ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 760/25978/13-ц

Описова частина

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 квітня 2012 року у справі № 2-921/12 стягнуто з ОСОБА_2 на його користь борг у розмірі 891 833,54 грн та 2 823,00 грн судового збору.

Згідно з ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року у справі № 2-921/12 накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 , а також на автомобіль марки «Fiat Dukato 2300», білого кольору, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль марки «Fiat Dukato 2300», білого кольору, номер двигуна НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ; автомобіль марки «Нunday Tucson», номер двигуна НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 ; земельну ділянку площею 8,90 га, яка розташована на території Григоро-Бригадирівської сільської ради, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта про право приватної власності на землю Серія ПЛ № 228096, виданий Кобеляцьким районним відділом земельних ресурсів та будь-яке інше майно, що зареєстроване за ОСОБА_2 .

На виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року у справі № 2-921/12 головним державним виконавцем Штойка Л. Р. 12 березня 2012 року прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 35202990 ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 12 березня 2012 року о 18:01:41 внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , а саме вказану вище квартиру.

Вказував на те, що він є стягувачем у виконавчих провадженнях № 38532471 та № 38532371 про стягнення з відповідача боргу у розмірі 891 833,54 грн та 2 823,00 грн судового збору, за якими 20 червня 2013 року та 26 липня 2013 року державним виконавцем прийняті постанови про накладення арешту та оголошення заборони на відчуження будь-якого майна ОСОБА_2

ОСОБА_2 знав про заборону відчуження належного йому майна, оскільки його представник 19 липня 2013 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження та отримав акт опису й арешту квартири та оскаржував дії державного виконавця ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження та оголошення заборони на відчуження нерухомого майна, а також звертався із заявою про відстрочку виконання рішення суду.

Однак 23 серпня 2013 року ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_4 , а 31 серпня 2013 року ОСОБА_4 відчужила її на користь ОСОБА_3 .

Вважав, що внаслідок укладених правочинів порушені його права як стягувача, оскільки ОСОБА_2 рішення суду про стягнення боргу не виконав та відчужив квартиру з метою ухилення від виконання боргових зобов`язань та всупереч накладеним арештам та прямій забороні відчужувати майно.

З урахуванням зазначеного та уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пшеничною С. О., зареєстрований в реєстрі за № 613, та визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної вище квартири, укладений 31 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київської міського нотаріального округу Савельєвим А. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 2979.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтований тим, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 31 серпня 2012 року між нею та ОСОБА_4 , остання мала право розпоряджатись спірною квартирою, нотаріусом було перевірено належність квартири ОСОБА_4 .

Вказувала на те, що оскільки її право власності на квартиру оспорюється, вона може порушувати питання про визнання цього права судом.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 зустрічний позов ОСОБА_3 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-35419св15).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року, ухваленим у складі судді Букіної О.М., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що на час продажу спірної квартири 23 серпня 2013 року заборон відчуження не існувало, оскільки рішення реєстратора про зняття такої заборони не оскаржено.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року, якою скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року в даній справі і справа направлена на новий судовий розгляд, було зазначено, що суд першої інстанції має дослідити обставини справи, що стосуються заборон на відчуження майна, накладених постановами державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві від 12 березня 2013 року та 20 червня 2016 року, які не скасовані у передбаченому законом порядку, а також ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2012 року, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та, зокрема, накладено арешт на спірну квартиру. Вказаною ухвалою суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення, вжитих ухвалою суду від 21 лютого 2012 року та зняв арешт, крім інших об`єктів, й зі спірної квартири.

Виконуючи вказівку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд першої інстанції зазначив, що постанова ДВС від 20 червня 2016 року, яка підлягає дослідженню, в матеріалах справи відсутня та позивачем в обґрунтування позову не надана.

Крім того, оспорювані договори укладено 23 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Постанова ВДВС датована 20 червня 2016 року, а тому наявність або відсутність вказаної постанови лежить поза межами предмета розгляду та доказуванню у даній справі.

Разом з цим суд звернув увагу, що оспорювані договори укладались значно раніше, а саме у серпні 2013 року. За вказаних вище обставин, наявність постанови ДВС від 20 червня 2016 року не перешкоджала укладенню оскаржуваних договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пшеничною С. О., зареєстровано в реєстрі за № 613.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 31 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А. Ю., зареєстровано в реєстрі за № 2979.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_2 , достеменно знаючи про існування рішення суду про стягнення з нього коштів та про відкрите виконавче провадження і накладений арешт на його майно, 23 серпня 2013 року продав спірну квартиру, заборона на відчуження якої накладена постановою державного виконавця від 20 червня 2013 року, своїй співмешканці ОСОБА_4 , дійшов висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 23 серпня 2013 року, спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .

У липні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Маруженко О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи апеляційним судом відбувався у період дії воєнного стану, без належного повідомлення про дату розгляду справи, ОСОБА_3 та її представник були позбавлені можливості висловити свою позицію по справі, заявити додаткові клопотання та/або подати додаткові докази.

Крім того, незважаючи на численні постанови Верховного Суду, на які посилався Київський апеляційний суд у оскаржуваній постанові, фактичні обставини справи у вказаних постановах відмінні від справи, що переглядається, так як у всіх попередніх справах був визнаний недійсним договір, з тих підстав, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, однак у справі, яка переглядається, позивач не заявляв в суді першої інстанції про те, що вказані договори були укладені з метою уникнення звернення стягнення на майно; після укладення вказаного договору у боржника залишилось майно, достатнє для задоволення вимог кредитора, а отже права кредитора не були порушені укладенням оспорюваних договорів.

Також позивач заявляє про визнання недійсними двох договорів купівлі-продажу майна, укладених послідовно, при чому договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 взагалі не має жодної ознаки фраудаторності. При цьому вказані договори були укладені з метою настання реальних наслідків за ринковою ціною з непов`язаними особами. Висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній.

Також Київський апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, а саме про незаконність рішення державного реєстратора № 5258738 від 23 серпня 2013 року щодо скасування заборони на відчуження спірної квартири і як наслідок незаконність продажу квартири на підставі недопустимих доказів, що є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності ОСОБА_3 та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У липні 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Важеніна С. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що обтяження, накладене державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 20 червня 2013 року, скасовано 23 серпня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Біленчук Л. І. на підставі рішення № 5258738 від 23 серпня 2013 року.

Єдиним можливим способом щодо визнання неправомірності та скасування рішення державного реєстратора щодо скасування 23 серпня 2013 року обтяження накладеного державним виконавцем було оскарження рішення реєстратора у судовому поряду, однак рішення державного реєстратора не скасовано та не оскаржене, а отже є законним.

Посилання апеляційного суду на акт про результати службової перевірки від 05 грудня 2013 року, складений робочою групою Головного управління юстиції у м. Києві за фактом звернення ОСОБА_5 щодо неправомірних дій невстановлених осіб, є безпідставним та неправомірним.

Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу не існувало будь-яких обмежень, що обумовлювали неможливість його укладення.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) та у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 372/1168/20 (провадження № 61-11614св21), від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц (провадження № 61-13212св19) та інших.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Маруженко О. В. та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Важеніної С. А. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Важеніної С. А. та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 09 квітня 2012 року у справі № 2-921/12 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 891 833,54 грн та 2 823,00 грн судового збору.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 серпня 2012 року у справі № 2-921/12 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2012 року, знято арешт, зокрема з квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 20 червня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-921/12, виданого 22 травня 2012 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 891 833,54 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 20 червня 2013 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику в межах суми боргу.

Актом опису та арешту майна від 11 липня 2013 року описано квартиру АДРЕСА_1 .

Обтяження, накладене державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 20 червня 2013 року, скасовано 23 серпня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Біленчук Л. І. на підставі рішення № 5258738 від 23 серпня 2013 року.

Згідно з актом про результати службової перевірки від 05 грудня 2013 року, складеним робочою групою Головного управління юстиції у м. Києві за фактом звернення ОСОБА_5 щодо неправомірних дій невстановлених осіб, які здійснили несанкціонований доступ до реєстру та неправомірних дій щодо змін даних, рекомендовано начальнику реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Волонцю Д. Ф. розглянути питання про притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке виявилось в порушені Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1452.

23 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Право власності за ОСОБА_4 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 серпня 2013 року, номер запису про право власності 2236476, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 140769280000.

31 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Правила частини третьої статті 215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним.

Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 достеменно знав про існування рішення суду про стягнення з нього коштів та про відкрите виконавче провадження і накладений арешт на належне йому майно, однак продав своїй співмешканці ОСОБА_4 квартиру, яка знаходилась під арештом, що накладений постановою державного виконавця від 20 червня 2013 року, яка є дійсною, не скасована.

Оспорюваний правочин спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .

Апеляційний суд врахував висновки і мотиви, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу від 23 серпня 2013 року недійсним.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2013 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_4 не набула права власності на спірну квартиру, а тому не мала права її відчужувати, відповідно, відсутні правові підстави для задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на спірну квартиру.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме належним чином не повідомив ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги позивача та розглянув справу за її відсутності, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (частина дев`ята статті 128 ЦПК України).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України (частина друга статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Рада суддів України у рекомендаціях щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року рекомендувала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначає, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 20 червня 2022 року, в результаті чого суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення без участі заявника.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 неодноразово повідомлялась апеляційним судом про місце, день і час слухання справи в апеляційному суді на адресу, зазначену нею у відзиві на апеляційну скаргу, але поштова кореспонденція повернута до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Працівником ПАТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 91-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час розгляду справи.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21), від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).

З наведеного можна зробити висновок, що суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_3 та вона була належно повідомлена про розгляд справи 20 червня 2022 року.

Інші доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявників, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду