ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-6491/08

1.Описова частина

У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 02 липня 2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0108 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на АДРЕСА_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 липня 2008 року).

Позивач зазначив, що на земельних ділянках ним збудовано будинок під літ. «К», сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. З». Проте він позбавлений можливості ввести в експлуатацію будинок, оскільки його син ОСОБА_3 відповідач у справі приймав участь у будівництві будинку та чинить перешкоди щодо прийняття збудованої нерухомості в експлуатацію, а саме утримує у себе оригінали юридичних документів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право власності на житловий будинок під літ. «К». сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», які розташовані на АДРЕСА_1 .

Ухвалені по справі судові рішення

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на: житловий будинок під літ. «к», загальною площею 45,1 кв.м., який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв.м., кухні, загальною площею 17,3 кв.м., кімнати, загальною площею 9,5 кв.м., санвузла, загальною площею 4,3 кв.м.; сіни під літ. «К1». Сарай під літ. «Ж», вбиральню під літ. «З», які розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок, на яких збудував спірне нерухоме майно. Відхилень від проекту, що суперечить суспільним інтересам, а також порушень будівельних норм і правил немає.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року визнано за ОСОБА_2 право власності на веранду під літ. «А3» на АДРЕСА_1 .

Додаткове рішення мотивоване тим, що згідно з технічним звітом від 04 серпня 2008 року № 21/101-08 на АДРЕСА_1 розташований житловий будинок під літ. «К», загальною площею 45,1 кв.м., який складається з: прихожої, загальною площею 4,0 кв.м., кухні, загальною площею 10,0 кв.м., кімнати, загальною площею 17,3 кв.м., кімнати, загальною площею 9,5 кв.м., санвузла, загальною площею 4,3 кв.м., а також сіни під літ. «К1», сарай під літ. «Ж», вбиральня під літ. «З» та веранда під літ. «А3».

Оскільки повноцінне використання веранди без її узаконення неможливе, тому за ОСОБА_2 слід визнати право власнсоті на веранду під літ. «А3».

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, 08 травня 2021 року ОСОБА_5 , яка не брала участі у справі, оскаржила його в апеляційному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року залучено ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткового рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду ОСОБА_4 не направлялося, про їх існування заявник дізналася 08 травня 2021 року, а саме, після звернення її доньки ОСОБА_6 до адвоката Якименко О. О. про надання правової допомоги щодо касаційного оскарження судових рішень у справі № 127/22455/20 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Таким чином процесуальний строк на апеляційне провадження пропущено заявником з поважних причин, тому цей строк підлягає поновленню.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка не приймала участі у справі, задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 14 липня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційний суд передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції ухвалені у 2008 році, тобто зі спливом 12 років, тому вирішуючи питання про поновлення строку у цій справі апеляційному суду слід навести також належні обгрунтування поновлення цього строку у зв`язку із спливом значного періоду часу та чи це не буде порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) й невиправданим втручанням у принцип правової визначеності.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2018 року.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що наведені ОСОБА_4 обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними та не дають підстав для висновку про його пропуск з поважних причин. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції ухвалені у 2008 році, тобто зі спливом 12 років, тому поновлення строку на апеляційне оскарження у зв`язку зі спливом значного періоду часу буде порушенням статті 6 Конвенції й невиправданим втручанням у принцип правової визначеності.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_4 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, у якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін. Зазначає, що апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження, факту спливу 12 років, та наявністю порушення статті 6 Конвенції й невиправданим втручанням у принцип правової визначеності в разі відкриття апеляційного провадження у справі.

Також у відзиві на касаційну скаргу міститься клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи Верховним Судом у розмірі 3 000 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 2-6491/08 з Ленінського районного суду м. Вінниці.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення нор процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (діл - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Усталеною практикою ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України», заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядаються, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, повідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року в справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

У кожній справі суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року в справі «Поньомарьов проти України», заява № 3236/03).

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/39, а також згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За правилами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом пятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 127 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини йог пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обгрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обгрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року в справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15).

Пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обгрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається із скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвали рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин попуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ЦПК України.

Установлено, що ОСОБА_4 08 травня 2021 року подала апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року, при цьому як на підставу поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження посилалася на те, що про оскаржувані судові рішення вона дізналася саме 08 травня 2021 року.

Апеляційний суд встановив, що під час розгляду цивільної справи № 127/34103/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, та припинення права спільної часткової власності, ОСОБА_1 подавала відзив на позов, у якому зазначала про оскаржувані у цій справі судові рішення, ОСОБА_4 у свою чергу на зазначений відзив 03 листопада 2020 року подала клопотання про відмову в прийнятті відзиву на позов. Зазначене свідчить про обізнаність останньої про наявність оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Відтак, наведені ОСОБА_4 обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апеляційний суд обгрунтовано не визнав поважними та відмовив в поновленні строку на апеляційне оскарження судових рішень.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду касаційної інстанції надано договір про надання правової допомоги від 01 листопада 2022 року, ордер про надання правничої (правової) допомоги б/н від 01 листопада 2022 року, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу по справі № 2-6491/08 понесених ОСОБА_3 на стадії касаційного розгляду та квитанцію від 07 листопада 2022 року на суму 3 000 грн.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність ОСОБА_3 понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді касаційної інстанції у розмірі 3 000 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару. Заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду касаційної інстанції не надходило.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду