ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1 ,
захисника ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270220000082, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Велика Вісь Ріпкинського району Чернігівської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз - 8 січня 2019 року Чернігівським апеляційним судом за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту на строк 3 місяці, яке останній відбув повністю, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 289 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці; за ч. 2 ст. 289 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 8 лютого 2020 року, у період часу з 10:00 по 13:50, більш точно час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території подвір`я домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом та всупереч волі потерпілого ОСОБА_2 , протиправно відчинивши двері трактора МТЗ 80, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить останньому, проник до кабіни вказаного транспортного засобу, привів двигун в дію та розпочав рух, тим самим заволодів транспортним засобом, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 108 520 грн.
Крім того, 18 лютого 2020 року, приблизно о 14 год ОСОБА_1 , перебуваючи на АДРЕСА_3 , на ґрунті неприязних відносин зі своїм батьком ОСОБА_2 , умисно наніс останньому не менше 4 ударів в область верхніх кінцівок та обличчя, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо нього змінити та призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69, ст. 75 КК. Вказує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися дані про особу засудженого та інші обставини, що пом`якшують покарання, що призвело до призначення йому суворого покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. Своє виправлення вважає можливим без відбування покарання у виді позбавленням волі.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Захисник ОСОБА_8 підтримав касаційну скаргу свого підзахисного ОСОБА_1 та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та просила залишити її без задоволення, а судове рішення щодо нього - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 289 КК.
Разом із тим, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1 щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що на думку ОСОБА_1 , призвело до призначення йому покарання яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, узяв до уваги конкретні обставини справи, характер протиправних дій винного, а саме те, що ОСОБА_1 вчинив злочин щодо свого батька, а також врахував дані про особу винного, котрий має посередню характеристику, раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, однак після звільнення з місць позбавлення волі, маючи не зняту та не погашену судимість, знову вчинив нові кримінальні правопорушення, зокрема й корисливий злочин, що вказує на стійку антисоціальну поведінку останнього та його небажання ставати на шлях виправлення і прагнення вести злочинний спосіб життя. Також згідно з досудової доповіді органу пробації ОСОБА_1 становить небезпеку для суспільства, а ризик вчинення нового злочину є високим.
Крім того, суд апеляційної інстанції зважив на відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а також наявність обставин, що його обтяжують - вчинення злочину щодо особи похилого віку та вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
З огляду на такі обставини у їх поєднанні, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до ОСОБА_1 положень статей 69, 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети.
Таким чином, повною мірою врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які засуджений ОСОБА_1 послався у своїй касаційній скарзі, зваживши на принцип індивідуалізації покарання, апеляційний суд правильно погодився з розміром призначеного останньому місцевим судом покарання за ч. 2 ст. 125 КК - у виді арешту на строк 3 місяці, за ч. 2 ст. 289 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, що є наближеними до мінімального розміру санкцій вказаних статей.
На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили би необхідність зміни чи скасування вироку апеляційного суду, в касаційній скарзі засудженого відсутні.
Рішення апеляційного суду вмотивоване та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень статей 69, 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що засуджений порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, касаційні скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд