ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/10925/21

1. У липні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 12.02.2021 №84 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво» ТОВ «Тібет» та ТОВ «Львівська інвестиційна компанія» багатоквартирного житлового будинку (будинку Б на генплані) з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові".

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 позовну заяву керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України до виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Тібет», Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська інвестиційна компанія» про визнання протиправним та скасування рішення повернуто особі, яка подала позовну заяву.

3. Повертаючи позов, суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки належним позивачем у справі є Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ), яка є суб`єктом владних повноважень та має статус юридичної особи і наділена адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, а відтак - може самостійно звернутися до адміністративного суду за захистом порушеного права. Також суд зазначив, що звертаючись з позовною заявою, прокурором пропущено строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами та не надано суду належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2021 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 про повернення позовної заяви в адміністративній справі №380/10925/21 змінено, а саме, у мотивувальній частині цієї ухвали суду виключено мотивацію (обґрунтування) про пропуск позивачем - керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова строку звернення до адміністративного суду із цим позовом. У решті частини ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 про повернення позовної заяви у справі №380/10925/21 залишено без змін.

5. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви за правилами, що визначені пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що суд першої інстанції безпідставно у мотивувальній частині ухвали від 12.07.2021 навів обґрунтування про пропуск позивачем керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та не надання належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, - оскільки одним з ключових питань у цій справі є питання щодо наявності у прокурора права звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави і з`ясування цього питання передує з`ясуванню інших процесуальних питань, які вирішує суд при прийнятті позовної заяви, а тому у відповідності до статті 317 КАС України апеляційний суд оскаржену ухвалу суду першої інстанції змінив, виключивши з її мотивувальної частини обґрунтування про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.

6. 25.11.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2021, в якій позивач просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

7. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм процесуального права, а саме - положень статей 53, 242 КАС України, частини третьої статті 23, статті 24 Закону України «Про прокуратуру», частини восьмої статті 29, статей 41, 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», дійшли необґрунтованого висновку про наявність органу, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за дотриманням відповідачем вимог законодавства у сфері містобудування.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. В автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 25.11.2021 зареєстровано вказану касаційну скаргу.

9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2021 касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишено без руху, та надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання до суду документа про сплату судового збору.

11. У межах встановленого судом строку, скаржник вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху виконав, а саме надав платіжне доручення про сплату судового збору.

12. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2021 у справі № 380/10925/21.

13. Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2022 справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні.

14. 03.08.2022, 14.09.2022, 12.10.2022, 09.11.2022 розгляд справи знімався з розгляду та відкладався у зв`язку з відпусткою учасника колегії суддів, через технічну неможливість участі у відеоконференції учасників справи поза межами приміщення суду, задля збереження життя і здоров`я та забезпечення відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду (розпорядження голови Верховного Суду від 11.10.2022 №57 «Про деякі питання організації роботи Верховного Суду»), неявкою сторін.

15. 30.11.2022 в судове засідання з`явився представник третьої особи ТОВ "Львівська інвестиційна компанія" Ящинський А.Л., інші учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були завчасно та належним чином повідомлені; представник третьої особи ТОВ "Львівська інвестиційна компанія" проти розгляду справи за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання, не заперечував, у зв`язку з чим, Суд, порадившись на місці, ухвалив на підставі частини третьої статті 205 КАС України здійснювати розгляд справи.

16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

17. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент звернення до адміністративного суду з позовом, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

19. Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

20. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

21. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

22. За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

23. Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

24. Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

25. Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

26. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

27. У зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

28. Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

29. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

30. Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

31. Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке.

32. Частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

33. Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

34. Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

35. Ці висновки є релевантними і до справи, що розглядається.

36. У розвиток цього підходу Суд звертає увагу, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.

37. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

38. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

41. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VІІ, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

42. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

43. Як вбачається з матеріалів справи та було з`ясовано судами попередніх інстанцій, у поданому позові прокурор просить визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №84 від 12.02.2021 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво» ТОВ «Тібет» та ТОВ «Львівська інвестиційна компанія» багатоквартирного житлового будинку (будинку Б на генплані) з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові".

44. Звертаючись із даною позовною заявою в інтересах держави прокурор вказує, що 22.06.2021 Галицькою окружною прокуратурою міста Львова на адресу ДІАМ України направлено лист про прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення від 12.02.2021 №84 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТОВ «Тібет» та ТОВ «Львівська інвестиційна компанія» багатоквартирного житлового будинку (будинку Б на генплані) з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові. Даним листом окружною прокуратурою повідомлено про виявлені порушення містобудівного законодавства, зокрема, невідповідність намірів забудови території вимогам генерального плану міста Львова та плану зонування.

45. Однак Галицькою окружною прокуратурою міста Львова не отримано від ДІАМ відомостей про призначення перевірок, здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, звернення до суду з позовом.

46. Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що 18.06.2021, на запит прокуратури про надання інформації щодо здійснення ДІАМ державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, Міністерство розвитку громад та територій України повідомило, що наразі тривають заходи утворення ДІАМ.

47. У зв`язку з вказаним, прокурор звертаючись до суду зазначив, що на момент звернення до суду з позовом ДІАМ перебувала в процесі утворення, повноважень щодо архітектурно-будівельного нагляду, у тому числі за оскаржуваним рішенням не здійснювала, а уповноважений територіальний орган, який би здійснював заходи архітектурно-будівельного нагляду та проводив перевірки рішень виконавчого комітету Львівської міської ради під час затвердження містобудівних умов та обмежень на проектування та будівництво об`єктів у м. Львові, відсутній.

48. Таким чином, прокурор вважав, що мають місце визначені статтею 23 Закону №1697-VII підстави для здійснення ним представництва інтересів держави в суді.

49. Суди попередніх інстанцій, повертаючи позовну заяву, зазначили, що належним позивачем у справі є ДІАМ, яка є суб`єктом владних повноважень та має статус юридичної особи і наділена адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, а відтак - може самостійно звернутися до адміністративного суду за захистом порушеного права. В той же час, прокурором у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягала неможливість або відсутність можливості позивача звернутися з відповідним позовом, оскільки позивач, в особі якого в інтересах держави з позовом до суду звернулась прокуратура, має підстави і можливість самостійно захищати свої права і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем або відсутності у нього процесуальної дієздатності. За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави у даному випадку.

50. Тому, колегія суддів Верховного Суду, вважає за необхідне перевірити правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права виключно в частині мотивів, якими суди попередніх інстанцій керувалися, роблячи висновок про відсутність у керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова права на подання позову.

51. Нормами частини другої статті 19 Конституції Україні гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

52. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (тут і надалі у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, далі - Закон №3038-VI) містобудівні умови та обмеження є однією з основних складових вихідних даних.

53. Згідно з пунктом 2 частини восьмої статті 29 Закону №3038-VI, скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам.

54. Частинами першою та другою статті 41-1 Закону №3038-VI визначено, що державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

55. Разом з тим, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13.03.2020 № 219 утворено Державну інспекцію містобудування України (ДІМ України) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

56. Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України також затверджено Положення про Державну інспекцію містобудування України, згідно із частинами 1-4 якого ДІМ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Основним завданням ДІМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил своїми територіальними органами, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності, а також за діяльністю органів, що здійснюють сервісну функцію та функцію технічного регулювання у сфері містобудування.

ДІМ відповідно до покладених на неї завдань: проводить перевірки щодо законності рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду та видає обов`язкові до виконання приписи, зокрема, щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності об`єктами нагляду.

57. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №422 утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної інспекції містобудування.

58. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.05.2020 до державного реєстру внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи - ДІМ України №10701020000087445 та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 43615901.

59. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13.03.2020 №219, якими змінено назву органу «ДІМ України» на «Державну інспекцію архітектури та містобудування України» (ДІАМ України).

60. 20.05.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 зроблено запис №1000701020000092252 про утворення ДІАМ України.

61. Таким чином, на момент звернення прокурора до суду з цим позовом (у липні 2021 року) органом, до компетенції якого належало здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування у сфері містобудування була ДІАМ України, яку утворено 20.05.2021.

62. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21.

63. Вказане спростовує доводи скаржника про відсутність на момент звернення до суду органу, на який покладено функції з проведення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням виконавчим комітетом Львівської міської ради вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час реалізації повноважень у сфері містобудівної діяльності, у відповідності до статті 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

64. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належним позивачем у справі є ДІАМ України, яка є суб`єктом владних повноважень та має статус юридичної особи і наділена адміністративною процесуальною правосуб`єктністю, а відтак - може самостійно звернутися до адміністративного суду за захистом порушеного права.

65. Що стосується доводів прокурора, зазначених в позовній заяві про те, що ДІАМ України належним чином не здійснює своїх повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного нагляду, колегія суддів зазначає наступне.

66. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону №1697-VІІ, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

67. В той же час, прокурором у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягала неможливість або відсутність можливості позивача звернутися з відповідним позовом, оскільки позивач, в особі якого в інтересах держави з позовом до суду звернулась прокуратура, має підстави і можливість самостійно захищати свої права і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем або відсутності у нього процесуальної дієздатності.

68. У зв`язку із цим, обставини, пов`язані з не наданням ДІАМ України відповіді на лист прокурати від 22.06.2021 щодо призначення перевірок, не можуть вважатись достатньою підставою неможливості звернення до суду компетентного державного органу.

69. Посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не є достатньою підставою для прийняття позовної заяви для розгляду. У такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

70. Вказане відповідає правовій позиції, що наведена у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

71. Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

72. Як передбачено частиною другою статті 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що керівником Галицької окружної прокуратури м. Львова не надано суду належних та допустимих доказів відповідно до вимог процесуального закону щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України посадовими особами виконавчого комітету Львівської міської ради; вирок суду щодо службових цих органів або докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо. Також не надано суду доказів щодо наявності об`єктивних причин, що перешкоджали Державній інспекції архітектури та містобудування України зверненню з відповідними позовами до суду після повідомлення прокурора про виявлені факти порушення.

74. З врахуванням наведених обставин справи та норм законодавства колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що прокуратурою подано позов без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування необхідності такого представництва, що стало підставою для повернення позовної заяви за правилами, що визначені пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України.

75. Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій.

76. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

77. Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки прийняті з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -