня 2012 року №2607/12, а також факт надання зазначеної додаткової угоди до перевірки, позивачем належним чином підтверджено не було.

66. Досліджені під час розгляду справи докази та встановлені фактичні обставини справи дають підстави для висновку про те, що строк позовної давності минув у липні 2017 року, а тому висновок податкового органу про неправомірність невіднесення позивачем спірної заборгованості до складу доходів у 2017 році є правильним.

67. Ураховуючи викладене, колегією суддів установлено, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.

68. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не застосовано статтю 264 ЦК України з урахуванням правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 520/528/19, від 05 липня 2019 року у справі № 823/1272/17, у постанові Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року у справі № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

69. Посилання позивача на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 02 листопада 2020 року у справі №520/528/19 є безпідставним, оскільки за результатами касаційного перегляду цю справу було у відповідній частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

70. Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі 823/1272/17, оскільки зазначена постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, які не є релевантними.

71. Посилання у доводах касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року у справі № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» взагалі не узгоджується з вимогами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

72. Здійснивши касаційний перегляд справи, суд касаційної інстанції вважає, що підстав для закриття касаційного провадження у цій справі відсутні, оскільки, як вбачається зі змісту ухвали Верховного Суду від 20 січня 2021 року, підстави, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, потребували перевірки Верховним Судом , а тому клопотання Головного управління ДПС у м. Києві задоволенню не підлягає.

73. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

74. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

75. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

76. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд