ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 610/2109/18

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що засуджена, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Разом із цим, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, винуватість ОСОБА_1 в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_2 , доводиться показаннями самої засудженої, котра у суді винуватість у вчиненому не визнала та пояснила, що заподіяла смерть ОСОБА_2 через необережність. В день події вона разом із потерпілим розпивала алкогольні напої та близько 18:00 пішли до магазину, де посварились і ОСОБА_2 кудись пішов, а вона із сином повернулась додому. Приблизно о 21:00 потерпілий повернувся та між ними виникла сварка. ОСОБА_2 вдарив її по обличчю, потім взяв кухонний ніж, підійшов до неї та приставив ніж гострим кінцем до своїх грудей, сказавши, що вона може його вбити, якщо хоче. Коли вона знаходячись до ОСОБА_2 спиною, відчула якийсь його рух, подумала, що він хоче її знов вдарити, після чого на відмах вдарила потерпілого з силою правою рукою в область грудної клітини і останній впав на землю. Зазначила, що відмахуючись від потерпілого, вона не думала, що він в цей момент продовжує тримати ніж гострою частиною направивши собі в груди. Мети вбивати потерпілого вона не мала, але визнає, що від її дій наступила смерть останнього.

Потерпіла ОСОБА_3 в суді першої інстанції пояснила, що є сестрою загиблого ОСОБА_2 . Останній разом із ОСОБА_1 зловживали спиртними напоями. В день події, після 21:00 їй подзвонила ОСОБА_1 та повідомила про смерть ОСОБА_2 , а наступного дня вона від працівників поліції дізналась, що його смерть настала від ножового поранення, яке заподіяла ОСОБА_1 .

Згідно із протоколом огляду місця події на місці вчинення злочину було виявлено труп ОСОБА_2 з колото-різаним пораненням в області грудної клітини, а також вилучено речові докази. Данну слідчу дію було проведено слідчим за участю понятих, спеціалістів та безпосередньо самої засудженої, жодних зауважень чи заяв у учасників до складеного протоколу огляду не було. Як убачається із заяви потерпілої ОСОБА_3 , наявної в матеріалах кримінального провадження, остання надала згоду працівникам поліції на огляд домоволодіння (місця події) та жодних претензій до них не мала.

Висновком судово-медичної експертизи встановлено, що причиною смерті ОСОБА_2 стало проникаюче колото-різане поранення грудної клітини з наявністю рани на лівій половині грудної клітини біля грудинній лінії в області проекції 4 міжребер`я з ушкодженням по ходу ранового каналу: перелому нижнього краю 4 ребра зліва біля груднній лінії без зміщення, пошкодження лівої легені, навколосерцевої сорочки, наскрізне поранення серця, яке супроводжувалося кровотечою в ліву плевральну порожнину (1400 мл рідкої крові) і навколосерцеву сорочку (350 мл рідкої темно-червоного кольору крові та 250 мл рихлих темно-червоного кольору згортків крові) з розвитком тампонади навколосерцевої сорочки кров`ю, що носить ознаки тяжких тілесних ушкоджень та є причиною смерті потерпілого.

Судом було досліджено протокол слідчого експерименту від 4 червня 2018 року та відеозапис до нього, проведеного за участю засудженої, з якого убачається, що ОСОБА_1 в присутності захисника розповіла учасникам слідчої дії про обставини вбивства ОСОБА_2 , які аналогічні тим, що вона надала у суді, та продемонструвала на місці події, яким чином вона завдала удару рукою, після якого настала смерть ОСОБА_2 .

Разом із цим, відповідно до висновку експертизи № 12-17/230-БЛ/18 встановлено, що тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_2 не могли утворитися при обставинах вказаних в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 4 червня 2018 року, тому що вона не вказує механізм утворення вищевказаних тілесних ушкоджень.

Відтак суд дійшов висновку, що вказаним висновком експерта спростовуються показання засудженої стосовно механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілого, а така позиція ОСОБА_1 свідчить лише про її намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин та понести більш м`яке покарання.

При цьому суд зазначив, що на умисний характер дій ОСОБА_1 по позбавленню життя потерпілого ОСОБА_2 вказує спосіб нанесення ножового поранення, а також те, що при цьому були пошкодженні кілька життєво важливих органів, а перелом нижнього краю 4 ребра зліва свідчить про досить сильний та цілеспрямований удар ножем для досягнення свого умислу - настання смерті потерпілого.

Також судом було досліджено висновки судово-імунологічних експертиз відповідно до яких на ножі з дерев`яною ручкою знайдені сліди крові людини, проте встановити їх групову приналежність не було можливості; на фрагменті килиму, сукні та болеро, які було вилучено під час огляду місця події, а також на двох марлевих тампонах - змивах з підлоги їдальні та зовнішній поверхні дверей, знайдено кров людини, походження якої від потерпілого ОСОБА_2 не виключається. Судом також було досліджено речові докази, зокрема ніж, та інші.

Крім того, згідно із висновком судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_1 виявляла ознаки вищевказаного хронічного психічного захворювання та перебувала у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Суд, оцінивши показання потерпілої та засудженої у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вбивства ОСОБА_2 .

Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку, а тому твердження засудженої про протилежне, є безпідставними.

Що стосується доводів у касаційної скарги засудженої про неправильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 115 КК та про необхідність їх кваліфікації за ст. 119 КК, то вони є необґрунтованими.

Так, ч. 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. З суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.

Питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховується кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

На відміну від умисного вбивства, специфіка вбивства з необережності, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 119 КК, полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Тобто, вбивство з необережності має місце лише при поєднанні усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання його суспільно небезпечних наслідків.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в ході конфлікту із ОСОБА_2 , завдала останньому одного удару ножем в область передньої поверхні грудної клітини в середній третині біля грудної лінії зліва, тобто в життєво важливий орган - область серця.

Вирішуючи питання про наявність у протиправному діянні ОСОБА_1 суб`єктивної сторони, суд першої інстанції ретельно дослідив матеріали кримінального провадження та дійшов висновку, що спосіб нанесення ножового поранення ОСОБА_2 , при якому було пошкоджено та переламано нижній край 4 ребра зліва, не свідчить про нанесення такого удару з необережності.

При цьому, глибина проникнення ножового леза, сила та спрямованість удару ножа, внаслідок яких було пошкоджено край ребра та велика кількість життєво важливих органів загиблого, механізм утворення вказаних пошкоджень виключають можливість отримання таких тілесних ушкоджень внаслідок необережних дій ОСОБА_1 , а натомість вказують на наявність умислу в її діях на умисне вбивство потерпілого. Саме в наслідок вказаних дій засудженої настала смерть ОСОБА_2 .

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин, суд, з чим погоджується і колегія суддів, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вбивстві потерпілого ОСОБА_2 .Кваліфікація дій засудженої за 1 ст. 115 КК, є правильною.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженої на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам у її касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

При цьому апеляційний суд перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженої, про неправильну кваліфікацію її дій, визнав їх безпідставними, навівши обґрунтовані мотиви свого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.

Зокрема суд зазначив, що доводи сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя потерпілого не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами кримінального провадження. Крім того всі вони були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, а докази на підставі яких суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 , не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та узгоджується з вимогами статей 370, 419 КПК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що склад колегії суддів апеляційного суду для розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 було визначено відповідно до вимог кримінально процесуального закону та з дотриманням установленого порядку, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень при визначенні складу колегії суддів апеляційного суду.

Що стосується доводів засудженої про те, що під час проведення слідчого експерименту їй не роз`яснювались права, а також вона не могла адекватно оцінювати ситуацію та відповідати на запитання учасників, оскільки перебувала в стані сильного душевного хвилювання, то вони не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Так, з протоколу слідчого експерименту проведеного за участю засудженої вбачається, що остання в присутності захисника, спеціаліста та понятих детально розповіла учасникам слідчої дії про обставини вбивства потерпілого, продемонструвала на місці події яким чином вона завдала удару рукою ОСОБА_2 . Аналогічні показання ОСОБА_1 надала і в суді першої інстанції. З протоколу вбачається, що слідчим було роз`яснено ОСОБА_1 її права та обов`язки, під час слідчої дії здійснювався відеозапис, з яким, як і з протоколом, ознайомились учасники, жодних зауважень від них не надійшло.

Відтак, перевіривши матеріали кримінального провадження Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що на ОСОБА_1 здійснювався фізичний чи психологічний тиск під час проведення досудового слідства.

Необґрунтованим є також твердження ОСОБА_1 про порушення права на захист через те, що, захисники надавали їй неефективну правову допомогу.

У ст. 20 КПК, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.

Відповідно до ст. 49 КПК слідчий, прокурор, суд зобов`язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.

Обов`язкова участь захисника залежить від тяжкості кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження. Злочин у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_1 відноситься до особливо тяжких. Слід враховувати, що визначення початкового моменту виникнення обов`язку щодо забезпечення захисника згідно з ч. 1 ст. 52 КПК залежить від набуття особою процесуального статусу підозрюваного.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 на виконання вимог ст. 20 КПК, на усіх стадіях кримінального провадження мала можливість надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, не була обмежена у праві збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні.

Що стосується залучення захисника, то одразу після затримання ОСОБА_1 , тобто набуття нею статусу підозрюваної, її було забезпечено захисником. Під час розгляду справи у суді захист засудженої здійснював захисник ОСОБА_4 , котрого в подальшому було замінено на захисника ОСОБА_5 , на чому також наполягала ОСОБА_1 .

Також, для проведення окремої процесуальної дії (продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) судом залучався захисник ОСОБА_6 . В подальшому, захисника ОСОБА_5 було замінено на захисника ОСОБА_7 , котра активно здійснювала захист ОСОБА_1 , як в суді першої, так і апеляційної інстанції. Відтак засуджена ОСОБА_1 на усіх стадіях кримінального провадження була забезпечена захисником та мала кваліфіковану юридичну допомогу. До того ж, судом роз`яснювалось засудженій право самостійно укласти договір з іншим адвокатом, у разі виникнення у неї такої необхідності.

Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома.

Будь-яких очевидних та об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_1 , у матеріалах справи не міститься, такі дані переконливо не довела до відома суду і сам засуджена в касаційній скарзі.

Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Щодо заявленого в касаційній скарзі клопотання ОСОБА_8 про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів не знайшла підстав для його задоволення, оскільки в даному провадженні не встановлено наявності виключної правової проблеми, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Зокрема, апеляційний суд погодився із призначеним ОСОБА_1 покаранням, зазначивши, що суд першої інстанції обираючи вид та міру покарання засудженій, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який є особливо тяжким, особу винної, котра раніше не судима, не одружена, має малолітню дитину, не працює, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та місцем тимчасового ув`язнення характеризується посередньо, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, а також наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

При цьому суд не знайшов підстав для застосування вимог ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_1 покарання та зазначив, що посилання останньої на наявність у неї неповнолітньої дитини і бажання брати участь в її вихованні, не є достатнім для застосування вищевказаної норми закону. Всі обставини на які посилалась засуджена при апеляційному розгляді, вже були враховані судом першої інстанції при призначенні їй покарання. Крім того, призначення більш м`якого покарання ніж передбачено законом, можливе лише за наявності кількох обставин, передбачених ст. 66 КК, що пом`якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, які в даному випадку відсутні.

При призначенні покарання судом першої інстанції не було встановлено такої пом`якшуючої обставини, як вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, про що зазначає ОСОБА_1 в касаційній скарзі.

З огляду на наведене у касаційній скарзі засудженої відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки судів і давали підстави визнати призначене їй покарання явно несправедливим через суворість або свідчили би про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженої. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд